Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
21.04.2021

«Село невелике, люди хворіють, настрій неспокійний», «Гранітне все ковідне, Мирне все ковідне», «У лікарні Торецька ліжка вже всі зайняті, везуть хворих до Новгородського» – такі сумні звістки ми отримуємо від наших сільських кореспондентів. А ось просто під час верстки повідомлення від авторки з Луганщини: «Найближчі тижні не зможу проводити опитування серед людей – у тата підтвердили коронавірус, мусимо бути всією родиною на самоізоляції». Від хвороби, яка вже стала смертельною для багатьох наших знайомих, допоможе врятуватися лише накопичення в країні колективного імунітету. Лише вакцинація. Тож розпочинаємо цикл публікацій про вакцинацію – це справді важливо. 

ПАСЕМО ЗАДНІХ

За темпами щеплень проти коронавірусу світовий лідер – Ізраїль. В країні, де мешкає трохи більше 9 мільйонів населення, 57% громадян повністю вакциновані, тобто отримали дві дози вакцини. Через стрімке зниження захворілих там вже закривають ковідні лікарні. У Великій Британії вакциновано 47% населення, в Об’єднаних Арабських Еміратах – 35%, в США – 34%. Країни Балтії досягли показника 15%. 

Дані приведені станом на 9 квітня, і в Україні на той час було вакциновано лише 0,9% всього населення. Це десь понад 300 тисяч людей, і лише дві людини серед них зробили щеплення повністю – отримали другу дозу. Станом на 14 квітня таких людей стало 5 (п’ять) – 1% населення. Задіяні 39 мобільних бригад очевидно не можуть впоратися з доставкою вакцини до тих, хто її потребує, а 75 стаціонарних пунктів щеплення працюють дуже повільно.

Донецька і Луганська області у цій статистиці Міністерства охорони здоров’я пасуть задніх. Втім, є такі області, де за добу іноді взагалі не робиться жодного щеплення (йдеться про Одеську та Херсонську).

Понад 500 тисяч людей ще чекають на вакцину – це ті, хто записалися до електронної черги. Решта українців або поступається місцем групам ризику, або перебуває у роздумах. 

БАЙКИ ПРО ЧИПУВАННЯ ТА ДУХ НЕДОВІРИ

Лікар-терапевт Андрій Пазушко, який вже декілька років працює з пацієнтами у буферній зоні Приазов’я, розповідає, як склалася така складна ситуація з ковідом у наближених до лінії розмежування населених пунктах. По деяких селах прокотилася вже друга хвиля захворювань, як у Лебединському та Чермалику. Більшість сіл ізольовані від зовнішнього світу, і спочатку карантин зробив тут свою справу – хворих було небагато. Окрім ізоляції, цьому сприяло життя на природі, чисте повітря, вважає лікар.

А коли карантин трохи послабили, люди почали більше спілкуватися, виїжджати до сусідніх сіл, до міст, тож потім «привозили» хворобу додому. І тепер багато з тих, які вже ковідом перехворіли, вважають, що вакцинуватися вже нема потреби. Хоча це і не так.

– Ніхто не інформує людей про щеплення, вони самі шукають інформацію, читають різні джерела, часто сумнівного походження. Та ще байки про чипування існують. Чули про таке? От десь на такому рівні все, на жаль, досі знаходиться, – каже Андрій.

Сам він щеплення не робив, бо аналіз крові на імуноглобулін IgG показав в нього наявність великої кількості антитіл до коронавірусної інфекції. Саме цей показник має бути ключовим у прийнятті рішення про вакцинацію. Лікар радить такі тести робити всім, хоча і коштують вони недешево – 350-420 гривень. 

А от серед тих, хто обов’язково має зробити щеплення, навіть без попереднього тестування – фахівці, які за своєю професією щодня спілкуються з великою кількістю людей. А також ті, хто хоче поїхати за кордон – працювати чи до рідних, адже зараз більшість країн крокує до впровадження паспортів вакцинації. 

Лікар сподівається, що громади дадуть собі раду у проведенні просвітницької роботи і зрештою зможуть підвищити показники вакцинації.

– Ще один аспект треба враховувати: температурний режим зберігання вакцини. У селах ніде нема таких умов, мобільні бригади всюди не встигають. Тому людям доводиться в першу чергу розраховувати на ресурси власного здоров’я. Я сподіваюся, що кількість вакцини з часом збільшиться, буде завозитися китайська вакцина, яка не вимагає суворих температурних умов зберігання, і можна буде організовувати виїзні кабінети по селах. Але ініціатива, на мій погляд, має надходити від самих людей. Необхідно розв’язувати проблему на рівні громади, через керівництво, активістів, медичних працівників, які працюють у селах. 

