Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
15.03.2020

Як тримати в чистоті свій життєвий простір та мати з цього приводу спокій? Як витрачати на прибирання мінімум часу? Спеціальні системи організації домашнього господарства стануть у нагоді не лише жінкам, а й чоловікам – адже дехто з них живе сам, а дехто не раз на рік святкує 8 березня, а свідомо обирає розподіл хатніх обов’язків без прив’язки до статі (наші журналісти саме такі).

Видовище розкиданих речей, запахи в кухні з немитим посудом, заляпаною сантехнікою, брудом, що відчувається ногами –  неабияке джерело стресу. Навіть просто згадка про мотлох у кутках підвищує рівень кортизолу (гормону стресу) та надовго псує настрій. Ми почуваємося тривожно, винувато, переймаємося, як же то все прибрати і де взяти на це час.

Але не кваптеся з останніх сил розпочинати генеральне прибирання. В усьому важливі баланс, усвідомленість та здоровий глузд. А ще раціональний підхід, за яким працюють більшість лайфхаків – життєвих хитрощів, що можуть значно спростити нам життя.

Філософія «малих кроків»: 15 хвилин щодня

Першою поставитися до прибирання як до системи та відмовитися від хатніх «авралів» запропонувала американка Марлі Сіллі. Вона вирішила планувати свій день щохвилини та з’ясувала, що систематичність допомагає полегшити домашню працю та звільнити час для себе. Її система отримала назву «Флай леді» (FLY – скорочено від англійського словосполучення finally loving yourself – «полюби себе, нарешті»).    

Марла Сіллі радить розділити оселю на умовні зони (передпокій, кухня, спальня, санвузол тощо) та протягом тижня прибирати тільки в одній, і не більше 15 хвилин. На практиці це виглядає так: засікаються ці самі 15 хвилин, і протягом цього часу сьогодні ми миємо кухонні шафки. Час вибіг – стоп, все полишаємо так, як є. Завтра миємо вікно, післязавтра – начищаємо каструлі, потім – миємо холодильник і так далі. Якщо якась робота не доведена до кінця – не страшно, адже «флайледі» вважають, що головне – робити щось, поступово наближаючись до досконалості, аніж підривати здоров’я. 

Є в цій системі ще один секретик для створення порядку: щодня приділяти увагу так званим «гарячим зонам» – поверхням, що найбільш захаращуються. Наприклад, тумбочка у вітальні, на яку протягом дня ми скидаємо ключі, платіжки, газети. Або раковина, що зранку наповнюється брудним посудом і надвечір викликає гостру тугу. Або незастелене зранку ліжко, яке викликає спокусу щось на нього накидати. Авторка пропонує прибирати у міру появи безладу (мити посуд одразу, щоб він не накопичувався) та виконувати це якби між справами. Наприклад, ви можете розібрати тумбочку, чекаючи, поки суп закипить, чи вимити раковину, розмовляючи із подругою телефоном. 

Якщо протягом тижня ви паралельно і сумлінно приділяли увагу всім зонам, то «вилизувати» кожен куточок під час «вологого» прибирання на вихідних вже просто немає потреби.

Слід пам’ятати, що перфекціонізм (нестримне бажання виконувати будь-яку роботу «на виснаження» та на «п’ять з плюсом») – не завжди є корисною звичкою, а надмірна манія чистоти та знищення мікробів взагалі може бути ознакою обсесивно-компульсивного розладу. Цей той випадок, коли нема чого радіти відсутності пилюки на поличках. Натомість теорія малих кроків і перелік зроблених дрібних справ спричиняє почуття задоволення від себе та своєї домівки, а це — один з ефектів дофаміну (так званого гормону щастя). 

Позбавитися зайвого. Не без магії

Ще один з проявів ментального розладу – це компульсивне нагромадження речей. Про людей, які  захаращують власне житло зайвими речами, залишками їжі, мотлохом, сувенірами, упаковками у нас кажуть «плюшкіни», згадуючи героя «Мертвих душ». У них власні речі викликають сильний емоційний відгук. Лікарі кажуть, що це можна навіть побачити на МРТ: при спогляданні особистого мотлоху сильно активується частина мозку людини під назвою острівець.

