Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
04.09.2020

5 вересня. Сьогодні привітаємо таких іменинників:

  • поет, автор багатьох збірок пейзажної та інтимної лірики;
  • акторка театру ім. Франка, що втілює різнопланові образи і однаково переконлива у трагедії та буфонаді;
  • художниця, що представляла Україну на Венеціанській бієнале 2011 року
  • перша українська спортсменка, на честь перемоги якої лунав український гімн на Олімпійських іграх.

А також пом’янемо народжених цього дня захисників України, які ціною власного життя зупинили наступ «русского мира».


Почнемо:

 

В’ЯЧЕСЛАВ РОМАНОВСЬКИЙ (1947) – поет.

Народився в селищі Войковський на Донеччині. Навчався у Піско-Радьківській середній школі на Харківщині. Служив в армії. Закінчив філологічний факультет Харківського державного університету. Працював учителем і журналістом. Автор багатьох поетичних збірок переважно пейзажної та інтимної лірики.

Почитати вірші можна тут: http://maysterni .com/user.php?id=4769&t=1

 

ПОЛІНА ЛАЗОВА (1957) – провідна акторка драмтеатру ім. Франка.

Народилася в с. Костянтинівка На Миколаївщині. Навчалася у Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого, курс М. Рудіна.

Творчий шлях актриси розпочався на сцені Національного театру імені Івана Франка 1978 року.

У творчому доробку Лазової – десятки ролей у виставах найкращих режисерів країни. Вона – темпераментна жінка з бунтівним духом степу, вона й містична спокуслива відьма з вистави “Брате Чичиков”, й українська співоча душа з “Така її доля” й віддана мати з “Всі мої сини”.

Акторка втілює різнопланові, різнохарактерні образи у виставах класичного і сучасного репертуару, від високої трагедії до гострої буфонади, зокрема неординарних жінок, яким притаманні граничні стани душі. Лозова відродила дещо забуте амплуа «жінки-вамп».

Серед її блискучих робот окреме місце посідають ролі, зіграні в тандемі з Богданом Бенюком. Ось що акторка каже про важливість партнерства – на сцені і вжитті:

-Ми з Богданом знайшли спільну мову. Колись давно ми зіграли виставу “Герой західного краю”, потім “Дикий ангел”, згодом він запропонував роботу над водевілем “Жона є жона” – чудовий матеріал, А.П. Чехов. Я і з Льошею Богдановичем мала кілька робіт – дуже хороший партнер. З Толею Гнатюком була вистава “За двома зайцями”. Моя Проня Прокопівна була модельної зовнішності, але з тваринними реакціями невихованої людини. Станіслав Мойсеєв мені пропонував почитати МакДонаха. Я всі п’єси перечитала, але там майже немає жіночих ролей. І ми почали роботу над п’єсою “Примадонна”. Перед самою прем’єрою вистави під назвою “Зірка, або інтоксикація театром”, у мене помер молодший син. Я сказала Богдану, що піду з театру, для мене все закінчилося. А він каже: “Поля, не треба йти з театру, бо ти загинеш”. І старший син мені так сказав, тому я вирішила проявити силу волі. Я поховала сина 12 лютого, а 19 лютого була прем’єра. Бенюк мене дуже підтримав, я його називаю братом. Ну і він якось зателефонував, запитав чи я читала п’єсу Міллера “Всі мої сини”, кажу: “Не читала”. Він: “Прочитай, вона є в інтернеті”. Читала у три підходи, бо ніби просто про себе. Серце вистрибує, болить, то холод, то жар, сльози, істерика. І я чомусь вирішила, що саме ця п’єса повинна мене витягти. На “Поминальну молитву” теж він запросив і я погодилася.

 

Прекрасний матеріал про акторку: http://incognita.day.kyiv.ua/zhinka-vamp-yaka-pishe-lirichni-virshi.html

 

ОКСАНА МАСЬ (1969) – художниця, що входить до топ 10 «найдорожчих» українських митців, твори яких продаються на престижних аукціонах.

Народилася у м. Іллічівськ  (нині – Чорноморськ) на Одещині.

Закінчила художню школу в Чорноморську у 1986, потім Одеське державне художнє училище імені Грекова (1992). 2003 року здобула ступінь бакалавра філософії в Одеському університеті.

