Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
03.07.2021
Фото: Євген СОСНОВСЬКИЙ

До 2015 року Михайло ВЕРШИНІН не мав жодного стосунку до поліції. Спочатку був підприємцем у Донецьку. Після окупації рідного міста пішов на фронт добровольцем. Воював у Донецькому аеропорту, брав участь у захисті Маріуполя. А вже згодом вступив до лав патрульної поліції Донеччини, яка нещодавно відсвяткувала перший ювілей. Рік тому звістка про можливе звільнення з посади очільника «патрульки» викликала у Маріуполі таку тривогу, що лист на його підтримку за пару днів підписали більше 700 людей та організацій. Чому так сталося? Ви самі зрозумієте, як почитаєте.

Начальник Управління патрульної поліції в Донецькій області Михайло Вершинін. Фото: Євген СОСНОВСЬКИЙ

– Довідка для необізнаних: де починаються і де закінчуються повноваження патрульної поліції?

– Дивіться, ми всі – структури Національної поліції: і патрульна, і поліція охорони, і КОРД, і інші підрозділи. Але ж ми маємо свій окремий департамент, і це дуже важливо, бо наша самостійність наразі не дає можливості прогресувати старій «ментовській» системі, яка досі подекуди існує у главках. 

Патрульна поліція – це поліція першого контакту, вона має займатися всім, що прописано у Кодексі про адміністративні правопорушення. Якщо обставини події підпадають під адміністративку, вони оформлюються патрульною поліцією. Якщо йдеться про кримінал, то це вже повноваження Головного управління Національної поліції області. Дуже багато справ, де ця межа дуже тонка, зокрема – сімейне насильство: якщо є якісь подряпини на шкірі, то це вже може бути кримінал. Тому, коли патрульні приїжджають на виклик і мають певні сумніви, що тут тільки адміністративка, їм треба викликати СОГ – слідчо-оперативну групу, яка вже надає кваліфікацію події. Все, що підпадає під Кримінальний кодекс – то піде на ГУНП.

Через ці обставини дуже багато критикують саме патрульну поліцію. Кажуть: вони нічого не роблять, тільки приїжджають і все, а потім злочинці гуляють на волі. Але ж ми можемо затримати людину тільки на три години. Складаємо адміністративний протокол, за дві години знімаємо наручники і за три години людина йде. Якщо затримувати на три доби, то це вже має бути кримінальна складова, рішення слідчого, а далі рішення суду і оголошення підозри, аби людину кудись вже відправляти.

Коли ви телефонуєте на лінію 102, то дзвінок не відразу потрапляє до патрульної поліції. Він потрапляє до кол-центру, де виклик обробляють та передають до екіпажів. З адміністративними справами ми розбираємося самостійно, а якщо кримінал, то ми зобов’язані охороняти місце події до появи слідчих та допомагати їм. СОГ іноді їде дуже довго, а середній час прибуття на виклик патрульних – до десяти хвилин по містах України. 

– То в селах патрульна поліція не працює? А доводилося чути там, що «ось, у нас нова поліція, але ще гірша за стару»…

– Ні, це зона відповідальності ГРПП – групи реагування патрульної поліції. Ними керує главк, а не департамент патрульної поліції, до нас вони не мають жодного стосунку. Але коли вони представляються, то люди чують «патрульна поліція» і пишуть до нас скарги, які ми потім змушені переправляти на главк.

За містом патрульні працюють лише на трасах, це так звана дорожня поліція. Вони можуть і з TruеCAM’ом стояти, і на ДТП відреагувати, це також наші.

Як розрізнити нових копів та представників ГРПП? Головне – це слово «Патруль» на шевроні і назва міста. У ГРПП такого нема, в них просто шеврони областей. Також на машині має бути підпис «Патрульна поліція». Люди ж як? Люди клянуться: «Це точно була патрулька». Дивишся відео – ні. І пояснюєш: це не ми. 

Це болісна для нас тема, тож важливо, щоб люди розуміли: нова патрульна поліція – це понад 30 відділень по містах, а в селах – ГРПП. Раніше нам обіцяли, що будуть підрозділи у Волновасі, по селах – у Мангуші, Нікольському, і командири вірили, що там вони будуть у нагоді, будуть розвиватися. Але поки так.

Фото: Дмитро ЧИЧЕРА

– Як патруль взагалі захищений? Чи карається напад на самих копів? Які у вас повноваження на використання зброї? 

