Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
06.02.2020
Фото: Ірина Горбасьова / Громада

Про «найбіднішу країну Європи» ми чуємо мало не щодня – з екранів телевізорів, від політиків, які спекулюють на темі «зубожіння», і від звичайних громадян у чергах, транспортi та громадських закладах. Вивчення рівня бідності в українському суспільстві стало темою численних досліджень соціологічних центрів і громадських організацій. Одне з таких досліджень «Культура бідності в Україні» провели науковці Центру блізькосхідніх досліджень  та аналітичного центру УКУ за підтримки фонду «Відродження». Однак говорити про бідність як про тотальне явище не доводиться з деяких причин. 

Я дуже уважно вивчила це дослідження, прочитала інтерв’ю з його авторами,  і ось що хотіла б сказати з власних спостережень. Багато в чому погоджуся з науковцями – є об’єктивні і суб’єктивні причини низького рівня життя. І хоч йдеться у дослідженні про Херсонську область, а ситуація на Донеччині об’єктивно гірша через війну, все ж таки і у нас багато очевидного «бідкання».

Живу я в місті, де можливостей більше, аніж у селі, але все одно впевнена, що надмірна опіка незліченної безлічі благодійних організацій та волонтерів на адресу людей, які постраждали від війни, несе масу негативних наслідків. Дуже вже велика поле для спекуляцій. Одна справа допомагати самотній бабусі і зовсім інша 40-50-річній людині, яка не бажає змінити своє життя і поліпшити своє матеріальне становище.

Відразу хотілося б віднести до категорії об’єктивно бідних виключно тих людей, які в силу своїх фізичних даних не можуть працювати і живуть на пенсію з інвалідності, одиноких пенсіонерів у віці 70+ і вже не здатних працювати за станом здоров’я з мінімальною пенсією, і ​​дітей-сиріт. Цим категоріям, на мою думку, повинна надаватися допомога на всіх рівнях. От просто «тому що». А далі мова піде про тих, хто працювати може.

Я б розділила працездатних на групи: тих, хто шукає причини і тих, хто шукає можливості. Почну з того (і про це йдеться в соціологічному опитуванні), що переважна більшість людей хитрує, говорячи про своє матеріальне становище, намагаючись применшити свої доходи, при цьому совдепівське «держава повинна, держава зобов’язана” не випалити ніяким напалмом. Ті, хто шукають причини, будуть звинувачувати все і всіх, хто під руку попадеться, тільки не себе. При цьому будуть купувати машини, нікому не потрібні «плазми», смартфони і всяку «непотрібність», тому що це є у сусіда. Будуть жити на «мінімалку», але при цьому купувати дорогі речі, тому що з «секонду» одягатися соромно. Будуть влазити в борги і кредити, але не влаштовуватися на роботу або на дві роботи, щоб назбирати грошей на потрібну річ. Будуть жалітися на низькі статки, але промовчать про надбавки і премії, нічні та святкові. Будуть проклинати переселенців як конкурентів на отримання соціальної допомоги, але не перестануть штурмувати соцслужби і благодійні організації, аби собі не працювати більше. Будуть демонстративно копійки рахувати, а під подушку щомісяця класти грошики, бо це на «чорний день», для якого не так вже багато і треба (це щодо питання про фінансову грамотність!). До речі, це і деяких старих стосується, чого вже – вони часом живуть у злиднях, але вміють зібрати стільки грошей, що не кожному молодому насниться. 

 «Наявність соціальної допомоги, пільг, субсидій є одночасно і допомогою від держави, і повсякденною «хитрістю» пересічної людини – вона відповідно втрачає свій статус чіткого ідентифікатора щодо бідності», – пишуть автори дослідження. З цим важко не погодитися.

Так, держава теж багато чого винна. Більшість програм, в тому числі і соціальних, не працюють, існують на папері або, що ще гірше, тільки на словах. Але це не привід, як то кажуть, записувати себе в стан бідних і нарікати на обставини.

По роботі часто буваю у селах на лінії розмежування і завжди дивуюся, як в однакових обставинах люди по-різному організовують своє життя. В одній громаді – спортзали та сонячні батареї, в іншій поруч – лише занедбані хати, сум та черги за гуманітаркою.

Авжеж, все відносно. Одні вважають, що для «виростити дитину», мало 36 тисяч гривень, а інші справляються з доходом у 5 тисяч  і не нарікають. Бракує коштів – шукають підробітку, відкривають свою справу, отримують гранти, шиють, в’яжуть, вишивають хрестиком або вирощують на своєму городі часник на продаж. Таких прикладів за 6 років війни кожен з нас бачив безліч. Це я до того, що все залежить від того, які цілі ставить перед собою людина, скільки йому потрібно для їх досягнення і в якій категорії – бідних або людей із середнім достатком – їй комфортніше жити. 

А для тих, хто вважає переселенців тригером, вічним подразником і причиною всіх негараздів, конкурентом на отримання робочих місць і соціальних виплат – 442 гривні від держави нікому ще погоди не зробили. До речі, пропоную зробити наступне: закрийте очі, подумки уявіть в своїх руках дві торби, в які ви заберете все з минулого життя. У вас вже не буде ні квартири, ні автомобіля, ні холодильника, ні ще багатьох речей, без яких, здавалося б, неможливо обійтися і які «наживалися» не одне десятиліття. І почніть життя з чистого аркуша. А потім зумійте видертися з цього становиша. Знову. Хоча б до рівня можливості платити за житло, одягатися з урахуванням потреб, нормально харчуватися, вчити дітей, купити той злощасний холодильник або чашку з тарілкою, які дуже нагадують дім. Отоді й поговоримо.

Фото: Ірина Горбасьова / Громада

Всі ми різні: інтелігенція і робітники заводів, сільські жителі і містяни, переселенці, місцеві  і навіть бомжі. У кожного своє розуміння бідності і багатства. Але абсолютно бідних – абсолютна меншість. І не все в житті вимірюється кількісно, ​​є ще якісні показники. І нуль, висловлюючись мовою математиків, ще не межа – є негативні числа. Хочете жити добре – йдіть працювати, шукайте роботу по душі і по зарплаті. Шукайте дві роботи. І, може, досить вже прибіднятися?

Галина МІРОШНІЧЕНКО, Добропілля, для сайту «ГРОМАДА Схід»