Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
09.05.2020

«Ми всі зараз у божевільній ситуації», – влучно оцінив  реальність довгострокової ізоляції Білл Гейтс. Як відомо, він став першою жертвою параноїдальних теорій змов, що  органічно вписалися до світової карантинної істерії. Паніка щодо подовження карантину чи його другої хвилі ще більше впливає на психічне здоров’я людей. Як зберегти залишки здорового глузду, знайти рівновагу та не втратити  сімейні стосунки – «ГРОМАДІ Схід» розповіла психологиня та бізнес-тренерка Маріупольської Асоціації Підприємців Леся ГЛАДКОВА.

– Пані Лесю, як сильно на людей вплинув стрес, пов’язаний з двомісячною ізоляцією? 

– Є явище, що в психології має назву «депривація» (обмеження або повне позбавлення можливості задовольняти будь-які потреби – ред.). В нього багато різновидів. Той, з яким ми стикнулися наразі – це соціальна депривація, обмеження у можливості спілкуватися з іншими людьми та взагалі жити як до карантину. Безумовно, ми пристосувалися до обмежень, але все одно в нас немає того простору, що був раніше. Ця депривація не добровільна. Одна справа, коли людина ізолюється сама, бувають такі періоди в житті, коли є потреба побути на самоті, перезавантажитися, так би мовити. Інша – коли ця ізоляція вимушена, несподівана, коли людина до неї не готова. Наслідки такої депривації мають більш серйозний прояв.

– Можете назвати загрозливі стани, в які людина, вибачте, може впасти внаслідок ізоляції? 

– Навіть не повна, але довготривала ізоляція спричиняє такі психічні стани, як тривога, дискомфорт, напруженість та дратівливість. Люди, які знаходяться поруч, відчувають все це на собі. Через перебування дуже близько один від одного та через порушення особистих меж – приватної зони комфорту – виникає ризик підвищеної конфліктності. А якщо до домашніх справ, догляду за дітьми, їхнього дистанційного навчання ще додається робота, яка раніше була за межами дому, десь в офісі, серед іншого оточення і з організацію робочого місця, де можна зосередитись, то вся ця мішанина може призвести до таких неприємних речей, як агресія або, навпаки – апатія.

– Що страшніше – агресія чи апатія? На які їхні прояви варто звертати увагу? 

– Агресія і апатія – перші маркери проявів депресивного стану. Не плутайте їх з депресією, адже депресія – це вже важка хвороба, яка потребує довготривалого медичного лікування. Людей, схильних до клінічної депресії, небагато, і вони, сподіваюся, знають, як цьому запобігти і вже працюють із фахівцями. А от спалахи цього стану виникають, коли довгий час людина перебуває у напрузі, дискомфорті. Що страшніше?  Вважаю, що апатія. Бо агресія, як правило, – це спалах, який швидко проходить. Ти на когось накричав, розрядився і продовжуєш спілкування, живеш собі далі. Добре, якщо цей випадок одразу обговорять усі, хто знаходиться поруч, встановлять причину, просто кажучи, розберуться по-сімейному. Тоді така агресія може і не повторитися. А от апатія – коли людина може лежати і нічого не робити, не піклуватися про себе, про родину, навіть про  дітей, от просто лежить і все – потребує більше уваги з боку близьких, більше часу та наполегливості, бо самостійно вийти з цього стану значно важче.

– Ми ж не говоримо зараз про вкрай агресивні стани, які призводять до насильства або каліцтва? Маємо на увазі середньостатистичну сім’ю, яка 2 місяці провела на карантині, так? 

