Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
01.11.2021
Фото: Іван Марк/Фейсбук

Понад два с половиною місяці тому Іван МАРК з Луганщини вирушив у пішу подорож на захід України, маючи у кишені лише 20 тисяч гривень. З того часу невпинно долає кілометри, досліджуючи країну на власні очі. Йде містами і селами, лісами і полями, висвітлює свою мандрівку у соцмережах. Чому чоловік вирушив у таку далеку подорож та які висновки для себе зробив під час «ходжу», він розповів читачам «ГРОМАДИ Схід», долаючи останні 240 кілометрів. 

Родом Іван із села Чорнухиного Луганської області. Шукав себе у різних напрямках, де тільки не працював: і на заводі, і навіть уніформістом у цирку. 2014 року боронив країну у добровольчому підрозділі. Нині займається дуже незвичною роботою, а саме – збирає і програмує квадрокоптери для зйомок з висоти.

У житті Івана було небагато мандрівок, лише інколи маленькі подорожі Україною. Ходити пішки він завжди полюбляв, проте долав зазвичай невеличкі відстані, просто «для здоров’я». Щоправда, коли дивився на мапу України, завжди думав: от як би взяти і пройти від краю наших степів до європейського кордону на заході! 

— Не знайшов себе у буденних справах, було емоційне і фізичне виснаження, тож вирішив самостійно осягнути Україну вздовж і виключно пішки. Тож – «ходж», бо ходжу. 

ПОЗА ЗОНОЮ КОМФОРТУ

Ідея про здійснення такої подорожі прийшла Іванові взимку. Він заздалегідь почав підганяти роботу та готуватися – кілька днів на тиждень ходити пішки десь по 15 кілометрів на день.

— Я знав, що фізична підготовка важлива, адже 2017 року отримав травму ноги. Були пошкоджені меніск і зв’язки на лівій нозі, до 2019-го я просто кульгав. 

На дорожні витрати Іван відклав 20 тисяч гривень. Із собою у подорож взяв тільки звичайний туристичний наплічник з мінімумом речей, каремат і спальний мішок. Оскільки найважливішим він вважав фіксацію своєї мандрівки, то придбав обладнання для зйомок та змінив телефон на новий, бо хотілося гарної якості відео. Аби оприлюднювати відео і дописи, зареєструвався у фейсбуці. 

12 серпня чоловік взув звичайні капці, вийшов з зони комфорту і вирушив у дорогу. 

— Маршрут був таким: виходжу із крайньої східної точки України, з села Рання Зоря, і йду до крайньої західної — населеного пункту Соломоново у Закарпатській області. Приблизно я розумів, куди йти по прямій, але й гадки не мав, як все відбуватиметься конкретно на місцині, тож просто йшов. 

 

За словами Івана Марка, його ходж – це і про самовипробування, і про пізнання. У пошуках доріг, їжі, ночівлі він спілкується з людьми, милується красою унікальних куточків країни, збирає ексклюзивну інформацію, знаходить нові сенси для власного життя.

— Я йшов з Україною в серці, і де б не знаходився – завжди спілкувався українською. Намагаюся запам’ятати та проаналізувати: де наша українська взагалі чиста, де використовують російську, які є діалекти. Щодня оприлюднюю на своїй фейсбук-сторінці цікавинки, які бачу, а іноді підіймаю дещо філософські теми та записую власні роздуми.

На шляху з Іваном траплялося безліч історій. Якось на Поділлі йому потрібно було перейти гірську річку Тернаву – це майже п’ятиметрова водна перешкода із стрімкою течією, і він її здолав, адже повертатися зовсім не кортіло. Були і кумедні випадки. 

— На днях підходжу до жінки і кажу: «Пані, прихистить мандрівника». Але вона зрозуміла мене інакше, перехрестила і побажала гарного шляху. У Лозовій під час ночівлі на обличчя мені стрибнула жаба. А одного разу йшов поблизу полів і побачив, як дідусь вибіг із сумкою поцупленої кукурудзи, побачив автобус, що наближався, і сховався за мене – осуду людей боявся, а мене – ні.

В ДИКИХ УМОВАХ, АЛЕ НЕ БЕЗ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ

Іван не брав продукти у запас, адже влітку їжа швидко псується, можна і отруїтися. Від голоду рятували добрі люди – пригощали їжею, як дізнавалися, що чоловік подорожує. 

— Десь йшов і просив води, а із собою давали мед, і не один раз. Але тягти важке у таку подорож я не можу, тому обміняв мед на печиво. Їв переважно сосиски із майонезом. Потім почав купувати домашнє молоко і заливав ним пластівці. Подеколи смажив на вогні кукурудзу із салом. Досить часто ті, хто зустрічав мене на шляху, казали своїм знайомим, що я буду десь в їхній місцевості, і люди готові були мене пригостити. Проте я не зловживаю гостинністю, бо то вже буде не ходж, а якась багата подорож.

За правилами свого «дикого» ходжу, місця для ночівлі Іван Марк шукав самостійно. Інколи спав під зорями, інколи у сараях із сіном чи на вокзалах. Люди зазвичай ставилися до незнайомця із насторогою, однак, дізнавшись про його шлях та мету, намагалися допомогти із житлом. Бувало таке, що за ночівлю та тарілку борщу чоловік пропонував виконати якусь господарську роботу. 