– Ми маємо зброю, але закони прописані таким чином, що за її застосування людина практично на 99% сяде або буде відсторонена від служби на довгий період розслідування. Авжеж, якщо зброю було застосовано через глупство, відповідальність має бути. І, авжеж, не всі копи – янголи. Але забагато тиску з боку структур, які контролюють поліцію – ДБР (Державне бюро розслідувань), ВБ (внутрішня безпека) – призводить до повернення радянської міліцейської «традиції»: забудь, що в тебе є пістолет, не чіпай його, не чіпай ніколи. 

До того ж, для оволодіння зброєю потрібно дуже серйозно тренуватися, причому постійно. Тих засобів, що ми наразі маємо, критично недостатньо, аби підтримувати форму, не кажучи вже про те, щоб навчитися стріляти. Тому є психологічна проблема – люди бояться зброї. 

Дякувати Богу, маємо хороших партнерів у Штатах, Канаді, які надали нам маркерні пістолети «Глок», що стріляють кулями з фарбою. Це шикарна річ, ми власним коштом створили «шут хаус», такий симулятор із системою коридорів та кімнат, де поліцейські йдуть один на одного, і періодично влаштовуємо там тренінги. Але обмежене фінансування і тут дається взнаки, тож навіть робота з маркерною зброєю все одно слабенька.

Наразі я бачу, що поліцейські – найбільш незахищена частина суспільства. У нас немає закону про образу поліцейського, бо можновладці вирішили, що це не можна, це буде жах. Тому маємо людей, які зловживають м’якою поведінкою копів та постійно їх провокують. І дуже часто спостерігаємо відео, де громадянин матюкається на копа, а той стоїть та киває. Звісно, від характеру поліцейського залежить, чи захоче він притягнути людину до відповідальності за «хуліганку», бо це можливо у таких випадках. Навіть затримання із застосуванням фізичної сили можливе, якщо не забути повідомити людину про це, як вимагає закон. Але тоді доведеться мати справу зі скаргами та ДБР, яке любить вручати підозри за нібито перевищення службових повноважень. 

Я не кажу, що треба повторювати ті речі з відбиванням нирок, як це було за часів старої правоохоронної системи, але дайте нам, будь ласочка, законні методи боротьби з порушниками! Адже навіть напад на поліцейського у суді часто сходить з рук, бо треба довести, що поліцейській постраждав. Мають бути якісь тілесні, а також відео, і навіть тоді справа рік йде у суді, і суддя знаходить купу аргументів, чому немає 345-ї статті. Тобто, це, по суті, питання до суддів.

Дуже складно мотивувати людину викладатися на роботі та не надавати їй відчуття захищеності перед законом. Коп має бути впевнений, що, якщо йому хтось скаже грубе слово, то нестиме за це відповідальність, і відповідальність серйозну.

– Попри все, патрульна поліція має високий кредит довіри з боку суспільства. 2016 року він складав 80% підтримки, потім впав до 40%, а минулого року знов виріс до 60%. Чому так відбувається? 

– Спочатку були завищені очікування, ефект «вау». Молоді копи бабусю перевели через дорогу, котика з дерева зняли, машину підштовхнули – класно, рівень довіри 80%. Але головне завдання поліції – розв’язувати проблеми громадян. І коли проблеми виникають серйозні, приїздить поліцейський, і виявляється, що він не знає, що йому робити, не вміє, не має досвіду – природно, що рівень довіри падає. Але далі пташенята оперилися і почали показувати результат. Вони вже знають, як треба за законом побудувати весь ланцюжок, аби спрацювало. І проблеми здебільшого дійсно розв’язуються, тож довіра знов з’являється.

Докоряють нам теж часто, але хай би що: «102, поліція, приїдьте!». Викликів дуже багато, це і є показник довіри. Причому часто ситуація не вимагає втручання поліцейських, але людина зателефонувала, і ми маємо відреагувати. Бійці приїжджають, спілкуються, поводяться як люди. Так, бувають винятки, я нікого не ідеалізую, у нас є різні копи – і хороші, і погані. Моє завдання – знайти поганого і не пустити його до людей.

Ми дуже сильно вклалися у комунікацію із суспільством, часто робимо це у свій вільний час, не отримуючи жодних грошей. Багато копів активні у соцмережах, і всі вже знають, що з нами можна розібрати будь-яку проблемну ситуацію. Якщо поліцейський винен, він понесе дисциплінарне покарання. Якщо поліцейський не винен, і це треба пояснити суспільству – ми намагаємося пояснити. Тобто, люди, які є хейтерами поліції, завжди ними і залишаться. Але ми, на щастя, прийшли до того, що, коли хтось звинувачує поліцію, люди чекають коментар від власне поліції. Вже скільки історій таких було, що людина викладає відео: «А, тут поліція повелася огидно!», а їй у коментарях кажуть: «Та почекай, у тебе так нарізано відео, що можна як завгодно цю справу подати». Це важливо, бо також говорить про довіру. 

