Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
08.08.2021

Миколі ТИТАРЕНКОВІ 74 роки, тож він – бджоляр із величеньким досвідом. Його пасіка розташована на околиці села Комишне Щастинського району на Луганщині. Місцеві називають ці околиці Кавказом: тут пагорби схожі на гори, а ще донедавна жили осетини, розводили виноградники, робили крафтове вино. 

Енергійна для свого віку людина, пан Микола гостинно запрошує мене на пасіку. Ще на під’їзді від операторів мобільної мережі починають приходити повідомлення, що я у Росії. До кордону з північним сусідом – 5 кілометрів, через річку Деркул ще ближче. 

 

– З одного берега річки купаються українці, на другому березі – росіяни. На пляж треба брати паспорт, бо можуть перевірити прикордонники, – розповідає пан Микола про особливості життя майже на кордоні. – Але на моїй пасіці – Україна, у мене затишно.

Його пасіка – це понад 40 вуликів. Було більше, але частину подарував синові та онукові – новому поколінню бджолярів Титаренків. До 2014 року постійно вивозив вулики у пошуках медоносів, а зараз вулики стаціонарно стоять на платформах, адже медоносну базу Микола Титаренко почав не шукати, а створювати. 

– Місце тут гарне, та й ми самі докладаємо зусиль, аби мати медоноси поряд. Торік із сином отримали по два гектари землі та засіяли їх різними травами. Домовилися із місцевим фермером – він посіяв гречку, еспарцет, рапс. Тож впродовж чотирьох місяців ми маємо власний медовий конвеєр: у травні цвітуть чорноклен та акація, у червні – еспарцет, липа, у липні – соняшник. Цьогоріч перший мед, який ми качали, був з акації та чорноклена. Саме мед з чорноклена називають аристократичним за вишуканий смак.

На своїх двох гектарах бджоляр сіє синяк, буркун, фацелію – теж медоносні культури, що дають багато нектару. Із синяка пан Микола зібрав насіння – зараз до нього звертаються бджолярі з різних куточків України, просять придбати. Один кілограм такого насіння коштує 180 гривень. Нещодавно обміняв частину насіння на фацелію – її вартість 70 гривень за 1 кілограм. Обмін нерівноцінний, але пан Микола не засмучується. Каже, аби землі було на користь, а вона обов’язково віддячить. 

Любов до бджіл та землі у нього у крові: родина Титаренків має вже п’ять поколінь бджолярів. Чоловік згадує дитинство у бабусі Матрьони.У Біловодському районі Луганщини вона мала пасіку, яка за часів Другої світової війни допомогла вижити усій родині. 

– У бабусі була крайня хата у селі Шуліківка. Я пам’ятаю вишневий садочок, сливи, які там росли. Ці теплі спогади залишилися у моїй душі. Там же стояла пасіка. Мед тоді не продавали, ним пригощали сусідів, знайомих. Найсмачніший чай я пив на пасіці зі степових трав, зварений на вогні. З того часу я люблю такий чай – з чабрецю, гілочок вишні, звіробою, материнки, шавлії.

На вогні закипає чайник. У ньому, авжеж – степові трави. На питання, скільки років він займається бджільництвом, пан Микола жартує: «Відколи губи медом намазали». Вже з 5 класу він допомагав батькові на пасіці: ловили разом рої бджіл, качали мед, робили рамки, майстрували вулики… 

Так приходив досвід, який Микола Титаренко передає тепер синові, онукові та іншим бджолярам свого району. Наразі він – голова громадської організації «Асоціація бджолярів Луганської області «Бджолина сім’я». 

– Для мене бджільництво – це віддушина. Щодня на пасіці відбувається щось нове. Планую, що треба втілити, чого навчитися, з ким домовитися та зустрітися. Власне, цим і живу, – каже, посміхаючись, бджоляр. 

Незабаром чоловік збирається на фестиваль фермерів, який відбудеться у Бердянську до Дня Незалежності. Для нього це не лише нагода продати мед та продукти бджільництва, а й можливість зустрітися та поспілкуватися з такими ж майстрами своєї справи. 

Наталя ДОНЕЦЬКА/Громада Схід №14(47) 2021