Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
04.05.2021
Ганна Воропаєва, Ольга Ковальова та Олена Мирна

Якщо докладати зусилля – результат не забариться. Так вважає жіноча спільнота невеличкого селища Гостре на Донеччині, якій вдалося самотужки організувати терапевтичні курси для дітей та відстояти дитячий садочок.

Селище міського типу Гостре відоме розташованою на околиці  виправною колонією № 82. До війни, коли  з Покровська до Донецька курсували потяги, тут працювала залізнична станція. Наразі працює лише туберкульозний санаторій для дорослих та кілька продуктових магазинів. Роботи у Гострому немає. Все, як у сотні інших невеликих селищах, побудованих навколо шахт або підприємств: старі, але підфарбовані двоповерхівки, клумби під вікнами, лавочки біля під’їздів. Життя не вирує, як у мегаполісі, але й не зупиняється. Молодь їде у пошуках кращої долі та роботи. Ще до війни у селищі закрили місцеву школу. Кілька років тому намагалися закрити  і садочок. Але щось пішло не так…

ВІНОЧКИ ВІД СТРЕСУ

Громадська організація «Сильні жінки» об’єднала жительок селища ще до війни. З початком війни жінки активізувалися та волонтерили на повну. Збирали одяг та взуття для дітей переселенців, малозабезпечених родин та постраждалих від обстрілів. Три роки поспіль організовували поїздки діток із зони АТО  до таборів відпочинку. Тоді понад тисячу хлопців і дівчат з Гострого, Красногорівки, Мар’їнки, Курахового, Селидового, Максимільянівки пройшли реабілітацію у «Лісовій заставі» під Києвом та у здравницях Святогірська.  

Волонтерки пройшли кілька тренінгів з реабілітації та зняття посттравматичного синдрому у дітей, постраждалих внаслідок військового конфлікту. Отримали відповідні сертифікати тренерів і наразі в одній з кімнат будинку культури проводять тренінги за програмою «Діти та війна». Невелике приміщення для занять жінки обладнали самостійно: прибирали сміття, ремонтували замки, попросили у Курахівської міськради столи та кілька стільців, аби у дітлахів був простір для ігор та малювання. Іграшки, канцелярію для кімнати передавали волонтери з Кривого Рогу та Києва. До речі, відвідати заняття можуть і батьки — тренерки розкажуть про посттравматичний синдром у дітей та охоче покажуть техніки його подолання. 

Очолює «Сильних жінок» з Гострого Олена Мирна — мама п’ятьох дітей та бабуся п’ятьох  онуків. Технік-лісовод за освітою, вона багато років була  керівником творчого гуртка. Наразі поєднує творчість з реабілітаційними потребами. 

— Арт-терапія захоплює малечу, їм дуже подобається малювати, співати, танцювати. Проводимо й майстер-класи з виготовлення української прикраси – віночка. Якби у нас було  трохи більше матеріалу – стрічок, штучних квітів, клею, у громаді всі б жінки ходили у наших віночках, — каже Олена Мирна. 

Вже 80 прикрас, виготовлених разом з вихованцями, жінка роздала, ще десять нещодавно поїхали до прифронтової Мар’їнки. 

Волонтерки переймаються подальшою долею будівлі клубу. У будинку культури є ще кілька приміщень. Одне орендують віряни, а два порожні та потребують хоча б косметичного ремонту. Волонтерки мріють  привести до ладу одну з великих кімнат та займатися з дітьми там. 

— Ходять чутки, що приміщення невигідно утримувати. Тому відновлювати його не будуть, — хвилюється волонтерка Ольга Ковальова. — Колись це приміщення відносилося до Гірницького будинку культури, тут працював гурток, але вже кілька років тут нікого немає, крім нас. Якщо зараз приміщення закриють, то нашим дітям не буде де проводити вільний час, залишиться лише грати на занедбаних залізничних коліях або смітниках. Як би не було, а клуб  — єдине місце у Гострому, де збираються місцеві дітлахи, і  навколо якого теплиться життя. 

ФУТБОЛЬНЕ ПОЛЕ І ТЕНІСНИЙ СТІЛ — ВЛАСНОРУЧ

Мами фарбують тенісний стіл

Прямісінько за клубом зеленіє імпровізоване футбольне поле. Кілька тижнів тому волонтерки та небайдужі місцеві разом з дітьми розчищали його від сухостою, прибирали сміття. У селищі є два дитячих майданчики з гойдалками, але місця для активних ігор не було. Діти з м’ячем гралися на асфальті біля будинків, що турбувало батьків та не дуже подобалося мешканцям двоповерхівок. Тепер  малечі  буде де побігати. Залишилося лише встановити ворота та повісити сітку. Також батьки зібрали кошти і закупили лист для тенісного столу, який самотужки обладнали у будинку культури.