Експериментує з матеріалами та техніками виконання, знаходить власні прийоми та сполучення. Створює унікальні об’єкти зі шкіри, пластику, старих двигунів. Співпрацює з 20 галереями різних країн, її роботи представляє Opera Gallery, найбільша мережа галерей у світі.

У 2011 році Оксана Мась представляла Україну на Венеціанському бієнале. Венеціанський проект Мась — своєрідна копія Гентського вівтаря братів Губерта та Яна ван Ейків, шедевру епохи раннього Відродження. Букові яйця, з яких створено вівтар, виготовлені в Івано-Франківську, їх розписували у 50 країнах світу – бізнесмени, політики, дипломати, діячі культури, від ув’язнених до ченців, від дітей до пенсіонерів.

Частина проекту, експонована у Венеції, складалася з 12 800 розписаних яєць. У Венеції було представлено декілька фрагментів проекту. Відтоді він неодноразово доповнювався і експонувався у різних країнах і містах України. У завершеному вигляді вівтар з писанок матиме 92 метри заввишки та 134 завширшки.

Картини Оксани Мась регулярно продаються на престижних мистецьких аукціонах, зокрема на торгах Sotheby’s. Так, її “Чорна сфера на червоному” пішла з молотка за $23 550.

Ця картина – з проекту Mandala Dance. Вперше він був представлений у Києві, а потім у Лондоні та Казахстані. У проекті художниця продовжує висловлювати свою місію – демонструє єдиний культурний код, зрозумілий для всіх людей. У роботі “Чорна сфера на червоному” зображені 22 культурних коду з усього світу – ацтеків, вікінгів, майя.

З 1995 року в Оксани пройшло більше 80 персональних виставок у Лондоні, Парижі, Празі, Нью-Йорку, Женеві, Києві, Москві. Роботи Оксани Мась зберігаються в музеях країн Європи, в Японії, Китаї, США, Росії.

На думку художниці, українське мистецтво відстає від мистецтва в інших країнах. “У світі було мистецтво Відродження, бароко, класика, а у нас перша художня академія відкрилася в кінці XIX століття. Наше мистецтво – мистецтво сучасників”, – вважає Оксана Мась, втім, вона додає, що дуже важливо переосмислювати українське народне мистецтво і черпати з нього нове.

 

ТЕТЯНА ГУЦУ (1976) — дворазова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики. Перша українська спортсменка, на честь перемоги якої лунав український гімн на Олімпійських іграх.

Народилася в Одесі, почала займитися спортивною гімнастикою в шестирічному віці. В 1988 році вона вже входила до складу збірної СРСР.

Першим великим міжнародним змаганням для неї був чемпіонат світу 1991 року. Там Тетяна виграла золоті медалі разом із командою, була п’ятою в абсолютному заліку й здобула дві срібні нагороди на приладах — брусах і колоді. Її виступи відзначалися надзвичайною складністю.

У 1992 році Тетяна стала триразовою чемпіонкою Європи. Того ж року на Олімпійських іграх у Барселоні Гуцу стала чемпіонкою разом із командою і в абсолютній першості, представляючи Україну. Ще дві нагороди вона виборола у двох окремих видах програми на різновисоких брусах (срібло) та колоді (бронза), ставши, таким чином, першим спортсменом — представником України, що здобув повний комплект олімпійських медалей.

Саме на Олімпіаді в Браселоні було вирішено на честь переможців індивідуальних змагань з Об’днаної команди СНД піднімати національний прапор і виконувати гімн держав, які вони представляють.

Таким чином у Барселоні Гімн України виконувався тричі. Вперше – на честь борця греко-римського стилю Олега Кучеренка,  вдруге – на честь 15-річної Тетяни Гуцу, втретє на  Славень прозвучав після перемоги художньої гімнастки Олександри Тимошенко.

Закінчивши спортивну кар’єру, Тетяна Гуцу переїхала до США, де працює дитячим тренером.

 

Пом’янемо наших захисників, що загинули відстоюючи цілісність і незалежність України у боротьбі зі збройною агресією Росії.

 

ВОЛОДИМИР КОРНЄВ (1982-2014) — капітан ЗСУ.

Народився в родині військовослужбовця, згодом родина переїхала до села Дівички на Київщині. Закінчив Сумське військове училище.