Ми не можемо розв’язати всі проблеми, але коли ти намагаєшся… Аби людині допомогти, іноді достатньо просто сказати, куди звернутися. Коли є проблема, з якою може впоратися якась комунальна служба, ми виходимо безпосередньо на керівництво: «Так і так, у жителів такого-то будинку є біда. Вони до нас звернулися, допоможіть, будь ласка». «О, – вони кажуть, – а ми не знали». І, відповідно, йдуть назустріч. У нас з водоканалом була купа проблем, тоді мерія зробила правильний хід і створила нам комунікативну зустріч. Ми сіли, поговорили, всі точки над «і» розставили – все, у нас з водоканалом чудові стосунки.

По Маріуполю дуже мало «зальотів» поліцейських, і щоб їх було ще менше, у нас є кілька принципів, які я вкладаю людям у голови. Ось основні. Перший: нами керує той, хто нас злить. Як тільки тебе починають вибішувати – тобою починають управляти. Другий: ти маєш весь час поводитися так, як ніби тебе знімає камера. Весь час. Що б ти не робив, де б ти не знаходився, ти не маєш робити дурні. Це загалом дуже добре працює.

Ну і кожен день наша внутрішня служба моніторингу, яка стежить за виконанням поліцейськими їхніх функцій, робить 5-6 зворотних дзвінків до людей, котрі зверталися по допомогу: «Скажіть, будь ласка, як відпрацювала поліція, які у вас є претензії до поліцейських, чи нормально вони виглядали, чи коректно спілкувалися, розв’язали вони вашу проблему?». І 80% відгуків – це позитив. Я ці відгуки скидаю командирам рот («Послухайте, це ваші бійці»), командиру батальйону. Коли люди кажуть «Дякую» у 80% випадків – мені це класно.

Фото: Євген СОСНОВСЬКИЙ

– Можливо, тому за вас вступилися містяни і раптом виявилося, що у Маріуполі єдиною фігурою, яка здатна об’єднати людей усіх верств та політичних поглядів, є очільник патрульної поліції? Це був подив, і це було епічно.

– Сам, чесно кажучи, не очікував. В Україні я про таке не чув, тобто був створений прецедент, і у цьому плані життя прожите не даремно, мабуть. Але якщо би я, грубо кажучи, «забивав» на роботу, ніколи б не було такої підтримки. А оскільки намагаєшся працювати, викладаючись, робити все, аби копи не перетворилися знов на «мусорів», щоб вони горіли, очі сяяли…

Я взяв собі за правило виходити у зміну як простий патрульний, не начальник. Тобто, беру звичайний позивний, нам з напарником падають різні завдання, ми їздимо екіпажем. Раніше виходив часто, зараз менше, але коли потрапляєш у це середовище, то розумієш всю важкість роботи патрульного: наскільки вона потребує підтримки, наскільки не вистачає важелів впливу, бо суспільство опирається. Люди хочуть, щоб одним помахом поліція стала класною, але самі не хочуть змінювати свої звички: «Я все життя тут ходив, нащо ти мене зупиняєш? Та які паски безпеки, я сорок років за кермом і ніколи не пристібався? Йдіть ловіть наркоманів краще». Аргумент, що людина, яка була пристебнута, швидше за все, не буде травмована в легкому ДТП, чомусь не діє, водії вважають свої макітри сталевими. Хоча кількість ДТП зростає постійно. 2019 рік: травмовано 400 осіб по області, загинуло – 41. 2020 рік: загинуло 47, травмовано 410. І лише за половину 2021 року вже теж 47 загиблих і 435 травмованих.

І в мене була дурна звичка не пристібатися, але я її у собі поламав. Інколи я маю право не пристібатися, коли на патрульному авто виконую якесь завдання, але я все одно це роблю. Бо це питання особистої дисципліни. Мені дуже сподобалося відео, де американський генерал каже: «Хочеш змінити світ – спочатку заправ ліжко». Елементарні речі, але коли людина вважає себе вихованою і кидає сміття повз урну, хіба що підбуцне ближче – це про низький рівень дисципліни. А людина з високим рівнем дисципліни ще й за іншим сміття прибере. 

