Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
25.04.2020
Лікар Пазушко на прийомі

Режим небезпеки «червоний», пов’язаний з епідемією коронавірусу, закрив на в’їзд села  «буферної зони» Донеччини. Сюди можуть потрапити лише громадяни та транспортні засоби, які забезпечують життєдіяльність регіону. Але невеличкі загони медиків з благодійних організацій продовжують нести варту на цій ділянці фронту, бо багато людей залишилися сам на сам із хворобами. Як уберегтися від вірусу та куди звертатися за медичною допомогою   «ГРОМАДА Схід» розпитала у лікаря-терапевта  маріупольської Асоціації «Берегиня» Андрія ПАЗУШКА.

– Пане Андрію, як епідемія та введені обмеження на пересування під час карантину вплинули на загальне медичне обслуговування у так званій «буферці»? 

– Якщо відверто, то так звана «буферна» зона, якого б кольору вона зараз не була, ніколи не відзначалася як така, що активно відвідувалася лікарями. Там завжди працювали або фельдшерсько-акушерські пункти від «первинки», або практикувалися планові виїзні консультації фахівців. Графіки відвідувань сіл завжди планувалися головними лікарями 1-2 рази на тиждень. Бувало таке, що й один раз на два тижні. Люди, які там живуть, увагою медичного персоналу не розпещені. З невідкладною допомогою все непогано, а от первинна виглядає незадовільно, на жаль,. Людей, які могли б працювати на постійній основі, практично немає, допомогою займаються волонтерські організації, а не держава. З введенням карантину нічого не змінилося.

– А якщо трапиться інсульт чи інфаркт, або у селі буде породілля, або треба терміново робити операцію як тут діяти?

– Поряд з лікарями «первинки» вже багато років (і це позитивний момент) працюють «Карітас», «Лікарі без кордонів» та «Берегиня». Ці організації і зараз реалізують у Приазов’ї свої медичні програми. Червоний Хрест раніше теж їздив по селах, зараз не знаю, працюють вони чи ні. Є також бригада медиків-добровольців «Шпиталь Майдану», вони працюють у районі Лебединського, Водяного і Талаківки. Ще три бригади військових медиків «Ангели Тайри» працюють у Бердянському, Сопіному, Лебединському, Павлополі, Талаківці, Гнутовому, Чермалику, Орловському і далі аж до Гранітного. «Ангели Тайри» здійснюють тільки термінову допомогу та госпіталізацію і працюють в особливо небезпечних місцях. Якщо підсумувати, то виходить 7 додаткових бригад. 

— Виходить, всю роботу виконують волонтери та благодійники?

– Практично вся невідкладна допомога зараз надається недержавними структурами. Раніше в Чермалику була машина «швидкої», зараз її нема. Від Волноваської центральної районної лікарні є «швидка» в районі Мирного, Гранітного, Новоселівки. Але ж одна машина не покриє потребу  в наданні допомоги на ділянці в 50 кілометрів. Тим більше, якщо водночас відбувається два або більше випадків. Дзвінки, які надходять на 103, сортуються диспетчером, він зв’язується з військовими, тоді на одну адресу їдуть лікарі з Волновахи, а на іншу – «Ангели Тайри». Звичайно, це збільшує час надання допомоги, але це все одно краще, ніж коли допомоги взагалі немає.

Ангели Тайри допомагають і цивільним, і військовим

– Що треба знати селянам, щоб не заразитися новим вірусом? 

– Великий плюс мешканців «буферної» зони в тому, що вони зараз відрізані від зовнішнього сполучення. Ті, хто має свій транспорт, більш-менш мобільні. Вони є зв’язковими з зовнішнім світом, але вони ж являють собою і групу підвищеного ризику. Якщо є потреба спілкуватися з такими людьми (може, вони привозять продукти або ліки), то для спілкування треба визначити одну людину із сім’ї. Все необхідне з продуктів харчування краще вирощувати у себе в городі, а чого бракує – робити  запаси хоча б на місяць. Це стосується і продуктів, і ліків. Дітям – бо вони в селі не під таким суворим  наглядом, як у місті – необхідно пояснити, що спілкуватися треба з вузьким колом людей, бажано тільки з сім’єю. Відвідування аптек, магазинів, сільради ліпше здійснювати у захисних масках та рукавичках і дивитися, щоб у приміщенні було не більше трьох людей. Це стосується і пересування автобусом. Усі візити, якщо «не горить», краще відкласти на потім.  

