Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
01.10.2019

Пропонуємо до уваги цікавий приклад допомоги нужденним, що реалізується у прифронтовому Гранітному.

Довідка:

Сергій КОСЯК – пастор української Євангельської церкви, волонтер, капелан, автор книги «Донбас, якого ти не знав». Народився у Донецьку, в сім’ї шахтаря. Навчався на гірничо-геологічному факультеті, але пов’язав своє життя з релігійним служінням.

З початком війни – активний учасник волонтерського руху. Як організатор міжконфесійного молитовного марафону «За мир, любов і цілісність України» у Донецьку зазнав арешту і катування з боку окупантів. Сприяв порятунку з полону та евакуації тисяч людей зі Слов’янська, Донецька, Авдіївки, Горлівки, Дебальцева. З 2015 року працює у «червоних» зонах: благодійні місії в Пісках і Тоненькому, підтримання життя в прифронтовій Мар’їнці, оздоровлення і реабілітація дітей з постраждалих районів. Наразі до служіння долучилася його дружина і мати двох синів Ірина.

Обігріти та нагодувати

«Бог не зрозуміє, якщо я пройду повз чужу нужду», – каже волонтер Сергій Косяк. Півроку тому він опинився у Гранітному, пригледівся до місцевих проблем і відтоді всі його думки – про те, як зробити комфортнішим життя тамтешніх самотніх старих.

Гранітне – самісінька передова буферної зони. Село поділене річкою Кальміус, вона тут вузенька, метрів 400. По той бік – вже територія, неконтрольована Україною. Лінія фронту пройшла просто по живому, зруйнувавши родинні зв’язки і налагоджений уклад, навіть моста не лишилося.

Новітня історія села шостий рік пишеться війною і стражданнями. Від обстрілів в Гранітному загинули 12 людей, серед них троє дітей. Постраждало близько 600 будинків, з них 60 зруйновані ґрунтовно. Обстріли не вщухли остаточно. Ніхто не знає, коли знову «почнеться», і коли, нарешті, все це закінчиться.

Тут, на лінії вогню, таке тотальне незнання часто обертається безвихіддю. Тим більше, що по той бік залишилася велика частина орних земель, вцілілі поля нашпиговані мінами, а головний сільський роботодавець – кар’єр – з початком війни закрився разом з каменедробильним комбінатом. Тому в Гранітному найбільший показник безробіття на півдні Донеччини, близько 70%.

Бізнес в селі невеличкий: кілька крамниць, перукарня та пекарня. Молоді й активні працюють у місті. Хто має здоров’я, живе з городу. Мешканці Гранітного працьовиті і заощадливі, деяким бабусям ще й на смаколики онукам вистачає пенсії – у селі понад 150 дітей. А ось самотнім і хворим старим тяжко.

До Гранітного Косяка привіз харківський волонтер Влад Ткачов, який опікується місцевими мешканцями з 2015 року і добре знає їхні потреби. Був лютий – у селі холодно, сіро, безрадісно.

«Мені Гранітне нагадало Мар’їнку – нема підприємств, в’їзд по пропусках, багато нужденних. З’явилася перед ними відповідальність, і жити так, як до цієї поїздки, я б вже не зміг, мені треба було їх бодай обігріти і нагодувати», – пояснює волонтер.

Обігріли, нагодували. Допомогли з опалюванням,  налаштували доставку гарячої їжі для тих старих, хто взагалі не виходить на вулицю. Місцева служба соцзахисту підказала адреси, тож наразі свої обіди щодня отримують 15 людей. Один обід коштує десь 30 гривень – перше, друге, фрукти. Готують місцеві волонтери, саме вони будуть першими працівниками майбутнього Будинку Милосердя.

Не з пустими руками

Думка про створення такого закладу виникла під час чергового візиту Косяка до Гранітного. Привіз, як завжди, повну машину допомоги – від памперсів до радіоприймачів. І розпочав пошуки відповідної будівлі.

-Це не буде хоспіс, де люди лежать у ліжках, доживають, як то кажуть. Скоріше, така невеличка громада, – розповідає Сергій. – Наша мета – зробити так, щоб старі відчули, що вони потрібні. Плануємо відповідну культурну програму, тематичні вечори, візити музикантів. Будинок милосердя має і село оживити, створити робочі місця.

Щоб придбати будинок з 5 кімнат для 10 людей, Косяк продав машину. Незабаром почнуться ремонтні роботи, щоб до зими встигнути оселитися. Влад Ткачов зі своєю командою волонтерів вже майже постійно живе у Гранітному, а Сергій їздить світом і збирає гроші під своє ім’я. Запланована вартість проєкту – понад 30 тисяч доларів на рік.

За словами Косяка, доброчинці в Америці і Німеччині (там живе його родина) охоче жертвують на допомогу постраждалим на Сході України. Тож у планах також створення соціального Будинку побуту у Гранітному (знову ж таки – нові робочі місця!).

А ще – дитячий центр в Часовому Ярі. Для нього вже придбана ділянка на 10 соток, поруч зі ставком і дубовим лісом. Взимку тут працюватимуть гуртки, а влітку у лісі розташується наметове містечко для оздоровлення дітей з Гранітного, Мар’їнки, Красногорівки.

«Цього літа ми організували відпочинок у Святогірську для 130 дітей з прифронтових територій. Але оренда стаціонарних таборів дуже дорога, майже 10 тисяч доларів за сезон. А у Часовому Ярі ми за ці гроші все воднораз відремонтуємо, побудуємо нові душові, туалети, кухню. Впевнений, що скаутський сценарій життя у наметах дітям сподобається навіть більше, ніж життя у корпусах», – вважає волонтер.

На питання, чи довго зможуть волонтери допомагати постраждалим під час війни, Сергій Косяк відповідає: на зміну волонтерам має прийти суспільство людей високого духу, для яких будь-яка проблема стане викликом до об’єднання. В ім’я добра, що, доведено, можна робити навіть тоді, коли ти один. Але девіз Косяка: «Робимо добро разом». Адже разом – краще.

Євгенія ЧЕРНЯВСЬКА/ГРОМАДА Схід №3, 2019