Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
09.05.2020

Реальність така, що право на труд стає розкішшю. За даними ООН, близько 195 мільйонів людей можуть втратити роботу через пандемію коронавірусу. Найбільше від колапсу економіки вже постраждали малі і середні підприємства, працівники сільського господарства, самозайняті робітники, трудові мігранти і біженці.

 

ОЛЕКСАНДР ШКАТУЛА

ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ – ДО АВТОРСЬКИХ СИРІВ

Як казав Конфуцій, «обери собі роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня в своєму житті».  Так сталося із переселенцем із окупованої Макіївки Олександром Шкатулою, який відкрив у Маріуполі власну сироварню і підтримує наразі фермерів Приазов’я.

Цікавитися сироварінням Олександр почав ще тоді, коли успішно працював шеф-кухарем в різних ресторанах Макіївки. Вчився у більш досвідчених в цій справі людей та набував досвіду.

За рік до війни чоловіка запросили на роботу до Маріуполя. З  початком бойових дій він забрав родину та остаточно оселився у місті Марії. 

Працюючи в одному з ресторанів міста, виготовляв авторські сири та почав включати їх в меню закладу. З часом з’явилася окрема вітрина з моєю продукцією, але це не дуже подобалося власникові ресторану, тож нам довелося попрощатися, – розповідає Олександр Шкатула. – Після цього я вирішив, що хочу займатися тільки виготовленням сирів, і почав шукати гроші на обладнання. А через пару місяців дізнався про програму грошової допомоги малому та середньому бізнесу «Український донецький куркуль». Я і раніше мав уявлення про подібні програми, бо брав участь у спеціальних тренінгах від ПРООН. Тому скористався цим шансом. 

На написання проєкту чоловік мав всього чотири дні. Зібрався з силами, запросив друзів, щоб допомогли розібратися із бухгалтерією, і – встиг. На захисті запропонував продегустувати власні сири, і цим не залишив «журі» жодних сумнівів в тому, що вартий перемоги. 

Перемога  не стала щасливим фіналом створення власного бізнесу, а тільки початком довгого і виснажливого шляху до нього. Фінансування проєкту довгенько затримували. А врешті решт з’ясувалося: в місті нема жодного приміщення, що відповідало би необхідним нормам і потребам. Знайшлося лише таке, що вимагало ремонту. Довелося брати кредит, ще й позичати гроші в друзів… Щоправда, власник приміщення надав орендну пільгу на два роки, і вона стала неабиякою підтримкою для бізнесмена-початківця.

Для виготовлення необхідного обсягу продукції треба було закупати молоко на 1 000 грн щодня. І брати ці гроші вже не було звідки. Щоб сироварня потроху почала працювати, родині Шкатул довелося продати автівку. 

– Але згодом стало зрозуміло, що для налагодження виробництва та торгівлі авто просто необхідне, – ділиться наболілим Олександр. – Прийняв рішення придбати дешеву «євробляху». Та тепер маю сплатити державі більше ніж півмільйона гривень штрафу. 

Наразі сири від Шкатули вже встигли полюбитися містянам. Вони настільки смачні та якісні, що, скуштувавши їх, вже ніколи не захочеться їсти звичайні «магазинні». А ще їх можна їсти веганам, бо для виготовлення всієї продукції Олександр використовує сичуг не тваринного, а рослинного походження. 

–  Взагалі я пробував готувати близько 60 видів сиру, – розповідає. – Беру за основу світові технології виробництва і експериментую – додаю різні спеції та трави. Тому моя продукція на сто відсотків – авторська. Виготовляю в невеличкому обсязі та пропоную покупцям. Зараз в продажу маю 14 видів сиру. Чотири з них – постійні, ті, що найбільше полюбляють наші клієнти. 

