Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
24.06.2022

Вже майже три місяці Ганна ЛУК’ЯНОВА мешкає у невеликому містечку неподалік від Діжона. До Франції вона виїхала разом з дворічним сином Сашком та мамою Зоєю з Покровського району. Про свою вимушену подорож, життя у Франції, особливості менталітету французів та їхнє ставлення до України і українців дівчина розповіла  «ГРОМАДІ Схід».

ЇХАЛИ У СЕЛО НА ЗАХОДІ КРАЇНИ, А ПРИЇХАЛИ У МАНЬЇ-МОНТАРЛО

На початку війни Ганна не планувала виїздити з міста. Але у березні фронт наблизився до її невеликого містечка у Покровському районі. Звуки вибухів, які доносились з Вугледару, серед ночі будили не лише її, а й маленького Сашка.

Ганна у Ліоні

– Дитина почала здригатися від вибухів, пригинати голову і погрожувати пальцем на звук – мовляв, ну-ну-ну, так не можна. Постало питання, що робити, коли стріляти почнуть зовсім поруч, ба навіть у самому місті. Ховатися у підвалі звичайної панельної п’ятиповерхівки? Це не вихід, тим більш, від знайомого з Мар’їнки чула історію, як 2015 року уламки приватного будинку заблокували вихід з підвалу, де він ховався від обстрілів. Чоловік опинився у своєрідній пастці і кілька днів провів без води та їжі, доки сусіди не розчистили завали і не врятували його. Тож для нас це був не варіант.

Наприкінці березня дівчина разом з мамою та сином сіла на евакуаційний потяг до Львова. Родина планувала залишитися у Львові на кілька днів, а потім десь у селі шукати житло в оренду.

– До Львова ми їхали майже дві доби, потяг часто зупинявся через повітряні тривоги. Тож у нас був час вивчити в інтернеті пропозиції щодо винайму житла. Наших заощаджень могло вистачити лише на місяць оренди двокімнатної квартири. Тобто, ми їхали в нікуди, просто тікали від війни,  – каже Зоя Лук’янова, мама Ганни.

На вокзалі у Львові родину зустріли волонтери. Вони запропонували зупинитися у  Будинку Залізничника, облаштованому для переселенців. Надали все необхідне – від смачної вечері до памперсів для малого та засобів гігієни. Але залишитися у цьому прихистку можна було лише на добу. Отже, треба було вирішувати, куди їхати далі.

– Пізно ввечері до нас підійшов французький волонтер і через перекладача запропонував поїхати до Франції. Там  чекала родина, яка була готова  прихистити жінок з України з маленькими дітьми. Ми недовго вагалися, хоча й їхати у незнайому країну, без знання мови було страшно, – зізнається Ганна.

Зранку жінки та маленький Сашко у супроводі канадського волонтера Пола виїхали на українсько-польський кордон, де їх вже зустрічали волонтерки з Франції. За дві доби вони доставили українську родину до французького містечка Ліньї-ле-Рібо неподалік від Орлеану.

– На ночівлю ми зупинялися у Німеччині. Волонтерки сплатили за проїзд, проживання у готелі, обід і вечерю. У нас були гроші і ми намагалися сплатити самостійно, але вони категорично відмовили. До речі, спілкувалися ми за допомогою електронного звукового перекладача та жестів.

У Ліньї-ле-Рібо жінки перебували кілька днів, жили у муніципальній квартирі.

– Мер або, як називають у Франції, префект (а у нашому випадку «префектка») разом з донькою принесли нам не лише продукти, мило, шампунь, а й одяг та візок для Сашка. Було незручно, ми знову запропонували гроші, але вона сказала, що все це зібрали місцеві жителі, які дізнались, що до містечка приїхали українці.

Подальша дорога до Маньї-Монтарло, де у просторому двоповерховому будинку на українців чекала родина Себастіана та Ореанни, пролягала через Париж та Ліон.

– Париж – галасливе і багатолюдне місто. Ми були з сумками, дитиною, ще й візочком, мама через  хронічне захворювання може пересуватися лише з тростиною – але перехожі не реагували на наше прохання допомогти донести багаж до потяга. Усі поспішають у своїх справах, – ділиться дівчина враженнями від столиці. А от Ліон їй дуже сподобався.

ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА, СОЦВИПЛАТИ ТА ДОБРОСУСІДСТВО

У французькій родині гостям виділили цілий поверх з окремою ванною кімнатою. Жодних грошей за проживання, навіть  за комунальні послуги переселенки не платять. Якби їм довелося самим винаймати житло, то однокімнатна квартира з меблями та посудом обійшлася не менше 900 євро, і це без комуналки.

У французькому зоопарку

У Франції громадянам, які надають прихисток українцям, держава щомісяця виплачує 500 євро. До того ж, кожен переселенець з України  може у префектурі оформити соціальні виплати від 500 до 800 євро, в залежності від соціальних обставин. Зокрема, одинокі мами чи люди з інвалідністю отримуватимуть більше 500 євро. Виплати переселенцям надходять на спеціальну соціальну картку протягом місяця з дня звернення до префектури.  Ці кошти не можна перевести на іншу картку або зняти у банкоматі, але можна розраховуватися карткою у будь-якому магазині.