«Не дайте речам розповзатися по всьому вашому дому», – каже авторка ще однієї системи з організації хатнього простору японка Марі Кондо. На відміну від Марли Сіллі, вона не вчить, коли та як мити посуд, і пропонує звільнятися від зайвого не поступово, а відразу. Мовляв, прибираючи щодня та потроху, ми ризикуємо перетворити своє життя на одне суцільне прибирання. А глобально розібравши мотлох та знайшовши для кожної справді необхідної речі своє місце, можемо розпрощатися із безладом раз і назавжди. 

В основі системи лежать мінімалізм і грамотне зберігання, яке дозволяє наповнити дім «повітрям». Наводити порядок в цьому випадку рекомендується не за зонами, а за категоріями речей. І саме в такій послідовності: одяг, книжки, документи, різне (побутові прибори, кухонне приладдя, косметика тощо), пам’ятні речі. 

Отже, починаємо з одягу. Треба відразу дістати вміст усіх шаф та комодів, передивитися кожну річ та вирішити: чи несе вона вам радість? Кондо пропонує відразу ж позбуватися речей, які: заважають, дратують, дублюють одна одну, довго не носилися, не пасують за фасоном чи кольором, асоціюються із неприємними моментами в житті. 

Непотрібний одяг треба відкласти, а той, що залишився, розмістити в одному місці – щоб він був перед очима весь і відразу, а речі легко виймалися. Втім, головне в тому, щоб річ було легко класти на місце – це шлях до того, що ви будете підтримувати порядок автоматично, навіть не замислюючись над цим. Всі інші предмети побуту також треба ретельно перебрати та позбутися тих, якими ви не користуєтеся. Розбиратися з речами треба в тиші та на самоті, щоб ніхто не впливав на ваш вибір. Саме тому не треба намагатися самим звільняти від речей кімнати родичів чи близьких без їхньої згоди. 

В середньостатистичній домівці реально заново організувати простір за 3-9 місяців: протягом цього часу формуються нові звички, змінюється ставлення до речей, у людини з’являється радість від того, що їй підвладне все до останнього ґудзика і найдальшої полиці.

До речі, саме Кондо перша вжила модний термін «інформаційний шум». Йдеться про те, що наш мозок  «чіпляється» за численні надписи на пакуваннях продуктів харчування, побутової хімії та іншого. Це позбавляє нас повного спокою та умиротворення. Марі радить знімати етикетки з пляшок та баночок, все, що можливо – перекладати в іншу, вільну від написів, тару (наприклад, крупи та спеції на кухні пересипати в банки). Скориставшись цією підказкою, ви помітите, наскільки більш гармонійним та спокійним став ваш інтер’єр.

Метод Кондо називають ще «магічним прибиранням», адже вона радить будувати відносини з речами: дякувати старим речам, акуратно складати шкарпетки, щоб дати їм відпочинок, запитувати одяг, як він хоче зберігатися, складеним чи на вішаку. В Японії ці рекомендації абсолютно адекватні: там з більшою повагою ставляться до речей. Але в людей з іншим культурним бекграундом такий підхід може викликати різні емоції – від здивування до обурення.

Щодо культурних розбіжностей: а чи знали ви, що у Швеції існує феномен fulskåp – «спеціальне сховище для некрасивих речей, на які не глянеш без сліз і нікому не передаруєш». Як правило, їх презентують далекі родичі. Щоб їх потішити, ці речі потрібно діставати і ставити на видне місце, коли дарувальники приходять у гості. Окремої назви для таких місць в українській мові немає, але складність того, щоб просто викинути непотрібні подарунки, є чи не в кожному домі. 

Втім, що робити із зайвими речами, «гуру» порядку чомусь говорять мало. Просто винести до смітника? Саме ця думка заважає нам позбутися зайвого – шкода викинути просто так. Тож пропонуємо декілька раціональних розв’язань цієї задачі: 

  • одяг, що дуже подобається, але поганенько сидить на вас, віднести до швачки та спробувати підігнати по фігурі
  • речі у гарному стані можна продати через інтернет або віднести до комісіонки
  • випраний одяг та чисте взуття передаємо до соціальної служби у справах дітей, сім’ї та молоді, а також у храми, притулки та благодійні організації – там їх зможуть забрати нужденні
  • зношені речі із якісної тканини можна переробити: з джинсів пошити прихватки для гарячого посуду (така тканина досить цупка та не плавиться), трикотажні речі порізати на смужки та сплести килимок, з непотрібних чоловічих сорочок пошити декоративні наволочки для подушок тощо
  • непотрібні книжки – в бібліотеку чи на макулатуру
  • скляний та пластиковий посуд можна здати на переробку – і для природи корисно, і вам зайва копійчина не завадить. 

