Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
23.06.2021

Проблема водопостачання малих населених пунктів Сходу України існувала в усі часи. І на Луганщині, і на Донеччині питна вода завжди була привізною, а з початком війни стала надто дорогим задоволенням. Якщо у містах вона продається на кожному кроці і коштує 50-60 копійок за літр, то після її доставки до населених пунктів вздовж лінії розмежування ціна зростає в два-три рази. 

Бювети з безоплатною для населення питною водою вже більше двох років будує поблизу лінії розмежування благодійний фонд «Карітас Маріуполь». Проєкт «Безпека питної води в українській буферній зоні» започаткований як пілотний за підтримки та фінансування міжнародного благодійного фонду Caritas Austria.

Незабаром довгоочікувану воду отримають жителі Мар’їнки та Красногорівки. Наразі тривають роботи з налагоджування встановленого обладнання. У стислий термін з початку року були додатково виконані роботи з облаштування та модернізації зон санітарної охорони навколо бюветів, додано зовнішнє освітлення, велопаркінги, проведена ревізія насосного обладнання та всієї зовнішньої інфраструктури кожної свердловини. 

– У промислових обсягах тут води, може, і немає. Це якщо ставити завод з очистки води, – каже керівник проєкту Тарас Артеменко. – Але якщо виходити з норми витрати питної води на добу 6 літрів, то один бювет, навіть з найнижчим дебетом, наприклад, пів кубометра, за годину постачатиме води для 10 людей. А за добу воду з нього отримає 240 людей – це вже успіх! 

За словами Тараса, спочатку у «Карітасі» хотіли обійтися великою кількістю свердловин без очищення, але, на жаль, особливість регіону не дозволяє цього зробити. Втім, не лише якість води є проблемою. Фахівці кажуть, що пошук водоносних горизонтів – також непросте завдання. Заважають цьому граніти. 

– У нас дуже близько залягають граніти періоду архею-протерозою. Від 70 метрів і вище йде монолітний граніт, де вода знаходиться у тріщинах. Як розташовані ці тріщини – закономірності немає. Шукати воду в гранітах дуже складно. Хороша питна вода була колись у Гранітному і Новоазовську, де є геологічні розломи з придатною водою. А у Мар’їнці геологія геть інша, там залягають пісковики і крейдяні відкладення. Але ми знайшли місце під свердловину. Глибиною близько 70 метрів, вона буде давати 12 тонн води на годину, – коментує гідрогеолог Тетяна Земляна.

На місці кожної свердловини розташовується бювет – закрите приміщення з очисними фільтрами. Надалі планується передача бюветів на баланс місцевих громад. Чи не викликатиме наявність безоплатних бюветів конфлікти між громадою і тими, хто торгує провізної водою, сказати важко. Але у «Карітасі» впевнені, що вода  – як повітря,  на неї не може бути монополії.

Олена СВІТЛА/Громада Схід №11(44) 2021

 

СКІЛЬКИ КОШТУЄ БЕЗОПЛАТНА ВОДА?

Про проблеми та подальші перспективи проєкту водопостачання у буферній зоні розповідає виконавчий директор БФ «Карітас Маріуполь» Євген ЧАКО. 

– Пане Євгене, що стало останньою, як то кажуть, краплею для виникнення ідеї будівництва бюветів з безоплатною водою для населених пунктів вздовж лінії розмежування?

– «Останніх крапель» було достатньо. Посуха і, як наслідок, падіння рівня води у колодязях. Висока ціна на продаж питної води у магазинах та її нестача. Той факт, що люди змушені пити воду з колодязів, а там вода не питна, бо має дуже багато речовин, що шкодять здоров’ю. Через те, що колодязі неглибокі, в них накопичуються переважно ґрунтові води, котрі потрапляють з поверхні землі, з полів після обробки хімікатами, після дощу тощо. Про це ми дізналися, зробивши лабораторні дослідження води з різних населених пунктів Волноваського району у двох санітарно-епідеміологічних станціях Волновахи та Маріуполя. Але, оскільки у людей нема альтернативи, вони використовують цю воду не тільки для технічних потреб, а й як питну. 

