Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
23.05.2020

Гранітне, мабуть, найближче до окупованої території село – тільки «кладку» перейти, якихось 800 метрів. Говорити про страхіття щоденних обстрілів під час запеклих боїв – не сказати нічого, бо це було суцільне «пекло на землі». Але село втрималося завдяки людям, працьовитим та творчім. Хто пече хліб на всю округу, хто вирощує городину, хто шиє та ремонтує одяг, хто вирощує худобу. А нещодавно у селі з’явилася міні-сироварня. Про її власницю ми і хочемо вам розповісти. 

Довідка: Гранітне (до 1945 року Стара Карань) – входить до складу Гранітненської сільської ради Волноваського району Донецької області. Сільраді адміністративно підпорядковане село Старомар’ївка, що знаходиться на окупованій території. У мирний час у Гранітному мешкало понад 4000 осіб, у 2014-2015 роках залишилось до двох з половиною тисяч мешканців. Зараз в Гранітному живе 3227 людей, приблизно половина – пенсіонери.

Марині Чорман 34 роки, майже половину з них вона мешкає у Гранітному. Працює у сільраді, разом з чоловіком Олександром виховує двох синів та вдосконалює своє господарство. Не втрачає жодної можливості зробити життя родини кращим. Зараз в неї і невеличка перепелина ферма, і теплиця, і міні-сироварня. А почалося все кілька років тому.

 

17 ПТАШЕНЯТ

До війни у Гранітному майже половина населення працювала на кам’яному кар’єрі. Платили добре – жили заможно. Коли війна догори дриґом перевернула життя кожної родини, роботи ані в кар’єрі, ані будь-де не стало. Подалі від щоденного жаху та злиднів поїхало багато сімей, а ті, хто залишився, шукали способи виживання. 

Подружжя Чорман, як і багатьох інших, війна змусила думати, що робити далі. 

– Весь час гадали, чим зайнятися,розповідає Марина.Якось «сиділи» в інтернеті, побачили статтю про вирощування перепілок. Кажу чоловікові: не хочеш спробувати? Кормів треба обмаль, територію займають невеличку. М’ясо дієтичне, яйце має попит, можна продавати. Треба тільки інкубатори придбати, і – працюй. Купили 17 перепілок, інкубатори довелося майструвати самотужки, бо грошей не було, і почали «висиджувати» пташенят. 

Перший грант Марина отримала від Червоного Хреста саме на вирощування перепілок. Написати обґрунтований бізнес-план бухгалтерці за фахом було неважко, та й інтернет допоміг. Грант Марина отримала, з’явилися гроші на професійний інкубатор, тож справа пішла. Як справжні бізнесмени, Марина з Олександром прибуток від продажу яєць вкладали у виробництво. З’явилися і новенькі клітки, і необхідне обладнання. Зараз подружжя утримує 300 перепілок, кожного дня збирають яйце та вже налагодили ринок збуту. 

  На перепілок та перепелині яйця вже знайшлися постійні покупці. Приїжджають і з Маріуполя, і літні кафе беруть, і знайомі замовляють. Ціна на продаж в нас дуже приваблива, ми продаємо птицю у половину вартості від тієї, що містяни бачать у супермаркетах, – каже ґаздиня. Тож перший бізнес-проєкт  реалізувався якнайкраще.

ПЕРШИЙ СИР – КУЛЬКОЮ

Ідея виготовляти сир прийшла випадково. 

  В нас залишилося трохи грошей з гранту на перепілок, треба було щось ще придумати, – згадує Марина. – А оскільки в нас є кози, яких ми утримуємо через дітей, молока завжди вдосталь, от і вирішили гроші вкласти в нову справу. Я купила сироварню, невеличку, на 15 літрів. Вона так і називається – сироварня для домашнього використання. 

Марина розповідає, як варила перший сир.

 –  Спочатку я не розумілася на заквасці, купила якусь прострочену, вийшло щось тверде і незрозуміле. Потім я зробила закваску сама – знов не те, смачно, але твердувате. Але я не з тих, хто зупиняється. Зварила втретє, вийшло добре. Тепер купую закваски в одного виробника. Перші рази я засікала час, робила все за рецептом, постійно дивилася, чи все я правильно зробила, хвилювалася, кожні п’ять хвилин бігала та заглядала у ту ємність. Потім прочитала, що цього робити категорично не можна. Є чітка послідовність: нагріти молоко до потрібної температури, закласти всі інгредієнти, за годину перемішати, закрити і дати томитися 4-5 годин. Тепер я вже приловчилася: зранку кіз подоїла, всі закладки зробила, побігла на роботу. В обідню перерву прийшла, швиденько під прес положила і далі пішла працювати. Якщо сулугуні роблю, то там трохи інша послідовність, я намагаюся його робити на вихідних. Тепер всьому навчилася (сміється).

Сир вдома – дуже велика економія, каже жінка: 

  Важко уявити, скільки я витрачала, коли купувала його у магазині. Тепер сир у нас кожен день. Їмо його на сніданок, і ввечері, з кавою або чаєм, випічку роблю з сиром, використовую всюди. 

Продукт Марина ще не продає, каже, що діти наминають виготовлений мамою сир миттєво. Але потрохи вона все ж таки вивчає попит. Вже роздала людям «на пробу» сулугуні та бринзу, які навчилася робити, як справжній майстер. Тепер опановує хитрощі варіння ще й м’яких сирів, думає про масштабування: 

 У мене є сім маленьких козенят, серед них п’ять дівчаток. Якщо буде попит, я всіх залишу. П’ять дорослих кіз дають 15-20 літрів молока. Це сировина для одного кілограма сулугуні або для півтора кілограма бринзи.

А от випасати тварину поки що ніде, каже Марина, більшість території ще замінована. Жінка замість пасовиська використовує покинуті подвір’я: 

  Трохи прибралася там, а траву кози поїдять, щоб не заростало зовсім. Прив’язую поблизу, там вони і пасуться.

ЯКІ ЛЮДИ, ТАКЕ Й СЕЛО

Останні роки у Гранітному  багато людей почали свою справу. 

  Дві мої подружки теж без діла не сидять. Одна торти пече, інша виробляє вареники, пельмені гранти повигравали, тепер працюють. Взагалі у Гранітному життя кипить: працюють 23 магазини, приватна пекарня, загальноосвітня та спортивна школи, дитячий садок, амбулаторія, клуб, бібліотека, пошта, сільрада, є багато фермерів та підприємців. Готується до відкриття волонтерський «Будинок милосердя» для самотніх людей похилого віку, зараз 50 дахів ремонтують за державної підтримки, є автобусне сполучення з Волновахою та Маріуполем. Голова сільради в нас хороший, його вже вп’яте обираюсь, бо він моторніше за молодого, – доповідає наша героїня. 

Якщо ви подумали, що із сироварнею у Марини Чорман закінчилися ідеї, то дарма. Наразі з’явилася нова – придбати теплицю. Жити в селі і вирощувати городину, погодьтеся, річ звичайна. А от мати свіжу городину круглий рік – це вже прогрес. Жінка знов сідає за написання бізнес-проєкту, і знов виграє. Тепер на додаток до сироваріння та птахівництва Марина Чорман вирощує ранні овочі та зелень. Починати якусь дуже велику справу подружжя поки не збирається. Кажуть, спочатку треба дітей виростити та вивчити.

А там хто зна… Може, ще якась ідея виникне. Адже головне – не зупинятися на досягнутому.

Олена Світла/ГРОМАДА Схід №9(18) 2020