Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
28.12.2020

Село Новомихайлівка, засноване 1837 року, спочатку називалося Нехотіївкою, бо люди не хотіли тут жити. Віддалена від головних доріг місцевість, порожній степ та сильні вітри не дуже приваблювали селян, то їх селили сюди примусово. Та й наразі близькість до лінії розмежування не надає селу туристичної привабливості. А дарма. Саме тут можна побачити, як цвіте ковила, посидіти за кермом раритетного авто, побувати у саду, яблука з якого везуть до Європи, та сфотографуватися на тлі єгипетських пірамід. 

ДОВІДКА: Новомихайлівка — село у Мар’їнському районі Донецької області, розташоване на лівому березі річки Сухі Яли. Відстань да райцентру – 17 кілометрів, стільки ж – до окупованої Оленівки. Населення – понад 1 400 людей.

Нашим гідом стає Ганна ВОЛОШИНА – директорка сільського Центру естетичного виховання та одна з авторок туристичного маршруту Новомихайлівки. Центр села, де ми зустрічаємося, мало чим відрізняється від центрів інших сіл Донеччини. Будинок культури, парк, пам’ятник загиблим у Другій світовій війні, біля магазинів багато велосипедів – зручного транспорту для жителів села. Єдине, що привертає увагу приїжджих в центрі Новомихайлівки – фонтан, побудований у 80-х роках минулого століття. 

За словами Ганни Волошиної, новомихайлівці назвали це місце фонтаном Злагоди. Чому саме так? Раніше тут стояли лавки, фонтан працював на свята, люди сходилися, спілкувалися, відпочивали, обговорювали місцеві новини. Наразі відбувається реконструкція фонтану, і незабаром тут знову будуть лавки, аби селяни, як і раніше, могли відпочити у затишку.

Ідемо з Ганною далі, до парку. Прохолодне повітря пахне хвоєю, вітер розгойдує верхівки сосен та ялинок. Тут місцеві активісти планували зробити асфальтовані доріжки, аби молодь могла кататися на скейтах та роликах. Навіть написали кілька грантових заявок, але поки безрезультатно. 

– Парк садили, коли ще працював колгосп. Тут багато хвойних дерев – туй, кримських сосен, блакитних ялинок. Ми зверталися до Великоанадольського лісництва, щоб вони допомогли розібратись з сортами, а тоді зробили таблички під кожне дерево – аби люди знали, які дерева ростуть у нашому парку, – розповідає Ганна. 

У парку є літній танцювальний майданчик, де й нині проводять танцювальні вечори та дискотеки. Той, хто потрапляє сюди вперше, каже, що почувається, як у санаторії: затишок, запах хвої, танці. За майданчиком – дорога, яка веде до церкви Чуда Архістратига Михаїла. Місцеві кажуть, що церкву видно з будь-якого місця у селі. 2014 року в неї влучив снаряд. Попри те, що у будівлі повибивало вікна, стіни встояли. Жителі Новомихайлівки вважають, що секрет у яєчному білку – його додавали у розчин, яким скріпляли цеглу, аби стіни були міцні. Через такий «інгредієнт» стіни встояли і під час сильних боїв 1943-го року. Тоді пошкодили лише дзвіницю і дах.

– На цьому місці колись стояла дерев’яна церква, а 1902 року на сільському сході вирішили будувати нову з каменю. Будували за рахунок коштів новомихайлівців. Селяни самі вантажили та перевозили на конях тонни каменю і цегли з Маріуполя. На храм жертвували не лише гроші, а й яйця для розчину. Будували сім років, до того часу подібних кам’яних споруд незвичайної архітектури в окрузі не було. До речі, копія архітектурного проекту церкви знаходиться у нашому музеї, – каже Ганна Волошина. 

Саме туди ми прямуємо далі. Музей у Новомихайлівці дуже примітний, знайти його легко по ґанку та дверях з дерева. Оздоблення для дверей робив місцевий коваль. 

– Хотіли наші двері замінити на пластикові, але я не погодилася, бо вони теж історія Новомихайлівки. Музей розташований на місці колишньої земської школи. А під час Другої світової війни тут був шпиталь, який німці спалили під час відступу. Приміщення реконструювали та у 50-х роках знов розмістили тут школярів. 1990 року тут відкрили Народний музей історії Новомихайлівки, а школярів перевели у нову будову, – розповідає завідувачка музею Катерина ШАПОВАЛОВА. 