– Так-так, говоримо про ізоляцію притомних людей в одному просторі.  Це як довго і вимушено жити у гуртожитку, де повсякчас бракує місця і немає можливості побути на самоті. Де навіть до душу піти не можна, коли ти того бажаєш, бо він буде кимось зайнятий. Через відчуття, що ти весь час на очах у людей, тебе контролюють, виникає ілюзія побутової несумісності, адже ми один одному заважаємо і дратує все, навіть дрібниці. Тож ситуаційні конфлікти спалахують навіть у спокійних сім’ях. На поверхню виходять такі риси характеру, які людина досі контролювала. Їй здається, що її використовують, що все не так, починається згадування старих образ… Людина може і не помітити змін у своїй поведінці та вважати, що це навколишній світ змінився, усі змінилися і поводять себе вороже. Важливо на це звернути увагу і зняти напругу, юмором та любов’ю розрядити ситуацію, бо далі буде ефект «снігової кулі», яка змете все на своєму шляху.

– А хіба погано висловлювати своє невдоволення чимось? Якщо тримати все в собі – чи не несе така поведінка ще більшої шкоди?

– Так, стримувати емоції значно гірше, ніж їх проявляти. Люди, які ховають емоції, отримують багато проблем зі здоров’ям, не лише психічним, але й фізичним. Нервова система не залізна, а за нею страждатиме серцево-судинна, це вже доведено. Тож емоції висловлювати треба, але й стримувати себе у висловленнях також треба. В ізоляції знаходяться найближчі люди, і зле слово може призвести до руйнування теплоти, яку ми черпаємо у сім’ї, до руйнування  взаємин. Головна загроза – що карантин скінчився, а руїни залишилися.

Якщо в сім’ї не було вміння висловлювати та обговорювати проблеми, час вчитися. Варто робити це усією родиною і з терпінням, бо проблеми могли накопичуватись роками, а ізоляція лише спричинила виплеск.

– Щодо дітей, особливо підлітків, котрі будь-які обмеження розцінюють як посягання на власну свободу та дорослішають через протистояння із батьками – як бути з ними?

– Залишити їх у спокої. Багато хто з батьків продовжує вважати дитину-підлітка своєю власністю, надмірно контролювати, а це хибна поведінка. Звісно, під час карантину підліток ще більш активно відстоює свою територію і свої права. Бунти і протести – нормальна поведінка для дітей цього віку, етап розвитку їхньої особистості. Ставтеся до них, як до дорослих, та навантажуйте «дорослими» обов’язками – адже хатньої роботи вдома значно збільшується, коли всі разом довгий час. Реагуйте на все спокійно. Навіть як щось не так з її навчанням – це не трагедія, в наш час будь-які знання можна надолужити. Утримуйте довіру спільними заняттями – це можуть бути настільні ігри, яких зараз безліч, віртуальні подорожі, справи на власному подвір’ї, майстрування або робота в городі задля спільної вигоди.

До речі, великий плюс, коли сім’я має будинок або власне подвір’я у селі. Тоді легше синхронізувати свої денні розклади, щоб не штовхатися  протягом дня, а також домовитися про особисті межі кожного члена родини – якийсь простір, де його ніхто не буде чіпати за жодних обставин. 

– Якщо ізоляція – це стрес для організму, то що скажете про наслідки виходу з неї?

– Припинення карантину стане новим стресом. Люди вже виробили нові звички, переглянули своє ставлення до багатьох речей і певним чином змінили свій режим. А тут починається зворотний процес повернення до ритму попереднього життя, до роботи, до спілкування. Може виникнути нова хвиля дискомфорту та погіршення стану здоров’я. Не для усіх, але проблеми будуть. Тож пам’ятайте про існування психологів та звертайтеся у разі необхідності. 

Леся ГЛАДКОВА, психологиня (Маріуполь):

– Життя вже не стане таким, як було. І саме в ізоляції відкривається багато цікавого, на що раніше люди не звертали уваги. Під час карантину багато хто відкрив для себе можливості для додаткового навчання, витратив час на особистий розвиток. Адже треба саме зараз думати, як пристосовуватися до нового життя. Чим члени родини і особисто я буду займатися? Які кроки і в якому напрямку зробить родина і зроблю я? Які в мене план «А» і план «Б»? Створення плану дій сприятиме виходу негативної енергії і налаштовуватиме на позитив.

Олена СВІТЛА/Громада Схід №8(17) 2020