Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
11.07.2020

На білому тлі, що символізує чистоту та щирість, розквітають сині та жовті кольори – кольори спокою, сили і мудрості, кольори життя, багатства, врожаю та радості.

Такою одну з непримітних раніше церков Донеччини побачила майстриня з петриківського розпису Ольга ЧЕРЬОМУШКІНА.

ЗАКОДОВАНІ СИМВОЛИ 

Храм Святого Петра Могили і собор Успіння Пресвятої Богородиці Православної Церкви України вже понад 20 років будується у Маріуполі на гроші парафіян. Віднині – вже на пожертви людей різних віросповідань – цей храм ПЦУ стане не лише художньою пам’яткою, а й чи не єдиною у світі великою спорудою, прикрашеною розписом у стилі «петриківка».

ДОВІДКА: Традиція прикрашати оселю, одяг і зброю декоративними візерунками зародилася в Україні задовго до появи християнства. Люди вірили, що у вигадливих орнаментах ховається магічна сила, яка захищає господарів від злих сил та нещастя. Окремі речі з візерунками у стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII століття, його походження пов’язують з козацтвом і заселенням Дніпровщини (зокрема, села Петриківка) вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля. Будуючи світлі хати-мазанки, люди розписували їх розкішними квітковими малюнками, прикрашали колоритними орнаментами печі, меблі, скрині та посуд. Зображення будь-якої квітки чи птаха, колір фарби не є випадковими – це закодовані символи, які можна читати, як книгу. 

До речі, синій та блакитний кольори, що переважають у Маріуполі, не є класичними для «петриківки». Для неї більш характерні теплі кольори – червоний та жовтий. Але кожний художник бачить своє.

– Ми хочемо трішки відійти від класики і зробити поєднання між небом, морем та українською символікою, – каже майстриня пані Ольга. – А ще блакитний та синій – це кольори Пресвятої Богородиці, кольори спокою та захисту, кольори-обереги. До речі, фарби для розпису храму використовуємо українські. Їх не злякають ані солоний вітер Приазов’я, ані пекуче сонце, ані дощі. Перевірено! 

З ПРИЦІЛОМ НА РЕКОРД

Розписати храм у незвичному для нашого регіону стилі майстриня запропонувала навесні цього року. Взагалі-то Ольга родом з Дніпра, петриківський розпис опановувала саме в художньому училищі Петриківки, куди пішла навчатися одразу після школи. Себе називає жінкою сильною, адже її вистачає і на трьох синів, і на сім’ю, і на роботу. Вона професійно займається розписом, об’єднує у соцмережах майстрів «петриківум» з усієї України, виробляє сувенірну продукцію, проводить майстер-класи для дітей та дорослих. До Маріуполя заради розпису храму вона приїхала аж зі Львова, де зараз живе з родиною.

– Малюю я з дитинства, але велика справжня робота почалась тут, у Приазов’ї. 2014 року я брала участь у розписі тетраподів, які зараз стоять на блокпостах. Ці роботи побачили військові з «Азову», запросили розмалювати паркан військової частини в Урзуфі. Так стався мій перший рекорд – робота з розпису цього паркану занесена до Книги рекордів України як найдовший розпис у стилі «петриківка», його довжина сягає понад 150 метрів, – згадує Ольга.

Приїхала майстриня на запрошення місцевого волонтера Кирила ДОЛІМБАЄВА (нещодавно ми писали у «ГРОМАДІ Схід», як він допомагає годувати людей при храмі ПЦУ). Саме за його ініціативи відбувається робота з перетворення споруди храму на цікавий художній об’єкт. «Ви коли-небудь замислювалися, що залишиться після вас? Чи не відійде ваше ім’я в забуття? Сьогодні я можу запропонувати тим, хто хоче щось залишити після себе, варіант, який не тільки стане пам’яттю, а й буде зігрівати душу і радувати око вам та іншим людям вже зараз» – з цього емоційного заклику Кирила у фейсбуці розпочався збір коштів, що триває донині. 

На розпис храму потрібно було 3 000 доларів, і за декілька днів небайдужі містяни та українці з-за кордону – зараз таких вже понад 150 людей – зібрали необхідну суму. На них придбали фарбу, пензлі і почалася кропітка робота. 

Серед благодійників є також приватні підприємства, які себе не афішують, але підтримують не тільки грошима. Зокрема, місцева будівельна організація виконує деякі роботи, надає будматеріали і страхувальне обладнання для робіт на висоті. За словами Кирила, це дуже великі кошти: оренда такого обладнання обходиться у 1500-2000 гривень на день, а розпис триває вже три тижні, і виконано лише половину обсягу.

– Як з’ясувалося, можна втілювати безліч проєктів, не чіпаючи міський бюджет, – розповідає волонтер. – І втілювати не за шалені гроші, як у нас робиться у більшості випадків, а за відносно малі. У Маріуполі пів мільйона людей, якщо хоча б 10% населення дасть по 100 гривень, то грошей буде дуже багато. На них можна було б не лише фасад прикрасити! 

Подальші плани Кирила Долімбаєва такі: як закінчиться будівництво, храм розпишуть не тільки зовні, а й зсередини – на кшталт Володимирського собору у Києві. Майстри для цього вже є. Площу біля храму прикрасить металева скульптура Архангела Михаїла, її зробить коваль з Чернівців Андрій Хорт – він не вперше виконує роботи для міста, його скульптури вже прикрашають один з парків Маріуполя. Тут будуть новий паркан та великі сходи, буде фотозона для туристів.

Кирило впевнений, що цей об’єкт стане прикрасою міста і має бути зареєстрований у Книзі рекордів Ґіннесса. А ще передбачаються меморіальні таблички з іменами всіх, хто пожертвував на це диво бодай 50 гривень. Волонтер особисто веде записи і фіксує кожного благодійника. 

ТЕ, ЩО ЗАЛИШИТЬСЯ ПІСЛЯ НАС

Таке питання може виникнути: навіщо це йому, він навіть не прихожанин храму?

– Для мене перша і головна мета – показати, що українська культура, український аутентичний розпис дуже красиві. Адже «петриківка» – це козацький стиль, ним з давніх часів розписували хати та церкви. На сході України, на жаль, з ним практично не знайомі, – каже Кирило. – Ну а друга мета – показати єдність громадян у досягненні перетворень на краще. Те, що тут відбувається, робиться без особистої користі, без політики, без бізнесових інтересів. І зовсім не має значення, якої церкви ти вірянин. Аби зробити місто красивим, неважливо, християнин ти чи мусульманин. Важливі загальнолюдські цінності, однакові для всіх. 

Поки що храм виглядає як суцільний будмайданчик, але весь цей безлад – явище тимчасове. За два тижні роботи смілива Ольга Черьомушкіна подолала страх висоти і тепер працює, як справжній верхолаз – будівля храму має три поверхи, забралися вже височенько. А попереду ще розпис дзвіниці, яку майстриня буде малювати за спеціальною технікою. Каже, що не боїться помилитися, коли працює, бо має тверду руку і дуже любить свою роботу. 

Настане час і з розписної дзвіниці лунатимуть святкові дзвони, а на стінах храму будуть розквітати наповнені сонцем петриківські мальви з півоніями, наївні та чисті, наче родом з дитинства. Настане час і храм стане міською дивиною, яку люди створили власноруч. Створили не для себе, а для спільноти. Для всіх майбутніх спільнот. 

Олена СВІТЛА/Громада Схід 12(21) 2020