Начальник розвідки штабу, 128-а окрема гірсько-піхотна бригада. На війні з березня 2014 року.

Загинув під час мінометного обстрілу під Луганськом. Похований з військовими почестями в Дівичках на Переяславщині, де мешкають його батьки та молодший брат

 

БОГДАН ГАВЕЛЯ (1974-2015)— сержант ЗСУ.

Народився у Кременчуку.

Захищати Україну зголосився добровольцем – мобілізований 7 серпня 2014-го, гранатометник, 79-та окрема аеромобільна бригада.

4 лютого 2015-го загинув під час проведення пошуково-ударних дій — потрапив у засідку терористів біля села Широкине: група військовиків була направлена для перевірки виконання Мінських домовленостей. Увійшовши в Широкине, вояки потрапили у засідку та були обстріляні з протитанкової й стрілецької зброї, коли в бойову машину поцілили з гранатомета, Богдан був у ній за кулеметом.

Без Богдана залишилися батьки, донька.

 

АНДРІЙ ОДУХА (1992-2014) —  солдат ЗСУ.

Народився в місті Городок Львівської області. Закінчив Львівський кооперативний коледж економіки і права.

Проходив військову службу за контрактом у 80-ій окремій аеромобільній ордена Червоної Зірки бригаді Високомобільних десантних військ ЗСУ, місто Львів. Служив на посаді водія.

26 серпня 2014-го загинув від осколкових поранень під час обстрілу терористами з БМ-21 «Град» Луганського аеропорту.

Без Андрія лишились батьки.

 

МИКОЛА СИПЧЕНКО (1968-2014) — сержант ЗСУ.

Народився у Кривому Розі, навчався у Терновському технікумі.

У часі війни — мобілізований 20 червня як доброволець. Сержант, водій — номер обслуги зенітного розрахунку 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області «Рух Опору» ЗСУ.

Загинув у бою в районі міста Дебальцеве 28 серпня 2014 року. Зенітники супроводжували колону бойової техніки і потрапили у засідку. Ворожий снайпер пробив колесо автомобіля і смертельно поранив водія Миколу Сипченка, але Микола ще зумів розвернути машину, щоб дати змогу товаришам відкрити вогонь по нападниках. Бойовий розрахунок вступив у бій. Ведучи вогонь із зенітної установки, хлопці встигли випустити по терористах більше двохсот снарядів, завдавши їм чималих втрат. Взявши вогонь на себе, зенітники врятували життя 30 військовослужбовців. Разом з Миколою загинув його побратим солдат Віктор Голий. Військовій колоні вдалося вирватися з ворожої пастки.

Залишились батько, сестра і дві доньки.

 

ВІТАЛІЙ КОЛЕСНИК (1975-2015) — сержант ЗСУ.

Народився у с. Сухиня, Чернігіська область. Строкову службу пройшов у морській піхоті.

1 вересня 2014-го призваний за мобілізацією, навідник міномета, 13-й окремий мотопіхотний батальйон «Чернігів-1».

30 січня 2015-го загинув у бою на блокпосту міста Вуглегірськ. Терористи вивезли тіла оборонців до єнакіївського моргу, потім передали українській стороні. У березні упізнаний серед загиблих, 15 березня 2015 року похований в селі Сухиня.

 

ІЛЛЯ ТИМОФІЄВ (1973-2017) — старший солдат ЗСУ.

Народився в російському місті Норильську. Мешкав із сім’єю в селі Першотравенка Компаніївського району Кіровоградської області.

Під час російської збройної агресії проти України з 13 лютого 2015 по 26 квітня 2016 року служив за мобілізацією на посаді стрільця 72-ї ОМБр. У травні 2017 року пройшов збори резервістів, 6 червня 2017 підписав контракт.

Старший солдат, старший оператор 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

19 липня 2017 року поблизу смт Новотошківське Попаснянського району, під час патрулювання території біля лісопосадки спрацювала стрибаюча осколкова міна ОЗМ-72. Внаслідок вибуху двоє бійців загинули на місці, один дістав важкі поранення, врятувати його життя не вдалось. Ще троє військовослужбовців зазнали поранень. Разом з Іллею загинули молодший сержант Роман Детинченко і старший солдат Руслан Конюша.

Залишилась дружина та троє дітей.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада