Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
15.03.2020

Інтерактивні дошки, відеокамери у класах та сучасна їдальня з ліфтом: як живе відбудована в рамках децентралізації школа у прифронтовій Красногорівці.

ДОВІДКА: школа №2 у Красногорівці побудована ще у 30-х роках минулого століття, у 50 -х роках з’явилась добудова. На початку війни тут навчалося 450 учнів. Після обстрілу 2015 року та прямого попадання снаряду у травні 2017 року було зруйноване перекриття одного з корпусів та повністю знищений дах. Кілька років учні навчались в інших школах, допоки у січні тут не відновилися заняття після капітального ремонту.

Відбудова розпочалася два роки тому, коли навчальний заклад був визначений опорним у Мар’їнському районі (разом із школами в Мар’їнці, Кураховому та Єлизаветівці). Зараз ця найбільша в прифронтовому місті школа – єдина, де є 10 та 11 класи. 

Перше, що ми побачили, переступивши поріг школи – диспетчерську з  пультом відеоспостереження, куди поступають записи з камер, розташованих у класах та коридорах. Там же – пульт пожежної сигналізації та радіовузол (створення шкільного радіо поки лише планується). 

– Статус опорної школи ми не отримали, але ще 2016 року всі вчителі та керівництво пройшли навчальні курси обласного інституту післядипломної освіти, – розповіла директорка Олена Михацька. – Перед війною у школі працювало 40 вчителів, зараз 24, з них 14 старших вчителів і 13 – вищої категорії. Всі предмети викладають фахівці. У класах у середньому по 19-20 дітей, загалом 190 учнів, але ж заняття розпочалися лише два місяці тому. У вересні, сподіваємось,  до нас прийде більше дітей, адже в опорній школі має навчатися не менше 200 учнів. Передбачено, що до нас підвозитимуть учнів з Галицинівської та Зорянської шкіл (знаходяться за 20 кілометрів від Красногорівки – прим. авторки). 

Олена Михацька керує школою вже 14 років. Незважаючи на 30-річний педагогічний стаж, минулого року вона закінчила магістратуру Слов’янського педуніверситету за напрямком «керівник навчального закладу», адже директор сучасної школи має насамперед бути – вправним менеджером.

Директорка провела для нас невелику екскурсію школою. Тут затишно, майже як вдома. У коридорах – м’які лавки, стіни пофарбовані у теплі кольори – рожевий, бежевий, жовтий.

Заняття проходять у південному крилі, у північному розташовані їдальня, спеціалізовані кабінети, актова зала. Їжу до їдальні на другому поверсі вантажним ліфтом підіймають з харчоблоку, де готують. До речі,  їдальня у яскравих кольорах зі зручними стільцями взагалі не схожа на шкільну, виглядає, як затишне молодіжне кафе. З другого поверху відкривається красивий вид на внутрішній дворик школи, також улаштований під час ремонту.

Від старої будівлі залишилися лише стіни, все інше замінено: вікна, двері, системи опалення, каналізації та водопостачання. Стіни утеплені, кабінети та коридори, окрім системи відеоспостереження, обладнані протипожежною сигналізацією. Є ліфт, який дозволить дітям з особливими потребами потрапити до класів. Поруч зі школою побудована котельня на два котли, яка опалюватиме також дитячий садок поряд.  

Опорна школа – це, передусім, сучасне обладнання та техніка. У кожному класі є інтерактивна дошка, проектор, ноутбук, принтер. Початкові класи обладнані комп’ютерами для вчителів та 15 ноутбуками. По 10 ноутбуків є у спеціалізованих кабінетах – хімії, біології, 15 – у кабінеті інформатики. Всі меблі, гаджети та обладнання придбані за рахунок обласного бюджету. За словами начальника відділу освіти Мар’їнської райдержадміністрації Людмили Панченко, на відбудову та «начинку» витрачено близько 100 млн грн, але відновлювальні роботи наразі ще тривають, тож це ще не остаточна сума.

– Повернення до рідної школи ми сприйняли як свято, – каже Наталія,  мама шестикласниці Єлизавети. – Ми живемо за заводом вогнетривів, до школи йти хвилин 40, але дитина на це не зважає. З 2015 року вона навчалась у школі №5 у другу зміну. Було важко звикати до такого графіку. Це заважало займатися музикою та малюванням, бо переважна більшість гуртків працює після обіду. Та й інформація краще сприймається зранку. 

– Звісно, повернулись із задоволенням, бо школа після ремонту виглядає прекрасно, найкрасивіша у місті. Не кожен обласний центр може похвалитися таким навчальним закладом, як наш, – вважає Марина, мама дев’ятикласниці Лізи.

Діти, які зараз навчаються  у шостому класі, пішли до школи 2014 року. Свята першого дзвоника в них не було, бо вже йшли активні бойові дії. Повернутися  у рідну школу після тривалої перерви для них мов нагорода. Молодші ж діти починали навчатися в інших школах, як ось третьокласник Сашко. Тут йому подобаються відеокамери та заняття тенісом на улюбленому уроку фізкультури. Ходити до цієї школи Сашкові та його однокласникові Тимофію далекувато, але їх підвозять та забирають батьки – навчання дітей за сучасними стандартами варте додаткового клопоту.

Ірина ДІМІТРОВА/Громада Схід №4(13) 2020