— Прибирати поле прийшли 20 дорослих. Але найбільшими ентузіастами виявилися діти, —розповідає Олена. — Ви б бачили, з яким захопленням вони збирали сміття у мішки, зносили гілки, корчували сухі кущі. А після акції, звісно, добре підкріпилися на свіжому повітрі.

Є серед місцевих і ті, хто незадоволений новим полем. Мовляв, навіщо вам це треба, від малечі галасу та сміття буде більше, ніж раніше. Втім, біля дитячих майданчиків, клубу та будинків чисто, на узбіччі стоять імпровізовані урни. За словами волонтерок, сміття з майданчиків та дворів щовечора збирають самі жителі, адже у селищі немає централізованого вивозу сміття. 

«ВЕРБИЧКА» ЧЕКАЄ НА МАЛЮКІВ

У приміщенні закритої ще до війни школи тепер проживають військові, а дітей з Гострого возять до шкіл у Зоряному та Курахівці. А ось садочок «Вербичка», який відвідували шістнадцять дітей, Селидівська міська рада закрила  три роки тому. Місцеві ж миритись з цим не захотіли і звернулися до суду. 

— Суд першої інстанції ми програли, довелося звертатися до апеляційного, який ми виграли. Потім на нас чекав ще один суд, з приводу сплати судового збору у розмірі 7 000 гривень, його ми також виграли завдяки  місцевій адвокатесі, яка на добровільних засадах захищала наші інтереси у суді. Тож садочок ми відстояли, — розповіла Ольга Ковальова, яка до війни 13 років пропрацювала у садочку нянечкою.

«Вербичка» чекає на малюків

Добротному двоповерховому приміщенню дитячого садка більше шістдесяти років, його відвідувало не одне покоління жителів Гострого. Попри те, що дитячий сміх тут не лунає три роки, приміщення у непоганому стані. Щоправда, батареї опалення на другому поверсі зрізали, та й проводку треба міняти, а так — хоч зараз роби «косметику» та відкривай двері для малечі.  У садочку є спортивний зал, поруч — котельня, дитячий майданчик. 

Але поки, навіть попри рішення суду, на приміщенні висить замок.  Раніше селище підпорядковувалося Селидівській міській раді, а на початку року перейшло до Курахівської громади, тож доля садка ще вирішується. Щодня сюди навідується колишня завгосп, яка наглядає за тим, аби майно не розтягли охочі до того, що погано лежить. 

— На другому поверсі колись була старша група, потім її закрили і діти перебували лише на першому. Після ремонту там можна відкрити для школярів хоча б початкові класи, аби наші малюки не мерзли на зупинках в очікуванні автобуса, — розмірковує Олена Мирна під час нашої екскурсії садочком. — Навіщо ж ми возимо дітей за п’ять кілометрів, якщо є свій садок? Відремонтувати старе вигідніше, ніж будувати нове. До того ж все тут робили наші виховательки та нянечки: фарбували стіни, малювали панно. За три роки народилися вже нові майбутні вихованці, тож садок пустувати не буде. 

Тут буде стадіон

За підрахунками волонтерок, у селищі зараз проживає 80 школярів та 20 дітей дошкільного віку. Місцеві батьки стурбовані тим, що маленьких дітей возять до садочка в іншому селищі. До того ж, автобус не пристосований для перевезень дітей, яким 3-4 роки — немає поручнів, ременів безпеки.

—Не всі батьки мають змогу супроводжувати дітей, а з нашими дорогами все може статися, — каже активістка Ганна Воропаєва. — Був випадок, коли моя чотирирічна донька під час поїздки вилетіла зі свого місця у прохід між сидіннями. Обійшлось без травм, але дитина дуже перелякалася. До того ж всі батьки скаржаться, що діти стали частіше хворіти, бо за будь-якої погоди мають йти на автобус.

Тож «Сильні жінки» сподіваються, що садок все ж таки відкриє двері для місцевих дітлахів. А надалі є ще багато ідей для втілення. Наприклад, створення зони активного відпочинку під відкритим небом, де могли би проводити вільний час не лише діти, а й дорослі. 

— Обговорюємо цю ідею з дівчатами. Напишемо проєкт та обов’язково подамося на конкурс «Громади своїми руками», який саме зараз розпочався. У селищі має бути місце цивілізованого відпочинку, — ділиться планами Олена Мирна. 

Так маленькими кроками важке сільське життя набуватиме більш комфортних прикмет. І якщо сильні жінки Гострого не опустять руки (а вони не опустять), то, можливо, згодом молодь вже не поспішатиме звідси виїжджати, в буде зацікавлена у створенні перспективної роботи на користь рідного селища.

Ірина ДІМІТРОВА/Громкор ГРОМАДА Схід №8(41) 2021