Шкатула пробував співпрацювати з різними фермерами, наразі обрав найнадійніших.  У фермерському господарстві з Мангуша закуповує коров’яче молоко, у Мелекіному – козяче. Своїм постійним постачальникам він також надає торговельний майданчик для продажу їхньої продукції – сметани, кефіру, молока, масла: 

– Все проходить перевірку в лабораторії, а також я час від часу потихеньку сам перевіряю молокопродукти за допомогою аналізатора якості молока, який рік тому виграв в конкурсі міні-грантів. Задоволений тим, що товар від моїх партнерів кожного разу успішно проходить всі тести. Значить, вони – надійні, не намагаються схибити чи обдурити покупців.

До кооперації підприємців Олександр Шкатула ставиться вельми позитивно та готовий розглядати будь-які ідеї такого об’єднання. За умови, що це буде не перепродаж готової продукції, а власне виробництво: «Сам пробував возити на продаж продукти з Європи – ні, не моє».

В ідеалі, на його думку, виробництво мусить мати замкнений процес, а всі партнери -однакову відповідальність та однакові права. 

Але як налагоджувати взаємодію під час карантину, коли малий бізнес майже зупинився? Оскільки магазин Олександра знаходиться на території ринку, з обмеженням «живої» торгівлі йому довелося переходити до продажу через інтернет. Потік покупців зменшився втричі.  Сир від Шкатули є повністю натуральним,  відповідно, й зберігається він недовго, тому нерозпродані залишки продукції доводиться роздавати та навіть викидати. 

–  Хоча міська влада могла б створити тимчасово для місцевих виробників великий торговельний хаб, де ми б мали змогу дотримуватися усіх санітарних норм. Самі б дезінфікували приміщення, самі б слідкували за дотриманням дистанції між людьми. Гірко, що навіть такої підтримки малого бізнесу не маємо, – журиться Шкатула.

Довелося зменшувати об’єми виробництва і, відповідно, обсяги закупівлі молока у фермерів. Якщо до карантину ця цифра становила 6-8 тонн щомісяця, то зараз – менше однієї тонни. 

У нашій розмові про те, як вижити фермерським господарствам під час карантину (а точніше – куди дівати молоко, яке багатьом доводиться просто виливати), з’ясувалося, що і для цієї проблеми Олександр має рішення. За невеличку плату він пропонує всім охочим виготовити з їхнього молока сир тривалого зберігання та віддати їм же на реалізацію. Звісно, хитрувати з якістю сировини фермерам буде зовсім невигідно: чим більше розбавлять молоко, тим менше отримають з нього сиру. 

Юлія ЧЕБРЕЦЬ/Громада Схід №8(17) 2020

 

 

АЛЛА ВНУКОВА

ХОЧЕ ОПАНУВАТИ РИНКИ ВСІЄЇ УКРАЇНИ

Щоб розвивати власну справу, переселенка Алла Внукова щодня їздить з села до Краматорська за 100 кілометрів.

Як підприємниця Алла Внукова зареєструвалася 2013 року у Горлівці – почала виготовляти спеціалізований робочий одяг. А навесні 2014 року через початок бойових дій її родина переїхала до села Лозове Лиманського району. Разом із сестрою Ольгою Алла почала думати, що робити далі. Увесь час дистанційно навчалася – як розвивати свою справу, продавати онлайн.

На той момент жінка мала небагато приладдя, оскільки розкроєні вироби зазвичай віддавала на пошив іншим виробникам. Тож коли вирішила заново розпочати швейний бізнес, довелося кілька років чекати, щоб отримати допомогу з обладнанням – від Данської Ради у справах біженців. 

– Ми отримали три швейні машини і два оверлоки, взяли на роботу двох людей – так почала набиратися команда, – згадує підприємниця. – Стало легше, адже раніше, коли ми віддавали на пошив, нам часто змінювали терміни виготовлення, це було незручно. Зараз ми самі повністю відповідаємо за процес виготовлення – і за якість, і за терміни.

Алла Внукова зняла в оренду приміщення в Краматорську, де зараз працюють сім людей. Шиють медичні костюми і халати для працівників аптек, клінік, фірмовий одяг для працівників кафе, ресторанів, готелів, клінінгових компаній. 