Пані Катерина працює у музеї вже 10 років. Вона не просто берегиня історії села, а і наукова співробітниця, і охоронець, і прибиральниця. 2014 року вона прибирала бите скло та закривала вибиті обстрілами вікна плівкою, старими плакатами та портретами колишніх вождів. А два роки тому, коли замість вибитих вікон ставили нові, удвох з чоловіком робила відкоси.

Завідувачка розповідає про історію села від Нехотіївки до Новомихайлівки. Село перейменували у Михайлівку, коли збудували першу дерев’яну церкву та освятили її на Михайлів день. До речі, кам’яну церкву також освятили у день архистратига Михайла у листопаді. Тож місцеві жителі вважають архангела Михайла захисником села. Мовляв, під час сильних обстрілів 2014 року, коли багато будинків було пошкоджено, могло і людей набагато більше постраждати, але покровитель захистив. У ХІХ столітті Михайлівку перейменували на Новомихайлівку, бо за 25 кілометрів знаходилася ще одна Михайлівка, що її згодом назвали Старомихайлівкою (наразі розташована на окупованій території). 

У приміщенні музею площею більше 600 квадратних метрів дуже холодно, опалення тут немає більше 20 років. Тому надовго у залах з високими, потрісканими від сильних вибухів стелями ми не затримуємося. Та цікаві експонати змушують зупинитися: старовинна соха, дерев’яні вила, лопатка для виймання хліба з печі, ткацький верстат, хомут, ярмо для запрягання коней і більше двох десятків глиняних горщиків – все це принесли до музею місцеві. Зараз у музеї більше 3 000 експонатів. 

– Маємо багато глиняних виробів, бо раніше у селі було багато гончарів. До речі, неподалік є глиняний кар’єр, де і зараз місцеві беруть червону глину аби підмазати піч, – пояснює завідувачка. 

Є серед експонатів і зовсім незвичні: дерев’яна бричка, на якій минулого століття місцеві їздили на ярмарок, блакитний ретро-автомобіль «Москвич-401». Виробництво цієї марки авто припинили ще у 50-х роках минулого століття. Його теж подарував музею місцевий житель.

А ще у музеї Новомихайлівки є експозиція, яку не у кожному обласному музеї побачиш. В одному залі під склом зберігаються гроші: радянські рублі, відрізні купони, купоно-карбованці, гривні. За словами Катерини Шаповалової, розглядати експозицію особливо подобається школярам.

Цілком туристичний маршрут Новихайлівки, який разом з Ганною Волошиною та Катериною Шаповаловою розробляли молоді активісти Ганна Буцька, Катерина Мерзлікіна та Лілія Родинко, ми цього разу не пройшли, лише частину. 

– На жаль, зараз не побачите поле ковили за селом. Казкове поле квітне на початку червня і тоді перетворюється на сріблясте покривало, яке ніби на хвилях ніжно колише вітер. Ковила, занесена до Червоної книги України, зберіглася лише у заповідних зонах. Є таке диво і в нас, – розповіла Ганна Волошина. 

Ще новомихайлівці пропонують туристам відвідати заснований 2017 року фруктовий сад ТОВ «Агропрод-Донбас», де вирощують яблука та черешню. Яблука тут збирають за спеціальною технологією, а збиральники працюють у рукавичках, аби на фруктах на залишилися сліди від пальців – адже частина врожаю йде на експорт. Цього року працівники саду створили своєрідну фото-зону: солому, яку заготовляють, аби утеплювати дерева взимку, виклали у вигляді єгипетських пірамід, і всі охочі мали змогу сфотографуватися на фоні екзотичної скирти.

Ентузіасти внесли до туристичних пам’яток Новомихайлівки і піщаний кар’єр.

– Місцеві на городах знаходили скляні «діаманти» – гладенькі брили зі скла. Пісок – основа для скла, тож, можливо, колись у нашому селі виробляли не лише кераміку, а й скло, – розмірковує Ганна.

За її словами, новомихайлівські активісти готували туристичний маршрут досить ретельно, навіть знімали краєвиди з дрона. Тож у новому році Новомихайлівка хоче дочекатися перших туристів. 

Ірина ДИМИТРОВА/Громада Схід №24(33) 2020