– То люди дещо змінюються на краще за ці 5 років, що існує патрульна поліція? 

– Я б сказав, змінюються, але часто заважає спиртне. До якоїсь критичної дози людина ще розуміє: «Я ж несу за це відповідальність, у мене будуть проблеми». А далі море по коліна, цивілізацію змітає наглухо, і стародавні інстинкти штовхають на пошук пригод. Тому не можу сказати, що, наприклад, менше людей пиячить за кермом. Штрафи зростають – людей бухає більше. Дуже важко довести алкогольне сп’яніння за кермом, у суді справи по 130-й статті часто розвалюються, а виставити пости, щоб усі водії дмухали у драгер, як в Естонії – цього певні люди у владі до законодавства не пропустили. Три-чотири рази такі рейди зробити – і було б набагато тихіше.

Проте, варто віддати належне місцевим чиновникам, прокуратурі, податківцям. Щоб вони, як раніше, приїхали до кафе, машини свої поставили, а потім п’яні за кермо і роз’їхалися – такого вже практично не відбувається. Принаймні у містах вони або таксі користуються, або водіїв викликають. Бо знають, що з нами марно торгуватися 130-ту не оформляти. Це закрита тема. Тобто, якщо людина сяде сп’яніла за кермо, то хто б вона не була, хоч Герой України – ця людина буде оформлена. Я вважаю, що це здорово. Але поки до якихось глобальних змін дуже далеко.

Аби поміняти суспільство, потрібні інструменти. Має бути сталева рука в оксамитовій рукавичці. Поки ти живеш за законом – тобі добре, тримай м’яку рукавичку. Тільки ти починаєш порушувати правила – відчуваєш сталь. І чітко саме сталь, а не пластик або пластилін, який тиску просто не витримає. А реформи треба починати з освіти, змалечку. Нам колись світлі голови сказали: «Хлопці, займайтеся дітьми». І наразі ми дуже вкладаємося у школи, в дітей – і це вже інші діти. Не всі, адже батьки накладають відбиток. Але це ті діти, які говорять: «Мам, я не піду на червоний. Нам у школі офіцер казала, що не можна, я не піду». І деякі мами дадуть запотиличник і скажуть: «Пішли бігом!», а деякі починають думати: «Може, варто дійсно не йти?». Виховання батьків через дітей велике значення має. На жаль, у нас багато шкіл і небагато шкільних офіцерів поліції, тож ми не можемо бути по всіх усюдах. Але зараз цю тему закручує Нацпол і я сподіваюся, у них вистачить людей, які мають мотивацію.

– Тож повернемося до мотивації. Коли по службі стикаєшся з людьми не самого вищого ґатунку та їхніми неадекватними діями – не хочеться позбавитися цього негативу і все кинути? Як ви мотивуєте колектив і себе особисто від вигоряння?

– Зі мною і складно, і просто – я не так часто стикаюся з таким жорстким негативом, як хлопці та дівчата на лінії. Проте –  так, криє періодично. З особовим складом… Свого часу у нас був такий капеланський проєкт, і тоді мені здавалося, що ми максимально підтримуємо своїх бійців. Був такий посил, що поліція – не частина карального механізму держави, а складова суспільства. І коли капелани постійно і довірливо спілкувалися з поліцейськими, навіть на лінії з ними їздили, це відчувалося як підтримка з боку суспільства. Ми проводили купу класних, кумедних заходів. Забийте у пошук «Шопінг з копом у Маріуполі». Під час цієї акції ми разом з вірянами-протестантами скинулися грошима для десяти багатодітних сімей, і дитина разом з копом йшла до магазину купувати подарунки на Різдво. Собі не обирає нічого, бере братикові, мамі – ось так діти розкривалися. А ти йдеш, волосся дибки і розумієш: «Вау! Я зараз зробив щось, що просто на все життя». Це була класна допомога щодо вигоряння.

Якісь мотиваційні тренінги до нас приїжджали… Ще у нас запущена американська модель «Рівний – рівному», коли поліцейський із своїми проблемами йде не до психолога (бо у нас люди дуже часто при слові «психолог» кажуть: «Я ж не псих»), а до авторитетного копа, який пройшов певне навчання і може щось підказати. Але щоб ця система запрацювала, потрібен час.