Юлія ЧЕБРЕЦЬ/Громада Схід №4(13) 2020

___

Теорія розбитих вікон

Дотримання чистоти і порядку вливає також і на організацію соціального життя. Натомість ланцюгова реакція безладу може перетворити на клоаку будь-яке пристойне місто.

Як свідчить теорія розбитих вікон, сформульована Джеймсом Вілсоном і Джорджем Келлінгом 1982 року, якщо у будинку ніхто не вставив нове скло замість розбитого, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а згодом почнеться мародерство.  

Перші експерименти, проведені у Нідерландах, показали, що люди частіше порушують прийняті норми поведінки, коли бачать, що інші теж так роблять і їм це сходить з рук. Тобто якщо на вашому подвір’ї хтось насмітив, а двірник цього не прибрав, то швидко знайдуться ті, хто також не донесе непотріб до смітника. Якщо ж на тротуарі припарковано кілька автомобілів, то точно знайдуться інші водії, які забажають залишити там і своє авто. А порушивши одне з прийнятих правил, люди дозволяють собі порушувати й інші.

Але теорія працює і в зворотному напрямку. Найвідоміший приклад — реформа нью-йоркського метрополітену, який у 1980-х став розсадником стихійної  злочинності. Але, сягнувши піку 1990 року, епідемія злочинності у місті різко пішла на спад, і відтоді Нью-Йорк стає одним з найбезпечніших мегаполісів світу. 

Чому десятки тисяч гопників припинили порушувати закон і тримати у страху містян? А тому, що новий директор метрополітену Девід Ганн почав боротьбу з графітчиками, які розмальовували вагони. «Графіті – це символ краху системи. Немає сенсу впроваджувати нові вагони і техніку, якщо ми не можемо захистити їх від вандалізму», – наголосив Ганн.

Ніхто не намагався спіймати «художників» за руку. Але з депо розмальовані вагони виїжджали лише після того, як його працівники стирали усі новостворені графіті. Коли райтери зрозуміли, що їхніх шедеврів ніхто не побачить, тож витрачати час і зусилля немає сенсу – вагони метро стали чистими.

Після першої перемоги керівництво метрополітену почало боротися з безквитковим проїздом. За турнікетами підземки десятки поліціянтів, одягнутих у цивільне, арештовували осіб, які перестрибували через турнікети, обшукували їх, одягали наручники і ставили в ряд поруч із входом, щоб всі бачили. В кінці дня їх садили в поліцейський автобус і везли у відділок. Часто у «зайців» при собі була незаконна зброя чи наркотики. Так метрополітен став небезпечним місцем для вуличних банд, тож рівень злочинів у підземці знизився на 75%.

Успіх керівництва метрополітену надихнув мера Нью-Йорка розпочати 1994 року «політику нульової терпимості» до найдрібніших правопорушень. Для цього він призначив начальника транспортної поліції метро Вільяма Браттона шефом поліції міста. Поліціянти карали навіть за папірець, кинутий поруч зі сміттєвою урною. Так Браттону вдалося за два роки скоротити рівень тяжких злочинів більш ніж на третину, а вбивств — майже наполовину. 

Цікаво, що теорія розбитих вікон працює в будь-якій країні. Ось приклад з України. АТП. Якщо з автобуса, який на окремому майданчику стоїть без водія в черзі на ремонт, знімали хоча б поворотник, згодом від нього залишався тільки остов. Почали стежити і звільнили кількох водіїв-крадіїв, і проблема зникла.

Висновок простий. Теорія розбитих вікон працює. Хочеш жити в чистому місті – сам дотримуйся чистоти. Хочеш, щоб навколо було більше добра – сам роби добро.

Євген ТАРАН/Громада Схід №4(13) 2020