Працюючи вже багато років у населених пунктах так званої «буферної» зони, ми системно збирали інформацію про інфраструктуру цих сіл та містечок. І багато разів чули від людей прохання привезти питної води. Тоді ми провели моніторинг наявності у цій місцевості води, її кількості та якості. І дійшли висновку, що дефіцит питної води – одна з найболючіших проблем. Після цього і була написана проєктна заявка з будівництва бюветів. Спочатку були відібрані три села у Волноваському районі: Мирне, Андріївка та Кам’янка. Потім надійшла пропозиція від Мар’їнки та Красногорівки. От п’ять населених пунктів, де ми почали працювати. 

– А як благодійна організація, не маючи фахівців з гідрогеології та будівництва, ризикнула взятися за таку специфічну роботу?

– Так, для нас це був перший великий інженерний проєкт. Ми спочатку навіть не розуміли, який колосальний обсяг роботи на нас чекає. У нас було всього декілька людей: керівник проєкту, інженер-гідрогеолог і юрист. Ми вважали, що все буде просто: приїдемо, пробуримо свердловину, встановимо обладнання, побудуємо той бювет і все – люди п’ють воду. Насправді все виявилось зовсім не так. 

Аби почати роботи, треба спочатку отримати дозвіл на землю. Це потягнуло за собою величезні затримки у часі, бо, як з’ясувалося, в нас нічого швидко не робиться. Створення проєкту будівництва та його затвердження у міських радах, ухвалення землевідведення, підведення до майбутнього бювета електропостачання, встановлення додаткових стовпів та підключення до електромереж, дозволи на це від ДТЕКу – тільки на всю паперово-дозвільну роботу пішло майже два роки і неабиякі кошти.

Окремо треба зупинитися на бурових роботах, бо кожна помилка тягне за собою величезні витрати, адже погонний метр буріння коштує 800 гривень. Дуже складно було знайти фахівця, який зможе точно визначити, чи є у цьому конкретному місці вода. Зрештою у Волновасі ми знайшли гідрогеолога Тетяну Земляну, яка раніше працювала у Донецьку, має великий досвід. Вона невідомим для нас чином знайшла ту воду, ще й запросила фахівця, який має сучасне обладнання для пошуку води, щоб підтвердити свої знахідки. А у Маріуполі ми знайшли компанію, яка мала обладнання для буріння гранітів, бо у нашій місцевості суцільні граніти навкруги.

У перший рік ми змогли зробити «під ключ» бювети у Мирному та Андріївці, паралельно поставили обладнання у Кам’янці, Мар’їнці та Красногорівці. Свердловини у Мирному, Андріївці та Кам’янці дають не дуже великий дебет, але цього вистачає для населення. Тут вода не дуже гарна за якістю, тому бювети обладнані дорогими пристроями з очистки: є системи зворотного осмосу, є спеціальні ультрафіолетові лампи для бактеріальної очистки, потужні фільтри, таймери, у кожному бюветі є 4 ємності на 1 тонну для накопичування чистої води. Вони потрібні, аби люди не чекали завершення процесу закачування, а прийшли у певний час і набрали воду у потрібній кількості.

У Красногорівці зовсім інша ситуація, інший ґрунт. Тут і свердловина більш глибока, понад 180 метрів, великий дебет – 3 тонни за годину, якість така, що можна пити без очищення, не потрібно ставити фільтри. Таку воду фахівці називають «ГОСТівською», тобто показники якості тут дуже високі. Коли на глибині 80 метрів вже пішла вода, в нас з’явилися сумніви: бурити далі чи зупинитися. Ми бурили там, де раніше вже була свердловина і, як свідчили старі документи, на великій глибині мала б бути гарна вода. Але якщо помилимося – вода з 80 метрів піде вниз і тоді не буде ніякої. Ми ризикнули, пішли далі і не помилилися – результат неперевершений. 

У Мар’їнці свердловина трохи менша – 70 метрів, вода дещо жорстка, потребує очистки. Тут теж були побоювання, чи бурити глибше, бо навкруги багато шахт, не хотілося добуритися до якоїсь порожнечі. Але все владналося якнайкраще.

– З чим пов’язані затримки запуску в експлуатацію бюветів у Мар’їнці та Красногорівці?

– Запуск відбудеться за тиждень. Затрималися через роботи з облаштування екологічної зони біля бюветів. Тепер тут можна не тільки води набрати, а й посидіти на лавочці, зустрітися з сусідами, провести час з користю. У зв’язку з цим хотілося б окремо зупинитися на останньому етапі та допомозі «Карітасу Відень», без якої неможливо було б якісно все облаштувати. 

