Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
21.09.2020

У вік чисельних інтернет-магазинів продавати через «комісіонку» речі, які до того ж були у використанні – великий ризик. Олена КУШНАРЕНКО це розуміла. Але також розуміла, що люди у віці, особливо ті, котрі живуть у селі, навряд чи купують речі онлайн. Тож вирішила ризикнути. 

Комісійний магазин у Кураховому Олена заснувала три роки тому. За освітою жінка бухгалтер. Довгий час працювала на заправці, але змушена була покинути роботу. 

– Вирішили з чоловіком, який тоді працював вдома та заробляв ремонтом ювелірних виробів, орендувати на речовому ринку невелике приміщення – 9 квадратних метрів. Зробили невеликий ремонт, в одній кімнаті працював мій чоловік, інша була моєю. Довго розмірковувала, чим саме займатися. Спочатку думала про невелике кафе, але неподалік відкрилася їдальня. Тож побоялась конкуренції і вирішила торгувати речами, які були у використанні. Зайвих грошей на закупівлю товару не було, починала я з кількох речей, розкладених на дерев’яних полицях, – розповідає Олена. 

За її словами, у місті до цього працювала лише одна «комісіонка», але згодом вона закрилася, її власники навіть подарували своїй «наступниці» банер. 

Перший касовий товар принесли відвідувачі відділення Нової пошти, що було поруч. Хтось замовляв речі в інтернет-магазинах, а вони не підходили за розміром або колір відрізнявся від очікуваного, тож люди почали приносити і здавати на комісію нові по суті речі. Потім прийшли мами малюків – діти швидко ростуть, буває так, що повзунки ще не встигли одягти, а вони вже маленькі. 

Згодом щоденний виторг став 500-600 гривень. Кошти вкладали в добудову приміщення, згодом воно «підросло» до 18 квадратних метрів. На рекламу у Олени не було часу, але магазин став відомим завдяки популярному у невеликих містах «сарафанному радіо». Щодня люди приносять та здають для продажу речі, іграшки, посуд, техніку. Це комісіанти, а Олена – комісіонер, який виступає посередником у торговій угоді.

– Ціну на будь-яку річ визначає той, хто її приніс. Іноді я раджу, що можна ціну підняти або трішки опустити, але якщо люди наполягають на своїй ціні, я не сперечаюся, звісно. Як посередник, я маю 30% з продажу кожної речі, решту забирає комісіант. Вимоги до речей, які приносять на продаж, прості і без винятків: вони повинні бути чисті, охайні, випрасувані, без браку і не такими, що 30-40 років лежали на горищі чи вийшли з моди у 70-х роках минулого століття, – пояснює Олена. 

Свій бізнес вона визначає як побудований на довірі, чесності та якості. Всі угоди з комісіантами вона документує, а її покупці отримують чеки. Усю техніку приймає лише з документами та продає з гарантією на 2 тижні. Якщо за цей термін прилад вийде з ладу – покупець повертає його до магазину, а комісіант повертає отримані гроші. Спочатку підприємниця зіткнулася з тим, що підозрілі люди намагались здати до магазину техніку без документів. Але таких собі «комісіантів» Олена швидко відвадила. 

Постійні комісіанти – це багатодітні батьки, люди старшого віку, молоді матусі, які перебувають у декретній відпустці та намагаються підробити. Покупці приходять різні: військовослужбовці, літні люди, втім, буває і молодь. Часто приїздять люди з сусідніх сіл. 

На думку Олени, працювати у комісійному магазині зможуть не всі, бо треба вести справи так, аби задоволеними залишились і комісіанти, і покупці. 

– Власник «комісіонки» має тонко відчувати, які речі будуть запитувати. Коли ми відкрилися, то частіше запитували дитяче, пізніше чоловічий одяг користувався попитом, – зазначає жінка. – Однієї зими дівчина, яка шиє вдома, принесла мені дитячі карнавальні костюми, я їх купила і зараз здаю в оренду, бо не всі батьки можуть придбати одяг на один раз. Один костюм у мене коштує 50-150 грн. А ось ділові чоловічі та жіночі костюми не беру, бо їх майже ніколи не запитують. 

Авжеж, успіх комісійного магазину свідчить про те, що покупна спроможність місцевих жителів доволі низька, зайвих коштів на нові речі у людей немає. Тим важливіше, що бізнес Олени Кушнаренко – соціально орієнтований, адже підприємниця не лише допомагає жителям позбутися зайвих речей, а й заробити на цьому. 

– Можна сказати, що мій бізнес допомагає людям. Одна бабуся часто приносить до мене посуд, аби продати його та віддати гроші своїй онуці, яка навчається у виші в іншому місті. Допомагати зі своєї маленької пенсії вона не має можливості. Ще зазначу, що ми разом з чоловіком, як два окремих ФОПи, платимо щомісяця 4 000 гривень податків і не чекаємо допомоги від держави чи благодійників.

Втім, від нових можливостей Олена не відмовляється. Тим більше, що має плани щодо розвитку своєї справи, пов’язані із продажем нових речей. Напередодні карантину вона придбала партію чоловічого взуття, але продати не встигла. Три місяці не працювали, ще й треба було приділити увагу трьом дітям, які навчалися дистанційно. Тож коли дізналася про програми, спрямовані на підтримку підприємців – подалася, виграла грант, купила кондиціонер, полички та стойки для розвішування одягу.

– Як відкрилися після карантину, пару місяців покупців було дуже мало. Зараз ситуація вирівнялася, торгівля пожвавилася. Поступово розпродаю партію нового взуття, розумію, що зайвих коштів у людей немає, тож не накручую ціну у два рази. Планую розширити асортимент, продавати нове жіноче взуття і вазони для квітів. А ще мені один місцевий художник обіцяв картини на продаж принести, – каже підприємниця.

Найближчі плани – створити пару нових робочих міст та завести власний сайт, аби продавати товари не лише у «комісіонці», а й онлайн.

Ірина ДИМИТРОВА/Громкор Громада Схід №17(26) 2020