— Я завжди хотів віддячити за допомогу і найменше, що я міг зробити, наприклад, для літнього подружжя – порубати дрова. Десь допоміг зібрати виноград, а десь господарі не змогли знайти мені роботу та пустили за так. Насправді люди в Україні – і на сході, і на заході – дивовижні й щирі, тож я вдячний усім, хто допоміг мені у мандрівці. 

ПРО «МЕРТВІ СЕЛА» УКРАЇНИ

Траплялися на шляху Івана села, де вже давно ніхто не жив, і лише груші та яблука, що попадали на землю, нагадували, що колись тут були люди і посадили ці дерева. Пусті двори, що поросли чагарниками, та калитки, котрі вросли в землю – сумне видовище. Але, за словами мандрівника, було щастям натрапити на покинуту хату, коли йдеш вночі без зв’язку невідомими дорогами. Такі будівлі навіть не зачиняють, вони просто поодиноко стоять і вже, мабуть, не чекають на своїх господарів. 

— Тут у глибині сіл зовсім нікому красти, всі одне одного знають. Тож речі, як і будинки, залишаються на своїх місцях. В одній хаті я навіть не розстилав спальник, бо під хазяйською ковдрою було дуже тепло. Я, виходить, вдихаю ще трошки життя в ці хати і ніби заселяю ненадовго села, що вимирають.

ПРО КОРОНАВІРУС І ВАКЦИНАЦІЮ – СПОСТЕРЕЖЕННЯ

У серпні, коли Іван тільки виходив у ходж, ситуація з ковідом ще не здавалася критичною. Каже, що перед мандрівкою був по роботі в Європі і хотів вакцинуватися там, проте не вийшло. Вийшло вже на заході України, куди мандрівник дістався за 1 500 кілометрів.

— Зараз я розумію всю серйозність ситуації і ось нещодавно щепився у Закарпатській області. Якщо я хочу повернутися додому за законом, то мені необхідне це щеплення, адже тепер для поїздок між областями потрібен сертифікат вакцинації. Щодо коронавірусу, то чув різні думки, поки ходив. Хтось вірить, що вакцини захищають від ковіду, а хтось вважає, що нас чипують. Стільки міфів звідусіль, що й сам зневіришся. Але все ж я стараюся мислити здраво і вважаю, що вакцинація важлива, тим більше в Україні вона нині дуже доступна.

30 жовтня 2021 року: фініш

ХОДІННЯ, ЩО ЛІКУЄ

— Взагалі подорожі пішки дуже корисні. Я схуд за два місяці на дванадцять кілограмів і вважаю, що покращив не лише свій фізичний стан, а й психологічний. 

На думку Івана, ходіння пішки впливає на якість, легкість та швидкість виконання щоденних справ, зменшує стрес та тривожність. Також це хороше тренування для серця та судин.

Сам мандрівник під кінець шляху, звісно, відчуває втому. Підошви його взуття стиралися вщент, тож він змінив вже кілька пар, проте ноги все одно гудуть і набрякають. Каже, що жодне взуття не призначене до таких великих відстаней, бо сучасна людина здебільшого пересувається на авто, а працює або на сидячій роботі, або у господарстві на невеликій кількості землі. 

Втім, Іван Марк не звертає уваги на втому і бажає нашим читачам хоча б раз у житті здійснити свій власний ходж. І для оздоровлення, і для пізнання себе та навколишнього світу. Авжеж, рекомендує спочатку долати короткі дистанції. Але ж всім відомо, що будь-який шлях завжди починається з одного лише кроку.

Лілія УДОДЕНКО/Громада Схід №19(52) 2021

 

P.S. На момент виходу газети «ГРОМАДА Схід» наш герой вже дістанеться кінцевої точки своєї подорожі і навіть розпочне нову сторінку свого життя у місті Лимані на Донеччині, бо там у нього з’явився власний будинок. Після мандрівки він планує написати та видати наукову статтю, в якій розповість про результати своїх досліджень України. 

МАРШРУТ ПО ПРЯМІЙ

Іван Марк не мав спеціального пристрою, який би автоматично рахував подолану відстань. Тож 1 500 кілометрів – це розрахунки з електронної мапи. Іван хотів йти по прямій, але подекуди його маршрут мав викривлення. 

Станом на кінець жовтня, коли подорож добігала кінця, цей маршрут виглядав так: село Рання зоря – Великоцьк – Біловодськ – Євсуг – Старобільськ – Рубіжне – Лиман – Слов’янськ. З Харківської області до Полтавської прямував переважно селами: Близнюки – Барвінкове – Лозова – Царичанка – Горішні Плавні, Кременчук. Далі тримав шлях на Чигирин – Новомиргород – Новоархангельськ – Умань – Тульчин – Джурин – Кам’янець-Подільський. Тут вже починалася західна Україна з Карпатами: Збруч – Заліщики – Івано-Франківськ – Галич – Стрий – Сколе.