Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
29.09.2021

15 жовтня – Міжнародний день білої тростини, який в Україні залишається майже «невидимим» для широкого загалу. Це символ незрячої людини, прийнятий Міжнародною федерацією сліпих (США). Його історія почалася з Великобританії, де молодий фотограф, котрий втратив зір, аби стати «помітним», перефарбував у білий колір палицю, за допомогою якої пересувався. На Донеччині до проблем людей з порушенням зору привертають увагу підприємці Покровська.

Місцевий осередок Українського товариства сліпих (УТОС) у Покровську існує з 1953 року. Організація розташована у будівлі 1932 року, що давно «плаче» за ремонтом: дах тече, немає води, опалення, жодних зручностей, вбиральня – і та надворі.

В ОЧІКУВАННІ ДИВА

– Сторожили кажуть, що колись у цьому приміщенні був кінний двір, а потім дитсадок, – каже голова осередку Євген Бичек. – Свого часу члени товариства плели тут кошики, віники робили, сидіння для автобусів, щітки, дрібні електроприлади. На жаль, з 2011 року виробництво не функціонує. Орендарів сюди завести – диво, бо по факту тут одні стіни, й ті, якщо не підтримувати, можуть впасти. 

Втім, люди з вадами зору продовжували відвідувати заклад, оскільки це одне з небагатьох місць, де вони почуваються комфортно. Нині до складу первинки УТОС входять 137 людей з Селидового, Покровська, Мирнограда, Добропілля, Родинського. Тут вони знайомляться, спілкуються, відзначають свята і… одружуються. Так-так, саме зараз колектив активно готується до весілля. Побратися вирішила пара, яка побудувала стосунки саме через УТОС.

Яна Нагай – голос покровського осередку. Вона самотужки освоїла програми монтажу зображення та звуку і нині «зводить» відео- та аудіоролики, сама їх озвучує. Жінка не бачить взагалі, але є активною користувачкою соціальних мереж і неабиякою рукодільницею: вишиває, в’яже, робить вироби із стрічок. Щоб вишивати бісером за схемою, майстриня користується спеціальною програмою у смартфоні: за голосовим підказувачем вона робить визначену кількість стібків червоного кольору праворуч, зеленого – ліворуч тощо. 

Анастасія Суліма – приваблива, зі смаком вдягнена дівчина, дуже жвава і енергійна. Зовні нічого не вказує на серйозні проблеми із зором, відсутні навіть окуляри. У дитинстві нічого не віщувало біди: як і однолітки, Настя ходила до школи, потім вступила до педагогічного коледжу. А десь за пів року почала скаржитися на головні болі. Коли пігулки вже не допомагали, дівчину направили на обстеження. Лікарі виявили пухлину, через яку тодішня студентка втратила зір – жодні окуляри вже не впливають на його якість. Нині вона молода мама, виховує синочка і активно бере участь в усіх заходах товариства.

У кожного тут своя непроста історія. Товариство відвідують адміністраторка і масажист, шахіст і прибиральниця, і усі вони прагнуть бути повноцінними членами суспільства. І суспільство – відгукнулося.

Костянтин Ігнатенко

БІЗНЕС, ЩО РЯТУЄ

Сталося це, як часто буває у житті, випадково. Доля звела голову організації з Тетяною Сушко та Костянтином Ігнатенком – приватними підприємцями, які шукали приміщення в оренду під виробництво. 

Тетяна займається перетяжкою м’яких меблів, Костянтин утеплює будинки. Аби розмістити на орендованій площі своє устаткування, вони вивезли із занедбаного приміщення дев’ять тонн сміття і трошки привели до ладу територію. А потім відкрили кілька вакансій, на які запросили людей з вадами зору. Анастасія Суліма тоді приймала замовлення телефоном, ще одна жінка – Марина – працювала прибиральницею. 

Згодом, познайомившись з усім колективом товариства, підприємці не змогли лишитися осторонь проблем «невидимих» людей. Тетяна увійшла до правління УТОС, Костянтин очолив громадську організацію «Покровське товариство сліпих». Частину свого прибутку підприємці віддають на спільні соціальні проєкти, спрямовані на створення для людей з інвалідністю гідних умов та залучення їх до життя громади. 