Ми намагаємося розвивати колектив духовно, доносити постійно: якщо ти обрав собі стезю, що є важливою, то йди нею з честю. Бо про що б ми не говорили, ми так чи інакше кажемо про гроші. А у нас з фінансуванням не найкращі часи, і, коли поліцейському пропонують: «Ти отримуєш тринадцять, на тобі двадцять вісім, тільки давай без оформлення» – то один встоїть, а інший, може, й ні. Бо людина – істота слабка, її віру у себе треба зміцнювати. 

Авжеж, ми підтримуємо один одного: ми – зграя, ми – молодці, тут – красавчик, там – «Піца ветерано» кращий екіпаж нагородила, реверанс від суспільства. Але я передбачаю, що найближчим часом люди почнуть звільнятися. Хороші люди, класні копи будуть йти. Бо коли люди не отримують того, що заслуговують, і мають сили рухатися далі, то вони будуть рухатися.

А я впевнений: якщо раніше ми були просто потрібні, то зараз ми – необхідні. Якщо, наприклад, візьмуть і вимкнуть, не дай Бог, патрульну поліцію, то одразу піде відкат до старої системи. Тож якщо суспільство бажає мати гарну поліцію, то має дбати про те, щоб вона була насамперед нагодована і захищена. 

Інна ЮР’ЄВА, Дмитро ЛЕЩУК/Громада Схід №12 (45) 2021

 

БЕРЕЖЕНОГО БОГ БЕРЕЖЕ

ЯК УНИКНУТИ ЗАГРОЗ: ПОРАДИ ВІД КОПА №1 

– Попри популярну приказку люди мало бережуться і щодня самі наражають себе на небезпеку. Чомусь не хочуть вони дотримуватися елементарних правил, які реально можуть зберегти життя або принаймні мінімізувати ризики. Якими з цих правил точно не можна нехтувати, аби, кажучи вашими словами, «не роздавати карти для гри проти себе»? І чи розв’яже проблему самозахисту людей легалізація зброї?

– Поки людина не потрапить у критичну ситуацію, можна хоч тисячу разів нагадувати про правила, вона не дослухатиметься. Бо кожен чомусь думає, що «щось» трапиться не з ним. 

Аби не наражати себе на небезпеку, принаймні бажано перебувати у тверезому стані. Тоді ви, по-перше, зможете адекватно оцінити обстановку і рівень потенційної загрози. По-друге, вам буде легше контролювати свій емоційний стан. Бо там, де вирують емоції, там втрачається безпека. 

Якщо людина несе потенційну загрозу, потрібно триматися від неї на відстані більшій, ніж від людини, яка такої загрози не несе. Навіть якщо ви маєте сили та підготовку, не треба втручатися у конфлікт, аби потім не опинитися у реанімації чи підпасти під кримінальний кодекс. Адже якщо ви комусь спричините тілесні ушкодження – легкі, середні, або, не дай Бог, тяжкі – то ймовірність того, що ви за це сядете, висока. А суд у нас, ще раз кажу, вогонь.

Для розв’язання конфліктів існують спеціальні служби, потрібно просто вчасно їх викликати.

Бачите конфліктну ситуацію – прийміть, будь ласка, нормальну дистанцію, витягніть телефон і акуратно знімайте все те, що відбувається. Можливо, саме ваше відео допоможе притягнути до відповідальності людину, яка цю конфліктну ситуацію створює. Дуже часто поява мобільного телефону спричиняє протверезіння, і людина просто заспокоюється. Втім, буває інакше: «Ти чо витягнув свій телефон, щас я тобі його розіб’ю!» – дистанція, дистанція, відходимо і в цей момент викликаємо поліцію. 

Аби попередити саме виникнення загроз, потрібно також тверезо оцінювати контекст і не створювати ситуації, які дозволять застосувати проти вас насильство. Я категорично не раджу жінці у короткій спідниці йти темним провулком, населеним вихідцями із зони, наприклад. Якщо ви маєте подразник і невірно зважите момент, то на нього відреагує натовп людей. Навіщо це робити? Сенсу немає. Завжди в цьому плані потрібно бути дуже уважним і дуже обережним.

Щодо того, аби роздати людям зброю, я сильно проти. У критичній ситуації зброя має бути у руках людей підготовлених, тих, які відчувають свою відповідальність перед суспільством. Як в Ізраїлі: той, хто отримує зброю, автоматично стає захисником всіх навкруги, не лише себе. Культ зброї – це перш за все культура, написана кров’ю, ті ж «чотири правила стрілка». Щоб розуміти зброю, треба її поважати. Культ без культури – буде біда. Тому я за те, щоб зброю у нас мали лише люди, делеговані суспільством на захист.