Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
08.08.2021

Створення жіночих організацій – не примха нашого часу, а інструмент розв’язання проблем. З самого початку бойових дій жінки напівзруйнованих містечок та сіл уздовж лінії розмежування почали об’єднуватися, аби разом стукатися в усі можливі двері заради покращення життя у своїх громадах. «Берегиня Павлопілля» на Донеччині – одна з таких організацій.

ДОВІДКА. Жіночий рух у світі має довгу історію. Ще за часів Першої світової війни, коли чоловіки йшли на фронт, а вся турбота щодо постачання армії і тилу лягала на жіночі плечі, жінки почали замислюватися про створення власних громадських об’єднань. 1919 року виникло кілька осередків, покликаних боротися за права жінок, в тому числі за право голосу. Друга світова війна та розвиток феміністичного руху сприяли появі ще більш потужних жіночих організацій, які існують донині. Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу, яку очолила 1931 року відома реформаторка Джей Аддамс, Жіночий професійно-діловий фонд (1946), Національна організація для жінок (NOW, 1966), ООН-жінки (UN Women), створена 2010 року нинішньою комісаркою ООН з прав людини Мішель Бачелет – ось неповний перелік впливових об’єднань, котрі допомагають жінкам в усьому світі відстоювати свої права, гендерну рівність, розширення економічних можливостей. 

З ЖІНКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ ВСЕ

Хтось може запитати: що ж там за жінки такі особливі, чим вони відрізняються від тих, які живуть у сусідньому селі? Відповідь проста: звичайні жінки, котрі так само працюють, виховують дітей, копирсаються на городі, доглядають батьків, в’яжуть, шиють, ледь знаходять трошки часу на себе. Відрізняються небайдужістю. Бажають жити краще і задля цього об’єднуються.

Потужним поштовхом для виникнення на Сході країни хоча і маленьких, але амбіційних жіночих організацій стали війна та реформа децентралізації. У Павлополі перше неофіційне об’єднання під назвою «Громадська ініціатива» утворилося на початку 2015 року, коли люди ще регулярно потерпали від обстрілів, втім, у більшості не покидали своїх домівок. Найактивнішими у цьому мальовничому, але понівеченому селі, що розташоване майже впритул до окупованої території (розділяє два світи тільки водосховище) виявилися тоді саме жінки. А влітку 2020 року об’єднання офіційно перетворилося на громадську організацію «Берегиня Павлопілля». 

Людмила Завалєй

– З жінки починається все, вона наче важіль, – каже керівниця організації Людмила Завалєй. – Жінка від народження починає облаштовувати простір біля себе. У селі в очі одразу кидаються чистенькі, дбало оброблені городи та квіти у кожному подвір’ї. Навіть бідненька хата буде побілена та хоч трошки прикрашена. Це жіноча ментальність – робити навкруги добробут. Не скажу, що ми зараз суто жіноча організація, до нас і чоловіки доєдналися, але назвою ми залучаємо справжніх берегинь, які попри складні умови війни, що не вщухає, є сильними, мрійливими та націленими на розвиток. Саме про таких жінок ми читаємо у газеті «ГРОМАДА Схід» – їхні історії, до речі, надихнули нас на кілька ідей щодо нових проєктів. 

Взаємодопомога і підтримка, недопущення насильства у сім’ях, турбота про дітей та літніх самотніх людей, відпочинок та самозайнятість, свята та масові заходи, транспорт для школярів, створення громадського простору та молодіжного центру, покращення медичного обслуговування для селян, відновлення історичної спадщини Павлопілля – це наразі пріоритетні напрямки роботи громадської організації. 

МИ НЕ ВМИРАЮЧЕ СЕЛО, В НАС Є ПОТЕНЦІАЛ

– Я не розумію, чому місцева влада вважає наше село вмираючим, чула такі чиновницькі висновки, – розповідає Людмила Завалєй. – Адже тут 300 заселених будинків, є люди, а головне – є діти. Школи нема – так ми зробимо, щоб у нас був шкільний автобус, діти будуть їздити до школи з комфортом. Нема де гроші заробляти, нема виробництв – ми над цим працюємо, є багато ідей щодо розвитку мікро- та малого бізнесу. Знайдемо фінансування і зробимо громадський центр, де і діти, і дорослі знайдуть собі улюблене діло. Разом з активними жінками зробимо цей центр незалежним від міської влади. В ньому буде інтернет, можливість доступу до різних сервісів – їздити нікуди не треба буде. Тут будуть лікарі людей приймати, бо в селі є ФАП, але нема лікарів, люди користуються послугами виїзних медичних бригад. У центрі можна буде навчатися та відпочивати. А головне, молоді буде куди прийти. 

Зараз ГО працює над тим, щоб влада передала їй стару будівлю колишньої колгоспної управи, аби розташувати там громадський центр. Все зробимо, каже Людмила, потрібен час, трошки грошей та бажання, а воно є. У Павлополі непогані перспективи розвитку бджільництва та кондитерської галузі. Вже є пекарня, що забезпечує три сусідні села. У селі працюють також над відкриттям швейної майстерні, думають про створення просвітницького онлайн-центру. 