Треба розуміти, що бювет – це не просто діра у землі, звідки тече вода. Це гідротехнічна споруда з санітарною зоною радіусом 25 метрів. Аби ввести її в експлуатацію, потрібно зробити колодязі, накрити люками, налагодити автоматичний режим роботи бювета, провести ревізію насосів, побудувати паркан, облаштувати територію, встановити лавочки та урни, зробити освітлення, водовідведення, як це було у Мар’їнці, де ще треба було врізатися до каналізації, щоб місце отримання води було сухе. За бажанням місцевих мешканців ми навіть побудували велопарковки біля бюветів. На все це ми отримали 40 тисяч євро від «Карітасу Відень».

Тепер все облаштовано, залишилося тільки згідно з актами прийому-передачі віддати споруди місцевій владі і навчити персонал користуватися обладнанням.

– Передача бюветів місцевій владі відбувається швидко, усі погоджуються?

– Так, все, що ми побудували за проєктом, передається на баланс місцевих громад. Простіше і швидше це вдалося зробити там, де є ВЦА – у Мар’їнці та Красногорівці. У Мирному та Андріївці також швидко все відбулося. Повільно йдуть справи у Кам’янці, там свердловина змонтовала і поки що законсервована. У тестовому режимі за допомогою свого генератора ми налагодили обладнання, все відмінно працює. Але є проблема з підключенням постійної електроенергії. Ще одна з затримок зумовлена зміною керівництва селищних рад і доволі повільним формуванням ОТГ. Тобто прийняти на баланс поки що нікому, бо нема нового голови ради громади, який би ухвалив відповідне рішення. Але це – питання часу, воно владнається. Яке рішення прийме нова адміністрація, підключить бювет до електромереж або буде використовувати генератор – то вже їхня справа.

– Виникає логічне питання: як все зберегти у належному стані? Чи немає побоювань, що знайдуться вандали та щось зламають, чи були прецеденти? 

– Так, найголовніше після будівництва бюветів – їхнє обслуговування. Там дороге обладнання, його треба доглядати. Затрати на це складають десь 30 тисяч гривень на рік. Сюди входять і електроенергія, і заміна фільтрів, і звичайне прибирання. Як буде розв’язувати місцева влада питання щодо цих витрат, то вже справа не наша. Може, вони якусь абонплату придумають, хоча б мінімальну, щоб зменшити навантаження на бюджет, я не знаю. І як люди відреагують саме на це, мені теж невідомо. Подивимось.

Щодо вандалізму, то ми (ненавмисно, просто так сталося) будували бювети у центрі населених пунктів, біля адміністрацій, у парку, як от у Мар’їнці – там, де багато людей і де найбезпечніше у цьому сенсі. Сподіваюся, місцева влада ще якісь пристрої спостереження встановить, це буде доречно. Випадки, коли двічі викрадали паркан біля санітарної зони, вже були. Більше нічого страшного поки не сталося. 

– Скільки вкладено коштів у пошук води, будівництво, обладнання, його налагодження та обслуговування?

– Один бювет коштує півтора мільйона гривень, а в нас їх п’ять, от і рахуйте. Виходить 7,5 мільйонів гривень. Це тільки на обладнання. До цієї суми треба додати витрати на розвідку, буріння та оформлення дозвільних документів, а їх чимало, повірте. Тож, враховуючи все, виходить біля 8,5 мільйонів гривень.

– То водичка, виходить, не зовсім безоплатна?

– Для населення вода безоплатна, але вона має кошторис, так. Її постачання фінансували австрійські благодійні організації: Caritas Austria, а з початку цього року – «Карітас Відень». Саме на їхні кошти було все і побудовано, і приведено до ладу.

– Що далі? Зупинитеся чи будете і далі шукати воду?

– Враховуючи наш досвід і ті ґулі, що ми понабивали під час виконання проєкту, будемо пропонувати донорам продовження цієї справи. Бо населених пунктів, де води досі немає, багато. І ситуація лише погіршується – води у колодязях меншає, вона кудись зникає, тож треба її шукати все глибше і глибше. 

А ще тепер я точно знаю, що без підтримки місцевої влади та її зацікавленості у пошуках питної води працювати буде дуже важко. Занадто складний у нас процес державного регулювання.

Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада Схід №11(44) 2021