Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
25.07.2020

«Славна» ферма Ірини БАЛАНДІНОЇ вирощує свиней у прифронтовому селі Донеччини. Колишня жителька обласного центру власноруч приймає пологи у тварин, пише грантові заявки та планує майбутнє.

Село Славне розташоване за 7 кілометрів від підконтрольної Україні Новомихайлівки та за 8 – від непідконтрольної Оленівки. Зараз у селі мешкає 22 родини, більше половини селян виїхали 2014 року. А Ірина навпаки – до війни мешкала у Кіровському районі Донецька, деякий час працювала продавчинею у відділі радіотоварів ЦУМу, а тепер вже шість років самотужки утримує невеличку ферму. 

Все розпочалось більше 20 років тому, коли сестрі Ірини, Вікторії, яка працювала на цій фермі, власник запропонував викупити її за комерційною угодою разом з 50 свинями. Ферма, де за радянських часів тримали корів, була напівзруйнованою, з лише одним придатним корпусом. Сестри порадилися і вирішили спробувати. Щоб розпочати свою справу, їм довелося добудовувати другий корпус, бурити свердловину, облаштовувати літні загони та приміщення для забою. 

– Після реконструкції справи йшли непогано, у нас були постійні гуртові покупці з Донецька та Макіївки, здавали м’ясо у кафе. На фермі працювало п’ять підсобних робітників. Ми жили у Донецьку, сюди лише періодично навідувалися. Старша сестра всім керувала, а я їй допомагала, – розповідає Ірина про утворення сімейного бізнесу. 

Але 2014 року все змінилось. У сестри захворіла свекруха, вона змушена була опікуватися нею, тож Ірина оформила приватне підприємство на себе та переїхала з обласного центру до Славного. Так з майже столичної жительки вона перетворилась на фермерку. 

– Дуже складно було у 2014-2015 роках. Ферма на пагорбі часто потрапляла під обстріли, уламками сильно пошкодило дах, ворота при вході, огорожу, у дворі було кілька великих воронок. Деяких свиней вбило уламками, деяких поранило балками, що впали з пошкодженого даху. Півтора року ми сиділи без світла. Було таке, що не було за що купити корм свиням. Уявляєте, 350 голів, а мені нічим їх годувати! Доводилось кілька днів не заходити у приміщення, аби вони не чули, що хтось є поруч, і не кричали, – згадує фермерка.

Втім, Ірина щомісяця платила податки і невпинно шукала нових покупців замість втрачених через війну. Їздила до Курахового, Вугледара, Волновахи – як то кажуть, рекламувала товар. Але коли люди дізнавались, куди треба їхати за тваринами, навідріз відмовлялися, бо у Славному не вщухали бої. Тож доводилось самостійно везти свиней до покупців. 

Кілька років тому, завдяки участі у грантовій програмі «Український донецький куркуль», підприємниця отримала кошти на ремонт пошкодженого під час бойових дій приміщення. З ремонтом фермерці допомагали військові. Каже, просто прийшли і запропонували свою допомогу:

– Дуже вдячна хлопцям, їм і так нелегко на передовій, а вони ще й місцевим намагаються допомогти вугіллям, дровами. Це вони тут вікна вставили та дірки на даху закрили за пару днів.

За останні шість років Ірині довелось багато чому навчитися, навіть ветеринарію опанувати практично з нуля. Зараз вона самостійно приймає пологи у свиней, може зробити укол та стерилізувати порося. Вчилася самотужки по відео з інтернету та розповідям місцевого ветеринара. 

Свинину фермерка реалізує лише живою вагою. Зараз на фермі Ірини Баландіної – 80 свиней та маленьких поросят. Через карантин довелося розпродати більшу частину поголів’я. Один загін фермерка повністю звільнила від «постояльців», адже приміщення, де утримуються тварини, треба періодично повністю вичищати та дезінфікувати. Була й ще одна причина – зниження попиту і суттєва втрата прибутку. Якщо до карантину постійний покупець з Мар’їнки брав, наприклад, 20 голів на тиждень для реалізації на ринку, то зараз бере 10 голів. І хоча ринки вже частково запрацювали, але такого попиту, як раніше, немає. 

Заради економії від початку карантину Ірина відмовилася від найманих працівників і тепер все робить самотужки. Зізнається, що навіть живе на фермі, бо хтось же повинен її охороняти. До недавнього часу підприємниця і у загонах прибирала власноруч – поки не отримала грант на придбання насосів для відкачування навозу. 

У домашніх справах їй допомагає 15-річна Христина. Жінка зізнається, що доньці не дуже подобається дбати про домашню худобу. Після школи дівчина хоче поїхати до Києва та вивчитися на стиліста. 

– Аби заощадити, все роблю сама. У фермерів арифметика проста: поросята народжуються 2,5 кілограми, їх треба відгодувати до 120-130 кілограмів. На це піде десь 7-8 місяців і 800 кілограмів корму. Я годую тварин виключно натуральним кормом – ячменем та пшеницею. За кілограм зерна треба віддати 4 гривні. Тобто, тільки на відгодовування однієї «хрюшки» потрібно 3 000-3 500 гривень. Кілограм живої ваги продаю за 45 гривень, за 7-місячну свиню отримую 5 000-6 000. З цієї суми відразу віднімаємо вартість корму, так званої аптечки для свиней, вартість води, електроенергії (за яку, до речі, як підприємець, я плачу наперед, тобто відразу за два місяці) і податки. Тож залишається не так вже й багато. Але мене рятує те, що не купую маленьких поросят, які коштують у середньому 1 400 гривень, а розводжу власних, – розтлумачує підприємниця.

Згодом Ірина хоче спробувати розводити бройлерів, тож зароблені кошти відкладає на цю мрію. Тоді подумає над тим, аби організувати забій, а згодом, можливо, і переробку м’яса. Є в неї думка і про реалізацію м’яса закладам громадського харчування. Проте найближчі кафе і ресторан розташовані у Кураховому, до якого майже 40 кілометрів, та у Вугледарі – це 30 кілометрів. А м’ясо – продукт примхливий, особливо у літню пору, треба продумати, як його довезти до потенційного гуртового покупця. Тож поки це плани на можливу перспективу.

Попри труднощі, продавати ферму Ірина не планує. По-перше, вважає, що мало знайдеться сміливців, які б вирішили вкладати гроші у ферму, яка знаходиться за кілька кілометрів до лінії фронту. А по-друге, дуже багато сил і коштів жінці довелося вкласти у цю справу. Та й іншої роботи для себе вона вже не уявляє. 

Ірина ДИМИТРОВА/Громкор Громада Схід 13(22) 2020