– Це село завжди було комфортним для життя, тут будували та купували будинки, і вони були недешеві, як і земля, це багато про що говорить. Якщо б не «сіра зона», то село не втратило б свого шарму. Тут такі мальовничі місця, така, знаєте, альтернатива відпочинку на морі: ставок, риболовля, полювання, тиша, смачна сільська їжа. Я вірю, що, коли війна скінчиться, у Павлополі буде курортна зона. Та й взагалі у села великі перспективи. Зараз от підтягнемо бізнесові питання, згадаємо, хто і що може робити руками, аби створити виробництва, навчимося самі заробляти гроші, використовувати грантові можливості – і все в нас буде добре. Для цього ми і створювалися.

ГОЛОВНЕ – ДОГЛЯНУТІ ДІТИ

Вікторія Руднєва

Коли навколо села точилися бої, Вікторія Руднєва на деякий час виїжджала з сім’єю до безпечного місця, потім повернулася та пішла до лав ЗСУ боронити рідну землю. Зараз вона у запасі, виховує двох діточок, займається бджільництвом та виготовленням свічок. А ще бере участь у розбудові громади та є активісткою ГО «Берегиня Павлопілля». 

– Намагаємося покращити життя Павлополя, цього «апендициту», який, як виявилося, нікому не потрібен. У Сартанської ОТГ, до якої ми приєдналися, руки до нас поки не доходять, м’яко кажучи, але ми все ж намагаємося привернути увагу. Селу потрібна вода, якісне медичне забезпечення, транспорт та комунальні служби. Такі речі має влаштовувати влада. Ми, звісно, стояти осторонь не будемо, все, що від нас залежить – зробимо, – каже Вікторія. 

Найважливішим для себе жінка вважає турботу про дітей Павлополя:

– Всім дітям, хто живе уздовж лінії розмежування, потрібна додаткова увага психологів. А ще їм бракує розваг. Треба займати їхній час, і на це багато грошей не треба. Має бути місце, де можна влаштувати дискотеку, дивитися фільми, малювати, майструвати та займатися спортом і танцями. Ми завжди раді, якщо з міста хтось приїздить та проводить майстер-класи, влаштовує для дітей різноманітні заняття. У нас багато вчителів у селі, дуже гарних вчителів, які можуть і самі це зробити. Та й батьки активно беруть участь. Ми не чекаємо, що нам хтось щось дасть, ми маємо бажання все зробити самі. Над цим і працюємо. Вивозити дітей до міста дуже проблематично, потрібні і гроші, яких бракує кожній родині, і час, і транспорт. От і намагаємося зараз зробити сільський громадський простір, на це потрібен час, звісно, але він буде. Тоді до нас приходитимуть з Пищевика та Орловського, навіть з Чермалика. Поки батьки працюватимуть або поїдуть у справах до міста – діти будуть доглянуті. 

ОДНА «БЕРЕГИНЯ» – ДОБРЕ, ДВІ – КРАЩЕ 

Розвиткові громадських організацій у селах Приазов’я протягом вже шести років сприє Маріупольська асоціація жінок «Берегиня». Тепер Павлопільська та Маріупольська «Берегині» уклали меморандум про співпрацю, підтримують одна одну, обмінюються фахівцями, ідеями та створюють спільні проєкти. 

Марина Пугачова

– Я завжди мріяла, щоб у кожному селі була сильна, самостійна організація, яка опікується життям громади, щоб вони були рівні за правами і можливостями. Об’єднання таких організацій дає змогу робити дуже потужні справи, – вважає керівниця Маріупольської асоціації Марина Пугачова.

За її словами, громадська організація у Павлополі дуже потужна. Місцеві з самого початку все робили жваво, енергійно, проявили неабияку самостійність і зацікавленість. Левову частку організаторської роботи, навіть роботу над статутом, зробили самі. 

– У нашій практиці таке було вперше. А на наших очах створювалася не одна організація – є з чим порівнювати. Сьогодні це одна з найперспективніших ГО. Ми разом працюємо над регіональним планом дій щодо захисту жінок, які перебувають в умовах війни. На державному рівні загальний план розроблено два роки тому згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека». Йдеться про гендерну рівність, соціальний захист, запобігання дискримінації жінок, захист від насильства та переслідування – дуже великий спектр проблем, пов’язаних із війною у тому числі. Хочемо, аби план детально охоплював всі сфери життя і був прийнятий на рівні кожної ОТГ та області. Це робота кропітка, обов’язки розподілені за всіма учасниками, і кожен відпрацьовує різні напрямки. Так от, «Берегиня Павлопілля» в цьому бере дуже активну участь.

Також організації співпрацюють у розв’язанні проблеми налагодження медичних послуг у прифронтових селах. Разом планують звертатися до обласної влади, профільного міністерства та Верховної Ради. 

– З приводу того, що жінки у Павлополі теж назвалися «Берегинею» – мабуть, їм до смаку те, що робимо ми, як ми це робимо, подобається наша філософія. Берегиня береже, і мова не тільки про сім’ю. Вона береже всі надбання, які є у громаді. Кожна з «Берегинь» живе своїм життям, має свій статут, але ми всі разом, як сполучені штати. Наче у кожному штаті свої закони і правила, але вони єдині. Звісно, є багато жіночих об’єднань з різними назвами, але все одно разом ми – сила, – каже пані Марина. 

І в цьому, безумовно, є дуже потужний сенс.

Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада Схід №14(47) 2021