Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
03.09.2020

4 вересня. На відміну від вчорашнього дня, сьогодні народилося значно менше непересічних осіб:

  • археолог, дослідник скіфської доби, який керував експедицією, що проводила остаточне вивчення легендарного кургану Чортомлик;
  • фехтувальниця на шаблях, Чемпіонка Олімпіади-2008, шестиразова чемпіонка світу і восьмиразова чемпіонка Європи.

А також пом’янемо народжених цього дня захисників України, що загинули у протистоянні «русскому міру». Серед них – і двоє уродженців Донеччини, які полягли, захищаючи від російських окупантів свій рідний край.


Починаємо:

 

В’ЯЧЕСЛАВ МУРЗІН (1951-2019) – археолог, дослідник скіфської доби.

Народився в родині офіцера Радянської армії. Ще у 14-річному віці він потрапив до археологічної експедиції, що вивчала скіфські кургани поблизу с. Біленьке Запорізької області. Ця і обумовило коло наукових інтересів Мурзіна — вивчення історії і культури скіфів.

Після закінчення з відзнакою історичного факультету Харківського держуніверситету він вступив до аспірантури при Інституті археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України). Закінчивши її, пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача відділу скіфо-сарматської археології Інституту археології НАН України.

Після захисту 1979 р. кандидатської дисертації очолював цілу низку археологічних експедицій, зокрема спільну українсько-німецьку експедицію, яка працювала понад 20 років і була однією з найбільших археологічних експедицій в Україні. Ця експедиція спочатку проводила остаточне дослідження скіфського царського кургану Чортомлик, а потім розкопки величезного Більського городища скіфської доби і курганів скіфського часу у його окрузі.

За матеріалами Чортомлика Мурзін спільно з російським вченим Алєксєєвим та німецьким археологом Ролле видав фундаментальну монографію «Черотомлык. Скифский царський курган IV в. до н.э.».

Хоча цей курган був пограбований іще в давнину, його перший дослідник російський археолог Іван Забєлін знайшов тут більше семи тисяч предметів із золота і срібла, які були вивезені до Ермітажу. Серед них – знаменитий ритон зі сплаву золота й срібла, золота обкладка на колчан із зображенням сцен з життя Ахілла, ефеси і піхви мечів, чисельні прикраси.

Розкопки Чортомлика проводилися кілька разів, і очолювана Мурзіним експедиція фактично завершила дослідження. Крім того, були розкопані десятки дрібних курганів навкруги. Таким чином, вчені отримали своєрідний зріз скіфського суспільства: від верховного владики до рядових воїнів.

Мурзін опублікував близько 200 наукових праць, у тому числі 9 монографій (індивідуальних, у співавторстві і колективних). Його роботи видані не тільки в Україні, а і  у Болгарії, Румунії, Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Великій Британії, США.

Здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», Мурзін  зайнявся правовими аспектами збереження культурно-історичної спадщини, видав монографію «Збереження культурно-історичної спадщини у світлі сучасного законодавства України».

Мурзін неодноразово виїжджав у наукові відрядження за кордон. Організовував і очолював виставки археологічних матеріалів України в Австрії та ФРН, брав участь у міжнародних наукових конференціях.

 

ОЛЬГА ХАРЛАН (1990) – фехтувальниця на шаблях, Олімпійська чемпіонка, багаторазова чемпіонка світу і Європи.

Народилася у Миколаєві. Фехтуванням займається з дев’яти років. Спочатку Ольга три роки займалася танцями, однак батьки не могли сплачувати заняття в секції, тому вирішили віддати доньку на фехтування, адже ця секція була безкоштовною. Першим тренером Ольги був її хрещений батько Анатолій Шлікар.

2003 року на чемпіонаті України, що проходив у Миколаєві, Ольга перемогла тодішнього лідера української збірної Дарію Недашковську 15:14 і потрапила до збірної України. А у 15 років  у складі української команди виборола «бронзу» чемпіонату Європи.

Ольга вирізняється наполегливістю і силою духу, навіть програючи суперниці, вона до останньої секунди працює на перемогу – і часто ту перемогу виборює.

Прикладом може слугувати її виступ на чемпіонаті світу 2013 року. У півфіналі, в напруженому поєдинку Харлан вирвала перемогу з рахунком 15:14 в олімпійської чемпіонки Лондона Кім Джі Йон з Південної Кореї. Весь поєдинок з Кім Ольга поступалася в рахунку, однак, коли табло показало 12:14 на користь кореянки, Харлан змогла перевернути хід бою на свою користь. У фіналі Ольга першу половину бою Ольга провела блискуче, і на перерву спортсменки пішли з рахунком 8:1 на користь Харлан. Однак після хвилинної перерви Катерина Дяченко змінила тактику і почала наздоганяти Харлан. Росіянка зрівняла рахунок — 12:12, однак Ольга знову проявила стійкість характеру і, завдавши три ударів поспіль, завоювала титул чемпіонки світу (15:12).