Андрій ПАЗУШКО, лікар-терапевт:

– Ступінь обізнаності щодо вакцинації навіть серед медичної спільноти – на рівні похмурого середньовіччя. Але якщо для лікарів, які так чи інакше проходили курси мікробіології, всі етапи інфекційного захворювання виглядають зрозуміло, то для звичайної людини у селі – це як дуже складне математичне рівняння. Багато хто просто вважає, що вакцина – це абсолютне зло і вводити її до свого організму не можна. Ніхто поняття не має, з чого та вакцина зроблена. Треба роз’яснювати, для чого потрібна вакцинація, згадати, скільки було пандемій віспи, кору, паротиту, багатьох інших захворювань, які вдалося подолати завдяки щепленням. Варто пояснювати людям все про кожну з вакцин: з чого вона зроблена, як працює, які можуть бути наслідки, розповідати про особливості якоїсь вакцини у порівнянні з іншою. А лікарям перед тим, як зробити щеплення, треба мати повну клінічну картину пацієнта, бо люди можуть мати протипоказання через хронічні захворювання, це теж варто уваги.

 

ЧЕРВОНА «БУФЕРКА» ТА КИСНЕВІ КОНЦЕНТРАТОРИ

Звісно, що вік селян на лінії розмежування – переважно 60+, але найстрашніше, що дітитакож почали масово хворіти, і, коли онуки приїжджають до бабусі, то відбуваються спалахи захворювань. Про це розповідає керівниця Маріупольської асоціації жінок «Берегиня» Марина Пугачова. 

З урахуванням того, що в деяких населених пунктах нема доступу до кваліфікованої медичної допомоги, це ще більше ускладнює ситуацію. Марина каже, що складається враження, що держава забула про селян, переклавши відповідальність на місцеві громади, які буцімто здатні купувати для своїх потреб все, що необхідно:

– Ви чули, що сказав наш дорогоцінний міністр охорони здоров’я? Всі медичні ресурси вичерпано! І хто буде займатися «буферкою»? Більше того, вважається, що громади спроможні все владнати. Але більшість з них не можуть бути самостійними і спроможними! Ну як може бути самостійною громада, розташована на самісінькій лінії розмежування, і в якій обробляється тільки 20% землі, решта – замінована? Або громада, до складу якої входить Широкіно – населений пункт-примара на мапі України, де нема жодної людини? І подолати ковід банальним закриттям населеного пункту теж неможливо. В нас що – є державна програма матеріального і соціального забезпечення потреб жителів таких пунктів? А людям хтось має привезти, просто кажучи, шматок хліба. Хто це буде робити? Правильно, родичі. А це означає, що ізоляції в даних обставинах як запобіжного заходу не існує. Тому потрібна вакцина.

В очікуванні вакцини – хоч індійської, хоч китайської – «Берегиня» на початку квітня оголосила збір коштів на придбання кисневих концентраторів для сільських лікарень, амбулаторій та індивідуального використання, аби у разі виникнення складної ситуації людина змогла вдома дочекатися допомоги і залишилася живою. Для придбання 11 концентраторів для 11 сіл потрібно зібрати величезну купу грошей, бо найпростіший апарат коштує не менше 19 тисяч гривень, а ціна більш потужних апаратів, спроможних до підключення не однієї людини, які можна встановити в амбулаторіях, сягає 40 тисяч. 

– 8 Березня ми були у одному селі, вітали літніх жінок зі святом. Сьогодні одна з тих жінок захворіла. Не сьогодні-завтра їй той концентратор знадобиться, а вона, щоб ви розуміли, живе одна на вулиці, де немає жодної людини, по допомогу не докличешся. На жаль, там таке не рідкість. Звісно, наша організація не має таких коштів на придбання концентраторів. От ми і вирішили звернутися по допомогу до людей. Навчити, як користуватися приладами, налаштувати їх ми зможемо, спеціалісти для цього в нас є, – пояснює Марина Пугачова.

Останнім часом грошей у народу суттєво поменшало, тож збір коштів йде повільно, поки що не вистачає на придбання навіть одного приладу. А відсутність вакцини у населених пунктах вздовж лінії розмежування сприяє подальшому поширенню хвороби. Люди мають бажання зробити щеплення, але ж вакцини до сіл не доїжджають, мобільні бригади з вакцинації працюють переважно у містах. 