У лютому 2020 року Алла отримала грантову підтримку за сприяння проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України». Так на її виробництві з’явилися вишивальна і петельна машини вартістю 135 тисяч гривень.

– Багато хто зацікавлений у брендуванні своєї компанії, тож до нас почали звертатися клієнти з проханням нанести вишивку на одяг – імена, логотипи фірм. Але ми не могли виконати ці замовлення, віддавали їх на аутсорсинг стороннім виробникам, це забирало час і гроші, – розповідає Алла. – Зараз завдяки гранту ми отримали необхідну машину, після завершення карантину будемо налагоджувати її, щоб виконувати на своєму виробництві повний цикл робіт.

У березні та квітні, крім основної продукції, працівники компанії шили захисні маски – відреагували на ринковий попит на цей вид товарів. Карантинні заходи, звісно, обмежили торгівлю у крамниці, але дали зрозуміти, що варто вчитися продавати онлайн. Тож на підприємстві Внукової наразі готуються до фотосесії – аби гідно презентувати свою продукцію на сайті та у створених групах у соціальних мережах.

– Нас вже знають замовники Донецької, Луганської і Харківської областей, але ми хочемо вийти на інші ринки України. Для цього потрібно розвивати сайт, зробити фото своїх виробів і налагоджувати нові контакти, – ділиться планами Алла Внукова.

Євген ТОПОР/Громада Схід 8(17) 2020

 

 

ВІТАЛІЙ БАБЕНКО

ПРАЦЮЄ БЕЗ ПРИБУТКУ ТА ДОПОМАГАЄ ЛЮДЯМ

Підприємець з Волновахи Віталій Бабенко у бізнесі з 2012 року. На початку війни залишив у Донецьку оздоровчий центр, дитячу початкову школу та дві танцювальні студії. За чотири роки у Волновасі разом з партнерами збудував успішний бізнес та запланував цікаві соціальні проєкти. Але в умовах карантину довелося зберігати своїм працівникам робочі місця і розгорнути благодійну діяльність.

– Обладнання з Донецька вивозили вже під кулями. Багато чого так там і залишилося, – згадує підприємець події шестирічної давнини.

Спершу 2014 року Віталій поїхав до Білорусі, де півроку займався налаштуванням бізнесу, схожого на покинутий, а також організовував майстер-класи за участі зірок шоу «Танцюють всі». Але через жорстке законодавство щодо негромадян довелося закрити бізнес та покинути країну. Далі рік працював за контрактом у Казахстані – там самостійно спроєктував та побудував з нуля два успішних розважальних заклади. 

2016 року повернувся до Волновахи, і відтоді невпинно розвиває ділову інфраструктуру міста. Весь час на роботі, додому приходить лише задля того, щоб переночувати.

– В мене тут залишилась родина. Матуся у віці, тому потрібно допомагати. Бюджет був невеликий. Знайшов партнера по бізнесу. Шукав дуже довго – через близькість до фронту всі відмовлялися, – розповідає Віталій.

Далі разом з іншими підприємцями він організував «Асоціацію бізнесу Волновахи» (АБВ) та відкрив готель з фітнес-залою і кабінетом косметолога, та ресторан італійської кухні.

 У зв’язку з карантином бізнес та реалізацію  планів довелося поставити на паузу. Наприклад, було заплановано відкрити у Волновасі екозаправки та екотаксі, частина прибутків з яких мала б спрямовуватися на соціальні потреби міста. Партнери вже придбали необхідне обладнання, біля входу до готелю обладнали стійку для електрозаправки. Але всі проєкти, які мали розпочатися, відклалися на «після карантину».

Натомість довелося опанувати доставку їжі – просто аби втриматися на плаву. Об’єднали кафе із рестораном, запустили сайт з меню, замовили поклейку машин та мопедів для кур’єрів.

– Я зараз не маю на меті якийсь прибуток, в першу чергу намагаюся зберегти працівників.  Всі люди з обох закладів залишилися на роботі, ми нікого не скорочували, бо не можемо цього допустити – в кожного з них є сім’я, яку також потрібно годувати, – каже Віталій.