Попри спокусливі пропозиції, що надходили Ользі у 2014 році від російської збірної, спортсменка категорично відмовилася покидати український спорт.

 

Пом’янемо наших захисників, що загинули у боротьбі з російською збройною агресією проти України. Серед них – двоє уродженців Донеччини які захищали свій рідний край від окупантів.

 

ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬЧЕНКО  (1982-2014)— молодший сержант, ДПС України.

Народився у с. Успенка на Донеччині.

Служив у молодший інспектором прикордонної служби групи інспекторів прикордонної служби, місце дислокації Василівка відділу прикордонної служби «Амвросіївка» Донецького прикордонного загону.

Загинув 23 серпня 2014 року під час бойового зіткнення підрозділів ЗСУ, територіальної оборони та ДПСУ з терористам поблизу Лисичого Амвросіївського району. Було знищено вантажний автомобіль КамАЗ з терористами та 2 КамАЗи зі зброєю й боєприпасами, що рухалися колоною у супроводі двох БТРів з боку Російської Федерації до бойовиків.

 

СЕРГІЙ МОТИЛЬ (1991-2015) — солдат ЗСУ.

Народився у селі Сергіївка сучасного Покровського району Донецької області. Закінчив ПТУ № 43 міста Авдіївка. Протягом 2009—2010 років проходив строкову військову службу у 208-й зенітній ракетній бригаді Повітряних Сил ЗСУ у Херсоні.

Демобілізувавшись, від грудня 2010 року працював підземним гірником на шахті імені Засядька у Донецьку. 2012 року заочно закінчує Донецький індустріальний технікум — за спеціальністю «технік-механік по ремонту автомобілів і двигунів». Захоплювався мотоциклами.

Після окупації Донецька виїхав на підконтрольну Україні територію.  18 лютого 2015 року мобілізований, солдат 93-ОМБр, служив на посаді кулеметника.

1 грудня 2015-го загинув поблизу селища Піски Ясинуватського району, підірвавшись на «розтяжці». Закрив собою гранату, врятувавши життя трьох побратимів.

Без Сергія лишилися мама та старший брат (який служив в АТО разом із Сергієм).

 

ОЛЕКСАНДР ШИШКО (1985-2014) — старший солдат ЗСУ.

Народився у Києві.  Виріс без батька. Закінчив Національний технічний університет. У 2003 році був призваний на строкову службу до лав Державної прикордонної служби України, пройшов курси підготовки командирів відділення та курси підготовки сержантів. Грав у футбол, був капітаном команди. Працював у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Захищати Україну зголосився добровольцем у травні 2014 року. Солдат, кулеметник 12-го батальйону територіальної оборони «Київ», який спочатку створювався для охорони порядку в столиці під час президентських виборів, а потім виконував завдання в АТО.

Терористи вночі проти 22 липня обстріляли позиції сил АТО під Металістом (за іншими даними — Веселою Горою) біля міста Щастя з РСЗВ «Град», поранень зазнали 7 бійців. Олександр дістав важкі поранення і помер на операційному столі у шпиталі.

Залишилися мати, сестра-інвалід, дружина й 8-місячна донька

 

СЕРГІЙ НЕБОЖАК (1965-2016) — старший солдат ЗСУ.

Народився в селі Павлівка на Вінниччині Проходив строкову військову службу в лавах ЗС СРС.

В часі війни мобілізований 4 лютого 2015 року. Старший солдат, старший механік-водій механізованої роти, 30-та ОМБр. Брав участь у боях; під час одного з них довелося зістрибувати з БМП-2, пошкодив ногу; після демобілізації проходив реабілітацію в санаторії.

15 липня 2016 року підписав контракт на військову службу з Гайсинською військовою частиною, повернувся в 30-ту бригаду. З липня знову брав участь в боях з російськими окупантами та колаборантами.

8 серпня 2016-го увечері загинув поблизу Волновахи від множинних вогнепальних осколкових поранень — внаслідок підриву на вибуховому пристрої. Сергію відірвало обидві ноги; помер під час надання першої медичної допомоги.

Без Сергія лишилися мама, дружина та троє синів, а також старший син від першого шлюбу.

 

АНДРІЙ БЕРНАЦЬКИЙ (1975-2014) — старший лейтенант ЗСУ.

Народився у Львові.

Закінчив Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту, економічний факультет Дніпропетровського національного університету. Проживав у Дніпропетровську.

Активний брав участь у дніпропетровському Євромайдані. З початком війни – доброволець, від червня перебував на передовій. Старший лейтенант, заступник командира інженерно-саперного взводу 3-ї батальйонно-тактичної групи, 93-тя ОМБр.

16 жовтня бійці потрапили у засідку під час розвідки на бойовому завданні поблизу села Михайлівка — в складі міста Горлівка. Андрій, прикриваючи товаришів, загинув від кулі снайпера — влучила у серце між пластинами бронежилету.

У Львові залишились батьки Андрія, в Дніпропетровську — дружина та донька.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада