Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
21.03.2021
Нащадки Дорошів

Якщо у вас є бажання дізнатися про власні коріння та прослідкувати історію минулих поколінь, ви маєте знати, що в Україні для цього існують всі умови. Архіви відкриті, а цифрові бази даних допоможуть дослідити історію будь-якого роду просто з дому. Саме цим шляхом пішла наша громадська кореспондентка, і от скільки цікавого їй вдалося знайти.

Питаннями «Хто мої пращури? Звідки вони родом? З якої верстви суспільства походили? Чим займалися? На що хворіли? Як взагалі жили?» я цікавилася ще з дитинства. Схильність до історії пізніше скерувала і вибір професії – я стала історикинею. Маю великий інтерес до вивчення архівних документів, цікавлюся історією рідного Волноваського району. Тож в одному з матеріалів краєзнавця Сергія Гайдука у районній газеті «Наше слово» прочитала про переселенців – засновників села Петрівське. З’ясувалося, що серед них був і мій пращур Микола Дорош. З цього почалася моя дослідницька пригода: я зв’язалася з паном Сергієм, аби дізнатися, звідки він бере ці дані. 

Родина Михайла Дороша та його сестри Марії Соломахи

– Існує безліч сайтів, які містять архівні документи, з яких українці можуть дізнатися про своїх предків та створити родинні генеалогічні дерева, – розповів Сергій Гайдук. – За радянських часів такі дослідження майже не проводилися, оскільки доступ до архівів був обмежений. Та й не усі були зацікавлені у пошуку інформації про свій рід. Репресовані, ув’язнені через політичні погляди, розкуркулені родичі могли накласти тінь підозри у неблагонадійності на нащадків. Тож люди ставилися до дослідницьких пошуків з великою обережністю, аби раптом не виявити щось несподіване та не зруйнувати собі майбутнє. Часто вони, навпаки, приховували своє походження, навіть змінювали прізвища, щоб залишитися живими. Наприклад, у моїй родині сталося так, що діда забрали у сталінські табори, і це була заборонена тема, про неї намагалися не згадувати, аби не наражати на небезпеку дітей. 

Отже, у січні 2021 року я розпочала шукати інформацію про свій рід. Кожного дня після роботи я присвячувала цьому заняттю щонайменше дві години. Воно мене напрочуд захопило. Заради одного допису, що проливав світло на історію родини, доводилося переглядати сотні сторінок, але знахідки були того варті.

Перш ніж приступити до вивчення власного родоводу, мені знадобилося систематизувати інформацію, яка у нас вже була. Зробіть і ви так. Поспілкуйтеся зі своїми родичами та дізнайтеся ім’я та прізвища їхніх бабусь та дідусів. Перегляньте старі сімейні фото – раніше на звороті зазвичай позначали рік події та присутніх на світлині людей.

Мої батьки Іван та Лідія Дорош родом з села Єгорівки Волноваського району Донецької області. Ми достеменно знали, що пращур по батьковій лінії Микола Дорош був переселенцем з Чернігівської губернії. Знали також, що у нього був син Онисим, у Онисима – Тарас, у Тараса – Іван, мій прадід. Ця інформація по крихті передавалась з покоління в покоління. Але нас цікавила не тільки вертикаль, а й горизонталь родоводу. Хотілось зрозуміти, чому ж ми не знаємо нічого про інших родичів та їхніх дітей.

На сайті FamileSearch за посиланням https://www.familysearch.org/ru/ я знайшла сканований поіменний список селян Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Микола Дорош там дійсно значиться серед засновників села Петрівське. На той час Миколі було 30 років, дружині Марфі – 31 рік, доньці Варварі – 8 років, синові Данилові – 2 роки. Разом з Миколою з села Красного Чернігівської губернії Конотопського повіту Батуринської волості приїхали його брати. 

Цікавий факт: записи містять інформацію переважно про чоловіків, бо землею наділяли саме їх, і саме вони сплачували податки за землю. Державі було важливо фіксувати про них усю інформацію: народження, рекрутерство, смерть. А от жінок записували не завжди, до 1811 року їх взагалі не фіксували. Враховуючи те, що одружені жінки брали прізвище чоловіка, їх взагалі важко ідентифікувати – жіноча лінія просто губиться.

За даними перепису населення 1850 року зазначається, що Микола Дорош та його син Данило померли 1849 року. У цьому записі вже немає Марфи, проте є син Онисим, народжений 1845 року.

Серед переселенців – засновників села Єгорівки я Дорошів не знайшла. Але дослідила, коли в історії нашого роду починається «єгорівська лінія». У метричній книзі Михайло-Архангельського храму за 1864 рік є запис про одруження петрівського селянина Онисима Дороша з єгорівською селянкою Вассою Семенчук. Тоді стало зрозуміло, що Онисим побрався з дівчиною та переїхав до її рідного села. Несподіванкою стало те, що наш теперішній сусід Олександр Семенчук виявився кровним родичем, хоч і далеким, але ж все ж таки документально доведеним. 