Марина ПУГАЧОВА, голова Маріупольської асоціації жінок «Берегиня»:

– Незважаючи на війни «за» та «проти» вакцинації, люди у «буферці» готові до всього. Вони розуміють, що у тому ж Маріуполі у людей є можливість потрапити до лікарні, якщо буде зле. Принаймні, в місті вона є, та лікарня. У селі ж її немає, а дістатися міста за відсутності транспорту, самі розумієте, неможливо. Тому більшість готові робити щеплення, аби уникнути хвороби. А можливостей нема. Тієї кількості вакцини, яку отримала область, недостатньо.

Волонтери, які працюють у селах, також не вакциновані, хоча ризикують інколи не менше медиків. Про це повідомила керівниця гуманітарного центру «Проліска-Майорськ» Анна Тимофєєва.

– Особисто я планую робити щеплення, – каже Анна. – Чого ні? Хто не хоче, нехай не робить – це їхні проблеми. А я не хочу хворіти. Можливо, наша організація візьме на себе таку місію, і увесь колектив буде організовано вакцинований. У нас хворі на ковід є у Бахмутці. Майорськ, Жованка, Піски поки тримаються. Загалом ситуація із захворюваністю  не погіршилася, але вона «стабільно погана». 

За словами Анни, наразі організованої вакцинації для населення поблизу лінії зіткнення немає, але про наміри говорять. А поки говорять, збір коштів на кисневі концентратори триває. Як то кажуть, порятунок потопельників – справа рук самих потопельників. 

Олена СВІТЛА/Громада Схід №7 (40) 2021

 

Як я робила щеплення

Мапа України розмальована червоними па помаранчевими кольорами, наче клаптикова ковдра. Втім, багато хто з нас ще думає, вагається, сподіваючись на якийсь чудовий випадок. Але ж ця хвороба наче електричний струм – її не бачиш, але вона здатна вбити. Тож треба використати всі можливі варіанти: можна записатись у чергу на щеплення і чекати, а можна скористатися нагодою зробити вакцинацію залишками препарату, як це зробила наша авторка.

Справа в тому, що вакцина довго не живе. Відкритий флакон містить 10 доз препарату і має бути використаний протягом дня, інакше залишки доведеться утилізувати. Тому групи для вакцинації формуються по 10 осіб. Але хтось не прийшов, хтось переніс щеплення – тож аби не викидати гідний до використання препарат, медпрацівники пропонують «залишкові» дози всім, хто не підпадає під категорії, яких вакцинують наразі (медиків, військових та літніх людей 80+).

Для таких випадків створюються списки охочих. Як швидко ви отримаєте вакцину, залежить від того, скільки буде залишатися «зайвих» доз.

Так і я опинилася у цій «черзі поза чергою». Не скажу, що я прагнула зробити негайне щеплення, бо, як і багато з нас, ще вивчала інформацію про кожну з вакцин, читала купу коментарів, як позитивних, так і не дуже. Але зроблені тести підтвердили, що у мене нема жодного натяку на наявність антитіл, а це означає, що я в зоні ризику. Я знала про те, що записатися до офіційної черги можна через додаток «Дія» або за телефоном контакт-центру МОЗ України 0 800 60 20 19, проте розуміла, що чекати мені доведеться щонайменше до осені. Тому, коли мені зателефонували і повідомили, що є можливість отримати вакцину, бо є залишки, я вже не розмірковувала і за 20 хвилин стояла під маніпуляційним кабінетом обласної лікарні. 

Заповнила анкету, відповіла на запитання щодо стану мого здоров’я та наявності хронічних захворювань, алергій чи хирургічних втручань. Отримала укол у плече. Ще півгодини посиділа під кабінетом, як цього вимагав лікар (це робиться на випадок несподіваної реакції), і поїхала додому. 

В першу добу ніякої реакції не було. Зранку наступного дня у мене трохи боліло плече, точніше місце, куди кололи препарат. Потім на дві години піднялася температура, було 37,2 і відчуття, що я ніби застудилася. Після прийому запропонованого напередодні лікарем жарознижуючого препарату все пройшло. Невелике підвищення температури свідчить про те, що мій організм почав виробляти антитіла до хвороби, це нормально. Більше про щеплення я не згадувала, ніяких симптомів в мене не було. 

У багатьох моїх друзів, які теж вакцинувалися, взагалі не було ніяких наслідків, ані температури, ані відчуття слабкості. Щодо отримання другої дози вакцини я вже не турбуюся, бо після заповнення анкети я автоматично потрапила до офіційної черги. Таким чином я в ній опинилася без попереднього запису.

Чи турбує мене етичний аспект – нібито я позбавила дози вакцини того, хто її більше потребує? Ні. Поясню, чому. В очікуванні вакцинації під кабінетом я опитала з десяток лікарів, санітарок, медичних сестер у відділенні – чи робили вони щеплення? Троє відповіли «так», троє ще думали, решта від вакцинації категорично відмовляється. Тож «моя» залишкова доза їм на той час була просто непотрібна.