Бабенко – чоловік творчий та харизматичний, відомий жагою до просування культури якісного обслуговування та споживання. До коронавірусу в його ресторані практикували знижки для замовлень українською мовою – містяни охоче залучалися, гості Волновахи були у захваті. Тепер, коли, за його словами, карантин показав, чого не вистачає у місті, Бабенко планує приготування за мінімальними цінами «їжі на винос» для всієї сім’ї, а також популяризацію здорового харчування – через доставку індивідуально підібраного  меню з розрахунком на п’ять прийомів їжі впродовж дня. У великих містах така послуга існує вже давно, для Волновахи це буде неабиякою новелою.

А поки Віталій Бабенко рятує від голоду жителів сусідніх сіл, що опинилися у скрутному становищі. 

Людям зараз настільки складно, що деякі мешканці нашого Волноваського району навіть голодують. Я стикався з тим, що у селах на лінії розмежування нічого їсти та нічим топити будинок взимку, тому у людей немає дверей, паркану та сараю, бо все розібрано на дрова, – каже підприємець. – Я бачив складну ситуацію мешканців Новоолексіївки, Миколаївки та інших селищ, де живуть дуже хороші люди, дуже чуйні, вони один одному допомагають. Я їх дуже за це поважаю. Мені розповідали такі історії, як стареньких бабусь привозять та залишають у селах. І люди не кидають їх – забирають до себе додому, облаштовують їм житло.

Напередодні Великодня Віталій спільно з АБВ доставив 10 000 продуктових наборів від київських доброчинців мешканцям Миколаївки, Рибінського, Дмитрівки, Новоолексіївки та Волновахи. На власні очі побачив, як люди один у одного їжу забирають:

– Дідусю у Дмитрівці дали продуктовий набір, а коли ми виїжджали від нього, побачили, що до дідуся сусідка підбігла. Наступного дня ще раз його відвідали та запитали, чи він поїв. Дідусь відповів, що в нього все забрали. Я, звісно, не можу якось засуджувати цю жінку – це просто говорить про те, що людям так складно жити, що вони готові забирати у інших їжу. Ми, звичайно ж, дали дідусю ще один продуктовий набір.

Або ось діти, яким також важко:

– Я випадково побачив публікацію про дівчинку з Новоолексіївки, яка живе вдвох з бабусею та не може повноцінно навчатися дистанційно, бо не має  ґаджетів. Так не повинно бути. І завдяки АБВ ми відвезли дівчинці планшетик. Дитина ніколи в житті не тримала в руках ані планшета, ані телефону, нічого. А бабуся стояла і плакала. Кажу: чого ж ви плачете, все ж добре. А вона: «Ви не повірите, але дитина протягом всього часу молилася кожного вечора, щоб Бог їй послав хоча б якийсь смартфончик, щоб вона не ходила на кінець села, щоб дізнатися домашнє завдання. І як після цього в Бога не вірити?»   

Не сподіваючись на вищі сили, команда активних підприємців Волновахи  продовжує допомагати людям та наполягає, що у часи кризи особливо потрібно бути добрими та уважними один до одного. Такий прояв уваги від АБВ – 15 000 захисних масок, які наразі ідуть до Волновахи і будуть безоплатно роздані людям.

– Знаєте, я народився у бідній родині. Були такі складні часи, що упродовж року ми їли одні макарони, бо не було грошей на інше. Потім моїй сестричці не платили зарплату видавали продуктами. Але ми всією родиною кожного дня старанно трудилися, і, попри все, завжди залишалися на позитиві та намагалися один одного підтримувати. Тому, коли я побачив, як складно зараз людям, то згадав себе і ті часи, коли нам було важко. Робиш добро, і знаєте, якось на душі краще, і енергії ніби більше стає, так каже Віталій Бабенко, закликаючи всіх залишатися людьми.

Анастасія ХАРІНА/Громкор Громада Схід №8(17) 2020