Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
05.07.2021
Оксана Кравченко

Власниця швейного ательє Оксана Кравченко надає роботу майстриням Станиці Луганської та мріє про розширення виробництва. Так було не завжди, та й сама вона деякий час працювала не за покликанням душі. Допомогли близькі люди та участь у грантових конкурсах.

Шити Оксана полюбляла з дитинства. І то зовсім не дивно, адже бабусі в її роду були ще тими майстринями. Одна бабуся свого часу обшивала тодішній Ворошиловград (Луганськ), а інша була вишивальницею, всі свої навички вони передавали маленькій онучці. Оксана спочатку одягала ляльок, а як виросла, стала кравчинею за фахом. До війни працювала у Луганську в ательє-магазині з пошиття дизайнерського чоловічого одягу. 

Оксана та Наталія

— Коли почалася війна, я повернулася до Станиці Луганської. Довго просто сиділа вдома, не працювала і не шила. Згодом пішла до магазину жіночого одягу продавчинею. Якось зайшли військові і запитали, чи не знаю я, де можна підшити одяг. 

З цього все і повернулося. Вдень Оксана працювала у магазині, а ввечері та у вихідні шила на замовлення. Перший грант отримала 2016 року від Данської Ради у справах біженців. Так у неї з’явилася вишивальна машинка. 

—Першими клієнтами були військові. Вишивала їм позивні, шеврони, нашивки. Машинка сучасна, управляється через комп’ютер. Можна обрати будь-який малюнок, символ чи напис, завантажити на флешку і надати програму машинці. Самостійно я б її не купила, бо тоді це коштувало більше 25 тисяч гривень. 

Коли утворилася клієнтська база, Оксана задумалася над власним ательє. 2018 року вона стала підприємницею. Кілька днів відвідувала бізнес-тренінги від Міжнародного Комітету Червоного Хреста і – знову перемогла у грантовому конкурсі.

— Нас навчали правильно розписувати ідею, складати бізнес-план і взагалі готувати проєкт за всіма критеріями. Тоді я написала заявку на 164 тисячі гривень і несподівано пройшла відбір. На ці кошти придбала спеціальну машинку для очищення пуху і пера, пилосос, оверлок-машинку, машинку для підшивання. 

Того ж року жінка зняла приміщення для роботи, але вікна в ньому були вибиті та затягнуті плівкою, тож взимку воно не було придатним до роботи. А так хотілося працювати у теплому, світлому та затишному місці. І Оксана знов почала подаватися на гранти, цього разу – до ПРООН. Але цього разу зазнала поразки. Так трапилося і вдруге, і втретє. 

Жінка дуже емоційно сприймала невдачі, каже, що лише підтримка друзів і близьких допомогла не втратити віру в себе і наважитися спробувати ще раз. Ця спроба була вже переможною. 

На той час поруч з Оксаною вже працювала її подруга Наталія Груздова. Вона також професійна швачка, також довгий час була продавчинею, хоча шиття на замовлення не раз рятувало у складні часи. Її життя на краще змінив карантин: магазин закрили, а з центру зайнятості за фахом направили до Оксани. Там Наталія знайшла улюблену роботу і вірну подругу. 

Оксана вважає, що в їхній команді вона більш емоційна і чутлива, а Наталія, навпаки, має твердість характеру і незламність духу.

— Підтримка і допомога подруги так мене надихала, що я запропонувала Наталії стати справжніми компаньйонами. Впевнено можу сказати, що ательє «Рукодільниця» – це наша спільна справа, яку ми оберігаємо, мов дитину. 

За допомогою гранту від ПРООН жінки закупили ще обладнання, відновили в орендованому приміщенні вікна, двері, освітлення. Всі ремонтні роботи Оксана з Наталією робили власним коштом, вкладали в це все, що заробляли, ще й брали у борг. 

Роботи в ательє багато, не завжди й творчої. Наталія каже, що подеколи шиють і чохли для машин, спецтехніки чи інструментів. Втім, до випускних ось шили сукні та костюми, адже їхати за ними до великих міст задорого, а у місцевих крамницях вибір невеликий. Майстрині хотіли б створювати свої моделі готового одягу, але частіше доводиться перешивати речі з інтернет-магазинів, які людям не підійшли за розмірами. Або ремонтувати старий одяг – у непрості часи все більше людей дістають із шафи те, що давно вже не носили. 

Жінки кажуть, що податки на прифронтових територіях такі ж, як і по всій країні, але ж товарообіг і рівень життя тут геть інший. Однак подруги солідарні у тому, що вони не можуть піднімати ціну на свої послуги, бо розуміють рівень платоспроможності людей. Оксані і Наталії дуже хотілося б, аби в Україні підприємців більше заохочували. Можливо, якби існували певні пільги, то вести чесний бізнес було б простіше.

У планах рукодільниць розширити цех та запустити інтернет-магазин з пошиття одягу. Хочуть, аби замовляли не лише місцеві, а й вся Україна. А ще вони мріють відкрити у Станиці власну швейну фабрику і надати місцевим нові робочі місця. Не так давно подруги знову подавали заявку на грант. Не пройшли через те, що конкурс був орієнтований на тих, хто втратив бізнес у карантин, а не навпаки – відкрив. Проте невдача їх зовсім не зупиняє.

— Зараз у нашому ательє працюють четверо жінок, і це тільки початок, – кажуть. –Труднощі зробили нас цілеспрямованими, тому будемо подавати на конкурси ще. І точно не будемо боятися провалів.

Лілія УДОДЕНКО/Громада Схід №12 (45) 2021

Фото авторки