Всім раджу не відмовлятися від такої нагоди – робіть щеплення і будьте здорові.

Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада Схід №7 (40) 2021

 

Ваше ставлення до вакцинації від ковіду?

Ольга КОТЕСОВА, Старогнатівка: 

– Я та мої рідні на ковід не хворіли. Вакцинуватися від вірусу особисто я не поспішаю. По-перше, нам це ніхто не пропонує – на відміну від тестів, які роблять у нашій лікарні фахівці, які приїжджають з Волновахи. По-друге, маю сумніви щодо якості препарату та боюся негативних наслідків його введення.

 

 

 

 

 

Віктор БИЧИК, Курахове: 

– Вакцинувався кілька днів тому, почуваюся добре, ніяких реакцій на щеплення не спостерігав. Довго в черзі стояти не довелося, і медики підійшли до справи дуже відповідально. Після щеплення просять затриматися на півгодини та нагадують про повторну вакцинацію, на яку обіцяють запросити по телефону. На мій погляд, іншого способу зупинити пандемію ще не вигадали. Серед моїх знайомих вже четверо вакцинувалися, негативних реакцій на щеплення у них також не було.

 

 

 

 

 

Галина КУЛИК, Миколаївка:

– Щодо вакцинації ще не замислювалася, оскільки нам її поки що не можна проводити – коронавірусною хворобою у важкій формі перехворіла вся моя родина. На лікування витратили близько 18 тисяч гривень і продовжуємо сплачувати чималі кошти за ліки. Після перенесеної хвороби у мене з’явилися проблеми з серцем, підвищився рівень цукру в крові та погіршилася пам’ять. Разом з чоловіком нас досі турбує кашель. 

 

 

 

 

 

Наталія ВОЛКОВА, Нижня-Вільхова:

– Як на мене, вакцинація потрібна, адже це убезпечуватиме не лише моє життя, а й життя людей, з якими спілкуюся. Всі розуміють, що коронавірус дуже небезпечний. Але є багато питань з приводу вакцинації. Найбільше турбує те, чи буде ще вакцина, коли потрібно буде робити щеплення повторно. 

 

 

 

 

 

Єлизавета АВРАМЕНКО, Станиця Луганська:

– Я за вакцинацію. Але відомо, що після неї у людей є серйозні побочні ефекти, навіть тромбози внутрішніх органів. Також є повідомлення про перебої із поставками, порушення умов зберігання. Тож вирішити зараз я не можу, поки що утримаюсь від вакцини, допоки не буде налагоджений процес. 

 

 

 

 

 

Ірина КАПЛУН, Мар’їнка: 

– Тиждень як вакцинувалися всією родиною: я, мій чоловік та мама, якій 80 років. Перенесли вакцинацію добре. Дехто із знайомих нарікав, що потягнула, мовляв, родину щепитися невідомою вакциною. А я вважаю, що, навпаки, потурбувалася про них. Через недостатність інформації люди часто поширюють чутки, залякують один одного. Тож у нас, на відміну від великих міст, не дуже поспішають записуватися на вакцинацію. Хтось боїться, інші чекають на вакцину з Європи. Медики мають надавати більше достовірної інформації про вакцину та щеплення. 

 

 

 

 

Олександр ГРИЩУК, Станиця Луганська:

– Дивлюся новини – і що тільки не показують про ці вакцини… Сам я щеплення робити ще не буду. Думаю, що більше такі дії потрібно робити людям у містах, там заразитися можна будь-де. А в селі, якщо бути у масці та частіше мити руки, я не підхоплю коронавірус.

 

 

 

 

 

 

Ганна РЯБОВА, директорка ЦМСД Торецька:

– Я вже вакцинувалася разом з колегами. Зробила це свідомо. Почуваю себе, як бачите, добре. Ані температури, ані інших ускладнень не було. Я кожен день стикаюся з хворими і розумію свою відповідальність. Навіть, якщо сама не хворітиму – можу бути переносником. Думаю, якщо хоча б 50% країни-міста-села зробить щеплення – ми подолаємо епідемію. 

 

 

 

 

 

Артем КОЗАК, старший дільничний офіцер поліції Торецька: 

– Я вважаю за необхідне вакцинуватися, саме тому сьогодні прийшов до амбулаторії. Це найдієвіший метод позбутися цього вірусу. Ми систематично перевіряємо правила дотримання карантинних вимог і стикаємося з тим, що багато людей хворіє на ковід. Аби хвороба не поширювалася, й надалі потрібно виконувати усі рекомендації і ставитися відповідально до здоров’я – свого та оточуючих.