 

Запис у метричній книзі про шлюб Онисима Дороша та Васси Семенчук, 1864

Також цікаво було дізнатися, що мій син Захар народився в один день з різницею у 142 роки з сином Онисима Тарасом, моїм прапрадідом. 

У Тараса з його дружиною Євдокією Аврамівною було 8 дівчат та 3 хлопці, один з них – мій прадід Іван. У Івана з дружиною Марією Андронівною було 8 дітей, в тому числі мій дідусь Михайло, народжений під час Голодомору 1933 року.

Іван Тарасович Дорош, Петроград, 1914

Батько розповідав, що його дід Іван Дорош три роки – з 1914-го до 1917-го – ніс військову службу у Лейб-гвардії Преображенського полку. «Преображенці» були особистою охороною царя Миколи II, потрапити туди було дуже непросто. Хлопців суворо відбирали, солдати мали бути одного зросту, статури, кольору волосся та очей. Дідусь згадував красу білих ночей та фонтанів Петрограда, а також буремні події 1917 року, які закінчилися революцією. Одного разу Іван Дорош бачив, як серед масового скупчення людей, яких зібрали більшовики, палко виступав чоловік. Товариш по службі пояснив дідові, що це ж Ленін. 

Після падіння царату полк розпустили по домівках. Повернувшись додому, Іван Дорош працював бухгалтером та був у селі шанованою людиною. Його часто запрошували хрестити новонароджених дітей, у записах я знайшла свідчення про понад 20 похресників. Він прожив довге життя та помер у віці 85 років.

Не всім народженим дітям судилося вижити. Документи фіксують високий рівень дитячої смертності. Я звернула увагу, що серед моїх померлих у дитинстві пращурів чимало хлопчиків – їм не судилося продовжити рід, тож стало зрозумілим, чому ми нічого не знали про горизонталь роду. 

Книги про померлих в більшості мають записи про малюків, які були слабкими від народження або померли від так званого «младенства» та «сухоти». Помирали також від епідемій кору, черевного тифу, сибірської виразки, віспи, коклюшу та скарлатини. Згідно із записом метричної книги за 1910 рік, в єгорівській родині від віспи за один день померло троє хлопчиків – віком 10, 5 та 3 років. Моя прапрабабуся по материнській лінії Васса Мигрин мала 13 діточок. Всі вони померли у дитинстві, окрім мого прадіда Макара.

Як свідчать архівні документи, середня тривалість життя людей на той час взагалі була невеликою. Багато жінок втрачали життя під час пологів: у графі «причина смерті» священник писав «от родов». Здебільшого помирали від хвороб, серед яких зазначені й випадкі хвороби на рак. Якщо людина поважного віку помирала без ознак захворювання, вважалося, що це «от старости». При трагічних обставинах смерті писали: «от удара коня», «от утопления», «от обвала земли», «от молнии». 

Марія Дорош, 1980-ті роки

Коли дитина народжувалася поза шлюбом, в метричній книзі чітко фіксувалося, що вона – «незаконно рожденная». Якщо народжувала неодружена дівчина, зазначалося її прізвище та чия вона дочка. В іншому випадку мати описували так: «Егоровская крестьянка Пелагея Карповна православного вероисповедания бросившая мужа своего Спиридона Мефодиевича». 

Увагу привернули поширені на той час імена. Чоловічі: Авксентій, Амвросій, Власій, Зосим, Калістрат, Косьма, Ефимій, Евтихій, Лука, Онуфрій, Полікарп, Порфирій, Сава, Спиридон, Сисой, Самуїл, Макар, Митрофан, Тит, Никанор, Харитон, Хрисанф. Жіночі: Агафія, Агрипина, Акулина, Васса, Гликерія, Діонісія, Домнікія, Іустинія, Лукерія, Мавра, Мотрона, Пелагея, Параскевія, Стефанида, Харитина, Фекла, Флора, Феодосія.

Стефанида Дорош з онуками, Егорівка, початок 1960-х років

Зрештою через вивчення архівів я знайшла близько 70 імен моїх родичів і з’ясувала свій родовід до восьмого покоління по батьківській лінії та до десятого – по материнській. Це дослідження додало глибини сімейним відносинам, позаяк спільна справа нас дуже згуртувала. Знайшовся час зателефонувати братам, сестрам, дядькам та кумам. Ми частіше спілкувалися між собою, раділи новим знахідкам та жваво їх обговорювали. Тож всім рекомендую зайнятися дослідженням роду і бажаю на цьому шляху вдалих пошуків!

Юлія ГЛОМОЗДА (ДОРОШ)/Громада Схід №5 (38) 2021