Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
21.02.2021

«Щоб там не казали щодо тиші, але люди її не просто відчули, а й навіть стали життя наперед планувати. Заговорили про ремонт, новий одяг на весну. Раніше це їм було не цікаво, не до того. Вони аж якось повеселішали… а тут знову загострення!» — такими словами розпочалася розмова з нашими новими друзями з «Проліска-Майорськ» дорогою до Бахмутки. Адміністративно село належить до Світлодарської громади Донеччини, але фактично передача повноважень з Бахмутського району до ОТГ ще не відбулася, є ймовірність, що тут взагалі буде ВЦА. Тобто хто наразі керує – поки незрозуміло.

Кожен з нас їхав до прифронтового села зі своєю місією. Волонтери «Проліска» везли драбину для ремонтних робіт на даху та канцелярію для центру, який місцеві активісти створили для розв’язання проблем бахмутців. Нашою метою було інформаційно об’єднати Бахмутку з сусідніми селами, адже раніше «ГРОМАДА Схід» сюди не доїжджала.

Жителька с. Бахмутки Тетяна Сорокіна тепер з газетою

Принагідно дорогою відвідали наших розповсюджувачів в інших громадах прифронту, цікавилися новинами. Не без пригод: аби потрапити до Зеленопілля, мало не застрягли у багнюці посеред Курдюмівки. Там ми дізналися, що два села а це 180 людей майже місяць жили без води. З 20 січня в кранах було порожньо через порив водогону, не функціонували місцевий дитсадок та завод у Курдюмівці. Тому тисячі літрів технічної та питної води щодня завозили працівники КП «Бахмут-Вода», рятівники ДСНС та міжнародні гуманітарні організації. 

Таки діставшись Зеленопілля, завідувачку клубом Оксану Зайцеву ми застали за швейною машинкою. Вона готувала костюми для малечі до нових виступів. Одразу похвалилася новим приладдям. Оверлок та відпарювальну праску їм придбала Гуманітарна місія «Проліска». Пані Оксана радіє, що тепер на свята гуртківці будуть яскравими: 

— Швейна машинка залишилася нам у спадок з дитячого садка. Ми на ній шили сорочки, спідниці. Але є в нас багато трикотажної тканини, обробляти її по краях не було чим. Тепер все буде якісно.

Майже порожня Миколаївка трохи посвіжішала. Дехто з селян розширив своє господарство, є й такі, що серед зими своє обійстя пофарбували. По єдиній вулиці вештається білий собака з чорним вухом на прізвисько, звісно, Бім, але з місцевим колоритом — кличуть його Бім-Донбас. Бо пес на ротацію зі своїми колишніми господарями з батальйону «Донбас» не пішов, а лишився служити місцевим. Селяни його добре знають і підгодовують.

У Другій Миколаївці, що через дорогу, з’явився новий мешканець — за чутками, порожню хатинку тут придбав собі краматорчанин. Будинок дійсно став виглядати обжитим, менше заростей тепер і поблизу покинутих хат, бо новий сусід зрізає сухостій на дрова. 

Фото авторки

Натомість навів на сумні роздуми абсолютно порожній КПВВ «Майорське». Тут працюють лише поодинокі крамниці. Банк зачинений, хоча через банкомат відправити та отримати готівку можливо. Пропускний пункт не працює ще з березня минулого року, кажуть місцеві.

Ближче до Бахмутки на високому пагорбі височіє український прапор. Так само державний стяг зустрічає й на повороті до центральної частини села. Центр села більш-менш обжитий і виглядає дуже охайно. Щоправда, вулиця Базанова майже вся розбита. За згадками селян, вона була зруйнована обстрілами за один день 8 березня 2018 року. Інша вулиця протяжністю 12 кілометрів – вулиця Рибалки – фактично поділена і заселена лише частково, бо починається вона на тимчасово окупованій території Горлівки (адже Бахмутка фактично є частиною горлівського селища Зайцевого). А закінчується вулиця вже тут, про це свідчать номери на будинках, які починаються вже від четвертої сотні. 

— За 3 кілометри від нас вже Микитівка, тобто, власне, Горлівка, — розповідає місцева активістка Валентина Боуднік-Конєва. – До війни люди туди їздили на роботу: на шахти, заводи, залізницю. Працювала місцева пекарня. Зараз ті, хто залишилися – сидять без роботи. Аби заробити копійчину, йдуть допомагати стареньким, котрі отримують пенсію і мають хоч якісь гроші. Доглядають хворих, пораються на городах, ремонтують домівки. 

Фото авторки

Валентина тут за місцевого «рєшалу». До неї приходять за порадами щодо розв’язання будь-яких питань. Жінка постійно на телефоні, в курсі усіх подій: хто народився, помер, захворів… З пропозиціями щодо допомоги місцевим жителям волонтери також зв’язуються з нею. Саме завдяки волонтерам вдалося створити у покинутій будівлі місцевий Центр підтримки, де активісти облаштували кухню, кімнату психолога, міні-бібліотеку. Також тут приймають і передають гуманітарку – переважно вживані речі, але, буває, що й продуктові набори. 

Хліб до села двічі на тиждень привозять військові. Є крамниця, але ціни там вищі, ніж у Бахмуті, тож хто має можливість, той їде за продуктами до міста. Стало легше, коли до села пустили автобус, він їздить кілька разів на тиждень. Раз на місяць мобільні бригади «Ощадбанку» привозять гроші. 

Усього в населеному пункті проживає близько двохсот людей. Двійко десятків школярів до школи возить шкільний автобус. Для місцевої малечі часто влаштовують заходи благодійні організації. Вони також готові возити дітей на екскурсії, але навіть лише транспортні витрати готові компенсувати одиниці батьків. 

Одна з головних місцевих проблем – якість води. Майже у кожному дворі є колодязь, але питної води там годі й шукати. Одна з гуманітарних організацій зробила посеред села свердловину, але бажаної питної води там не виявили. Село стоїть на кряжі, багатому на поклади алебастру, тож місцевою водою не завжди можна навіть випрати речі. Тому благодійники забезпечують селян привізною водою. 

Білий Бім-Донбас Чорне Вухо

На сьомому році війни громада Бахмутки стала дуже дружною. Якщо потрібна допомога – селяни гуртуються. Разом виходять на толоки та інші заходи задля покращення спільного життя. І разом сподіваються, що війна нарешті закінчиться, і звикати доведеться вже до мирного добробуту. А це, погодьтеся, набагато приємніше. 

Лілія АНДРУСИК/Громада Схід №3 (36) 2021