Для порівняння: мінімальна заробітна плата у Франції приблизно дорівнює 1 500 євро,  хліб коштує 1-1,5 євро, джинси на дорослу людину – 15 євро, телевізор – 300-400 євро, таку ж суму родина з двох осіб витрачає у місяць на харчування.

Також для українців є  гуманітарні центри, де можна безоплатно отримати продукти, одяг і стартові пакети для мобілок, аби переселенці могли телефонувати  в Україну.

Зоя розповіла, що також дуже допомагають місцеві. Спочатку сусіди та знайомі Себастіана і Ореанни приносили українкам все, що можна уявити – від дитячого харчування та постільної білизни до взуття. Просто мовчки залишали, не зважаючи на заперечення.

– Нас дуже тепло зустріли не лише хазяї будинку, а й всі жителі невеликого містечка, які дізнавались, що ми з України. Декілька разів нам не давали розплатитися у магазині – казали: беріть так. А сусідка запропонувала безоплатно зробити нам зачіски та манікюр, – додає Ганна.

ФРАНЦУЗИ ЗНАЮТЬ ПРО УКРАЇНЦІВ З ІНТЕРНЕТУ, АЛЕ ГОЛУБЦІ ВЖЕ ПОЛЮБИЛИ

Направду французи не дуже багато знають про Україну, здебільшого тільки про війну та наших політиків.

– Щойно ми приїхали, Ореанна постійно хотіла напоїти нас чаєм, а Себастіан ввечері купив пляшку горілки і запропонував нам… випити за знайомство. На наш здивований погляд вони пояснили, що читали в інтернеті, як українці полюбляють чай і горілку.

Оскільки жінки постійно пропонували Ореанні сплачувати частину грошей за продукти, а  вона категорично відмовилася,тож вони вирішили допомагати їй у господарстві – готувати їжу для всієї родини. Страви української кухні французи вже полюбили.

Ганна з французькою подругою

– Якось на вихідних вони запросили гостей, а я запропонувала пригостити їх нашими стравами. Ми приготували борщ, драники, «шубу» та п’ятилітрову каструлю голубців. Гості були в захваті від «шуби» і голубців, навіть рецепти записували. До кінця вечора жодного голубця не залишилось. А Ганну запросили до місцевого кафе, аби вона провела майстер-клас з приготування страв української кухні, – каже Зоя.

З французької ж кухні жінкам сподобалися паелья з морепродуктами, запіканка з картопляного і морквяного пюре, фаршу та сиру, домашні бургери, равлики по-бургундські у тарталетках.

До речі, французи не дуже люблять витрачати багато часу на готування їжі. Тому у місцевих магазинах можна придбати вже відварені картоплю та буряк, нарізане м’ясо, помідори у вакуумній упаковці. А ось знайти звичайну гречку у місцевих магазинахмайже неможливо. У Франції гречану кашу або суп просто не готують, як і м’ясо на відкритому вогні. Замість шашликів смажать сосиски.

Ще французи сповідують культ здорового харчування, не зловживають сіллю і майже не користуються спеціями. Дорого коштують газовані напої та алкоголь. До слова, придбати воду або газовані  напої можна лише упаковками. Купити 200 грамів цукерок на вагу у французьких магазинах теж не можна – лише пів кілограма в упаковці. Цигарки тут коштують від 10 євро, і місцеві кажуть, що влада спеціально підвищує ціни, аби французи дотримувалися здорового способу життя.

МІСЦЕВІ НЕ ЛЮБЛЯТЬ АНГЛІЙСЬКУ, А ДЕЯКІ ПЕРЕДИВИЛИСЯ РОСІЙСЬКОГО ТБ

Для переселенців з України французький уряд запровадив безкоштовні курси з вивчення мови, але вони розпочалися лише у червні. До того Ганна намагалася спілкуватися англійською, але виявилося, що тут її не дуже люблять.

Французькі корови на випасі біля містечка

У містечку Маньї-Монтарло дуже гарні краєвиди та свіже повітря. У ньому проживає 260 людей, магазинів майже немає. Аби купити продукти, треба дістатися Діжону. Муніципальні автобуси ходять досить нерегулярно, тож краще їхати на власному авто, якщо воно, звісно, є.

Ганна зауважує, що тут взагалі ніхто нікуди не поспішає, весь ритм життя дуже повільний, спокійний. Французи можуть запізнитися на зустріч на 20-30 хвилин і вважають, що нічого страшного у цьому немає

Більшість французів співчуває українцям через війну, але є й ті, що підтримують агресора. Неподалік живуть одні такі, вони з українками ніколи не віталися, а Ореанна пояснила, що то вони, мабуть, передивилися російського телебачення.

Незабаром після нашої розмови Зоя повернулась до України. Каже, дуже сумувала за батьківщиною. Наразі вона живе на заході країни у гуртожитку для переселенців та сподівається, що війна скоро закінчиться і вона зможе поїхати додому на Донеччину. А Ганна поки залишається у Франції, бо вважає, що повертатися з малим сином в Україну поки небезпечно.

Ірина ДІМІТРОВА/Громада