Окремо хочу сказати про дистанцію і захисні маски. Треба сприймати кожну людину як потенційно заражену, тож відстань один від одного має бути не метр або півтора, як зараз кажуть, а не менше 2-3 метрів. Маски міняти треба раз на 2 години, далі використовувати їх недоречно. Маски з тканини або марлі можна вважати засобами багаторазового використання, їх можна прати і прасувати. Але і ці маски треба носити не більше 3 годин. Одяг, в якому ви були у місцях скупчення людей, по можливості треба прати, а якщо такої можливості нема, можна повісити на вулиці на декілька годин. Приміщення провітрювати декілька разів на день. Це такі загальні вимоги під час карантину.

А ще я рекомендував би людям похилого віку взагалі на вулицю не виходити, максимум копирсатися у городі: і повітря свіже, і фізичне навантаження – корисні. Заклик «Залишайся вдома» якраз для цих людей. Бо накопичені за життя соматичні захворювання – ідеальне підґрунтя для вірусу. Краще берегтися, ніж лікуватися. 

– Які симптоми коронавірусу і куди звертатися, як стане зле?

– Клінічні прояви зараження коронавірусом такі: підвищення температури, біль у горлі з порушенням функції ковтання, кашель. Одним з особливих проявів цього вірусу є відсутність виділень з носа. Тобто якщо у вас з носа не тече, а він закладений, якщо дере у горлі і ви почали кашляти, якщо підвищена температура – телефонуйте на 103 та описуйте симптоми. Треба телефонувати саме на «первинку», тому що тут немає потреби у швидкій допомозі. До вас має бути надісланий повноцінний державний (підкреслюю!) санітарний транспорт з лікарями, одягненими у засоби індивідуального захисту. Приймають у нас хворих на коронавірус Волноваська міська лікарня та дві лікарні у Маріуполі: інфекційне відділення лікарні швидкої допомоги приймає дорослих, а міська лікарня  №4 – дітей. 

– Що обов’язково має бути у домашній аптечці? І як зробити запаси ліків у селі?

– Треба мати в кожній оселі захисні маски, рукавички та антисептики. Це головне. З медикаментів: парацетамол, не завадить приймати вітамін С або аскорбінову кислоту кожного дня протягом місяця. Можна купити екстракт ехінацеї, також не завадить. Рекомендую придбати протиалергійні препарати. Звісно, якщо людина має хронічні захворювання, треба мати набір препаратів, якими вона користується зазвичай. Це стосується гіпертоніків, тих, хто має серцево-судинні захворювання,  хто переніс інфаркт чи інсульт, хто хворіє на діабет або астму тощо. 

Запаси ліків треба робити приблизно на місяць. Привезти ліки можна тільки одним способом – відправити когось до міста або до аптеки, якщо така є у селі. Хороша ідея – замовляти ліки поштою, але «Укрпошта» не всюди працює. Чув про колективні закупівлі ліків через фонди взаємодопомоги. Коли виявляється потреба в лікарських засобах, складаються списки, додаються гроші для нужденних і здійснюється закупівля на всіх. Так має бути, але на практиці я цього ще не бачив, принаймні останній місяць точно.

Медична бригада «Карітас Маріуполь» забезпечує селян ліками

 

– Але ж є хвороби, коли постійно треба робити уколи. Як бути цим людям?

– Знаю, що «Карітас» проводив навчання волонтерів, які працюють в режимі патронажу та доглядають за самотніми людьми та хворими. Ці люди можуть не тільки по дому поратися і принести ліки з аптеки, вони вміють виконати  невеличку медичну маніпуляцію – зробити укол. Часто це роблять волонтери або лікарі, які приїжджають до села. Та ще звичайні людські відносини ніхто не відміняв. Є люди, які допомагають не тільки своїм родичам, але й сусідам. Іноді зовсім старенька самотня бабуся стає членом сусідської родини. Нібито чужа, але своя.

 

– Ви користувалися послугами волонтерів, які запровадили акцію «Підвези лікаря»? Чи, може, є якась державна допомога для лікарів?

– Державна допомога була задекларована тільки для лікарів державних закладів. Йшлося про засоби захисту та грошові доплати. От і все. Волонтерською допомогою не користуюся, бо їжджу на своїй машині. Час від часу сам везу до сіл юристів, психологів. Наскільки важко туди діставатися? Не важко. Більше зараз затримок на блокпостах – у хлопців-військових є наказ, вони його виконують, обмежують проїзд. А у нас, лікарів, є свої завдання і пацієнти, які чекають допомоги. От і знаходимо точки дотику. Якщо маєш відповідні документи, які дозволяють проїзд у «червону» зону, маєш серйозні  мотиви, бажання працювати, особисті зв’язки та вміння комунікувати з людьми, то все вирішується досить швидко.

Олена СВІТЛА/Громада Схід №7(16) 2020