Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
29.10.2019

Цьогоріч дуже красива осінь. Яскраве сонце, що виблискує на листі дерев золотом, відволікає навіть від поганих доріг. А вони тим гірші, чим ближче до лінії розмежування. У населених пунктах майже не зустріти на вулиці людей. Тиша, що панує в прифронтових селах, не тішить, а насторожує.

Запланований маршрут журналістів «ГРОМАДИ Схід» – Бахмутський район, села Миколаївка-1, Миколаївка-2 і Дача. Аби розказати читачам, як вже шостий рік люди живуть тут в умовах війни, ми бездоріжжя не злякалися. Перше знайомство – у Миколаївці-1 з Нелею Хрещенюк.

– У мене дві дільниці, я медик, – розповідає вона. – Людей дуже мало у нас залишилося. У Миколаївці Першій зимує п’ять господарів. І по сусідніх селах  у мене ще до 200 отримувачів медпослуг. А до війни їх було удвічі більше. Ще тоді їздила по домівках, було таке, що узимку виїхати не могла – залишалася у людей ночувати. За півроку до війни побачила цей будинок і закохалася. Тепер кинути його шкода, та й залишити людей не можу. Мені вони вже стали рідними.

Будинок великий, але вкладати гроші в нього жінка не поспішає. Каже, немає жодної впевненості у завтрашньому дні.  Під опікою фельдшерки переважно літні люди. Щоб виписати їм пільгові рецепти за програмою «Доступні ліки», вона організовує цілий квест. Ясна річ, інтернету у селі немає, у нагоді стає старенький скутер. На ньому і по домівках, які одна від одної не близенько, і до міста – за 15 кілометрів. Щоправда, суттєво у цьому допомагають міжнародні організації, зокрема, Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Пані Нелю мешканці добре знають не лише через її медичну практику. Вона не відмовляє людям й тоді, коли її просять розв’язати  побутові проблеми, питання співпраці з військовими, допомогти в отриманні гуманітарки, іноді навіть кличуть просто разом поміряти тиск і потеревенити.

У Миколаївці Другій ситуація схожа. Більшість будинків спорожнілі. Подвір’я позаростали бур’яном у людський зріст, а куріпки занедбаними оселями ходять, наче домашні тварини. Подружжя Нікітенко разом майже півстоліття. У цьому селі воно живе вже тридцять років і залишати своє помешкання категорично не хоче, попри те, що має єдину сусідку, та й вона незабаром поїде. На життя чоловік з дружиною не жаліються. Розповідають, що хліб привозить їм «частник» на замовлення. Громадський транспорт ходить тричі на тиждень. Самі вирощують городину, її вистачає на всю зиму. Отже, у місто вони їздять рідко, лише за гострої потреби чи за медикаментами. Єдине, чого не вистачає у житті, кажуть – миру.

– Ми тут живемо з 1988 року, як батьки померли. До війни у селі багато людей було, родини з дітьми. А з початком війни люди все кинули і повтікали хто куди. Навіть домівки позалишали. Деякі хати вже постраждали від обстрілів, – згадує Соня Павлівна.

Навідатися до жителів сусідньої Дачі журналістам газети так і не вдалося, хоча село й за кілька кілометрів від Миколаївки-2. Ґрунтовий шлях від недавнього дощу розмило, а важка військова техніка залишила на ньому величезні колії. Щоб обійти їх пішки, знадобилися б гумові чоботи, а оминути полями ми не ризикнули.

Натомість, приблизно на тій саме відстані, але з іншого боку, досить солідна площа місцини блищить рівненьким асфальтом. Втім, і його вже потроху «завойовує» рослинність. 2015 року тут гучно відкривали логістичний центр для людей з окупованих територій та «сірої зони». Проте жвава торгівля на обраному місці так ніколи і не розгорнулася, розповідають місцеві. Заасфальтований порожній майданчик за високою огорожею викликає неприємний дисонанс з багнюкою на шляху до Дачі. Сергій Філіппов, який поруч випасав худобу, знає усіх фермерських корів поіменно, втім, точно сказати, що це за об’єкт і для чого він, не зміг.

Остання зупинка – КПВВ «Майорське». Черг з автомобілів цього дня майже не має, однак, на його території доволі багатолюдно. Люди швидко перетинають блокпост, хтось зупиняється у справах – тут працює кілька магазинів, є відділення банку, їдальня, з дня на день має розпочати роботу аптека.

Світлана Ничипорук, продавчиня однієї з крамниць, каже, що торгівля ще особливо не пішла, оскільки вони лише кілька днів, як відкрилися. Свіжій пресі жінка дуже зраділа – тут, як і скрізь у прифронтовій смузі, інформаційний голод. Кілька примірників нашої газети вона поклала на прилавок, а решту пообіцяла роздати серед своїх знайомих та перехожих дорогою додому.

Сам КПВВ «Майорське», як то кажуть, осучаснюється – як і на інших контрольно-пропускних пунктах Донеччини, тут також побудували навіси, щоб люди не чекали перетинання лінії розмежування просто неба. Наступного року «осучаснення» триватиме – на пунктах пропуску мають з’явитися навіть кімнати матері і дитини.

Оптимізм?

Зоя ЗАРУЖКО/Громада Схід №5, 2019