Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
29.07.2022

У Бережанах на Тернопільщині двічі переселенка Оксана МУРАВЛЬОВА організувала волонтерський центр допомоги військовим та готується шити прапори для нашої Перемоги.

До 24 лютого пані Оксана розвивала розмовний клуб «Файно» у Краматорську, куди 2014 року втекла від війни з Ясинуватої. У бібліотеці імені Пушкіна постійно збиралися переселенці та місцеві жителі, разом вони покращували свою українську та влаштовували патріотичні заходи. Вишиванка на пам’ятнику Тарасові Шевченку у Краматорську – то робота Оксани, а ще сотні маленьких, вишитих разом з іншими майстринями сорочок роздали для немовлят на Донеччині.

Увесь цей досвід жінці знадобився і у Бережанах, де жінка живе вже шостий місяць.

За кілька днів до початку російського вторгнення Оксана поїхала до Києва провідати дітей та онуку. А ще за кілька днів вона разом із родиною сідала у потяг, який їхав на захід України.

– Я написала пост у соцмережах і вже за вісім хвилин мала пропозицію приїхати до Бережан. Інших варіантів не було, тож ми вирушили туди, – згадує Оксана Муравльова евакуацію зі столиці.

У невеликому затишному містечку на Тернопільщині родину з Донеччини поселили у соціальному гуртожитку в інтернаті для дітей-сиріт. Там пані Оксана побачила швейну машинку – і на душі стало легше: буде, чим зайняти руки.

За п’ять місяців – з березня до кінця липня – волонтерка пошила на тій машинці вже понад 700 українських прапорів. Більшість з них передала на Схід, до підрозділів, які боронять Україну. Крім синьо-жовтого, до кожної посилки вона додавала ще й червоно-чорний прапор, і саме за нього, каже, дякують найбільше.

Тканину купувала сама, також надсилали небайдужі люди з різних куточків України та з-за кордону. У перші місяці війни синя та жовта тканини були в дефіциті – багато хто купувавна прапори, тож доводилося шукати по невеликих крамничках та в інтернет-магазинах.

– Тканина, яка надходить до нашої майстерні, закінчується миттєво. Зараз, на жаль, більше замовлень на прапори для похорону, але дуже хочу шити вже на Перемогу.

До гуртожитку, який перетворився на волонтерський центр «Разом до Перемоги», стали приходити місцеві. Згодом утворилася спільнота тих, хто буває постійно. Щодня тут наближають Перемогу до 50 людей – від 15 до 84 років. Кожен робить те, що ближче до душі, вже навіть департаменти створилися за напрямками.

У департаменті «Творчий» плетуть сітки, в’яжуть коцики (килимки), щоб в окопах бійцям було тепліше і затишніше. У продуктовому департаменті фасують консервацію, печиво, сушать трави – їх збирають на місцевих полях. У департаменті «Андрутики» (що це таке, ніхто пояснити не може, є як є) роблять енергетичні горіхові батончики. За це відповідає Іван Андрійович, якого кличуть «Білочка». Йому 80 років, він ходить з паличкою, але не було жодного дня, щоб не прийшов працювати. Найстарша жінка у центрі – 1938 року народження. У роки Другої світової війни вона залишила рідні Бережани і жила на Херсонщині. Зараз через нову війну старенька повернулася до малої батьківщини. Таких історій тут безліч, як і по всій Україні.

– Нічого особливого я не робила, просто пропонувала, а люди долучалися, – розповідає Оксана про початок своєї волонтерської діяльності. – Я побачила багато речей в’язаних, які можна на коцики для бійців використати, купила гачків – показала жінкам, як в’язати. У холодну пору за день ми плели до 50 коциків. Зроблений жіночими руками, він взимку та навесні, коли треба було зігрітися, нагадував хлопцям в окопах маму чи бабусю, тепло домівки.

Часто люди приносять до центру яскраві залишки тканини, тож майстрині вигадують з них екоторбинки, квіти, прикраси для волосся, ляльки-обереги. А потім влаштовують благодійні ярмарки, де з продажу сувенірів заробляють, зокрема, на пальне для поїздок на Схід. Наступний такий ярмарок пані Оксана планує провести до Дня Незалежності України, аби зібрати гроші на закупівлю необхідного бійцям на передову.

Чи хоче жінка повернутися додому? Вона не знає. Каже, у неї вже вісім років немає дому – його разом з книжками, іграшками, затишком, квітами забрали російські війська. У неї залишилися мова та уміння вишивати й шити. Це й рятує.

Але Оксана Муравльова дуже хоче, щоб Україна вистояла і перемогла. Тому завтра вона знову піде до волонтерського центру – наближати омріяний день Перемоги.

Наталка СТЕПОВА/Громада