Ремонт кімнати УТОС

– Ще три роки тому люди тут бідкалися, що нікому не потрібні, жалілися на владу та долю. А сьогодні мають розуміння, що багато чого залежить від них самих. У них є мрія відновити УТОС, а ми хочемо їм у цьому допомогти, хоча роботи ще дуже багато, – наголошують підприємці.

У тандемі з УТОС вони організували і провели низку заходів, деякі навіть загальноміські. З останніх – акція «Міняємо цигарки на цукерки», тренування у скандинавській ході, туристичні уікенди, толоки, а також конкурси та чаювання у дружньому колі свого колективу. 

– Ми вже не існуємо окремо, – каже Тетяна. – До роботи беруться усі. Кожен по своїх силах. Хтось шпаклює, хтось миє, а хтось просто чай наливає, але це так само потрібно і цінно. Моя діяльність в УТОС– це частина мого життя. Я вкладаю в це сили, душу і відчуваю віддачу. 

Тетяна Сушко

СПІЛЬНОДІЯ

Наразі на порядку денному – спільна ініціатива зі створення соціального адаптаційного центру. Для нього більш-менш відремонтували колишню бібліотеку, 50 квадратних метрів. Вже є спортивний куточок, до його створення долучилися і бізнес, і громада, власний внесок зробили також організація та її члени. За ці кошти придбали спортивне обладнання: орбітрек, велотренажер, незабаром буде ще й шведська стінка. Мотивацією стали «голосові» ваги, які багатьом учасникам експерименту дали зрозуміти, що час звернути увагу на фізичний стан. 

Нині проєкт адаптаційного центру підтримали міжнародні партнери. На виграні за Програмою ООН із відновлення та розбудови миру п’ять тисяч доларів наразі створюється кухня, пристосована для людей з обмеженням зору. Тут буде індукційна піч, холодильник, мультиварка з розмовною функцією, датчики проливання рідини. А ще комп’ютер (бо карантин всіх привчив до «дистанційки») та 32-дюймовий телевізійний екран, який використовуватимуть і для онлайн-тренувань. Уроки з фізичних навантажень братимуть у майстрині спорту з пауерліфтингу зі Слов’янська Василиси Козирєвої. Попередня домовленість з нею вже є.

– У межах цього проєкту у нас також заплановане проведення пізнавального конкурсу, в якому візьмуть участь представники влади та нашої організації, – каже підприємець Костянтин Ігнатенко. – Змагатимуться вони у приготуванні борщу. Потрібно буде чистити та різати картоплю, шаткувати капусту. Переможе той, хто буде вправніший та швидший. Подібний захід, на нашу думку, має не тільки згуртувати різні верстви населення, а й повернути їх обличчям до людей з інвалідністю.

У планах –обладнати у приміщенні опалення, також підприємці готуються перенести зручності з вулиці до будівлі та осучаснити їх. До слова, вони завжди готові брати на підприємство працівників з інвалідністю. Турбота про людей вразливої категорії стала частиною діяльності підприємців з Покровська. Саме про них я згадуватиму, коли потрібно буде пояснити, що таке «соціальний бізнес». 

Лілія АНДРУСИК/Громада Схід №17(50) 2021

 

285 мільйонів людей у світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 мільйонів страждають від значного ступеню зниження зору. 

90% незрячих людей живуть в країнах з низьким рівнем доходу. 

В Україні, за неофіційними даними, таких людей приблизно 100 тисяч (точної офіційної статистики немає).

 

Тетяна Сушко за роботою

СОЦІАЛЬНЕ – НЕ ЗНАЧИТЬ НЕЯКІСНЕ

Попри війну і спричинену нею економічну нестабільність (а скоріше, саме завдяки цим чинникам) в Україні набирає обертів таке явище, як соціальне підприємництво. І хоча законодавчо такого поняття не існує взагалі, це не стає на заваді бізнесу гуртуватися навколо соціальних проблем. 

– Це явище можна охарактеризувати як бізнес, який не намагається максимізувати прибуток за будь-яку ціну, а, заробляючи, розв’язує певні соціальні проблеми або створює соціальні цінності для суспільства. Отримання прибутку, створення приватного багатства можуть бути частиною моделі, але це лише засіб для досягнення соціальної мети, а не самоціль. У розвинених країнах світу вважається, що соціальне підприємництво – це такий новий тип бізнесу, до якого ми всі колись прийдемо, і бізнесу у звичному нині розумінні взагалі не залишиться, – пояснює доктор філософії, викладач курсу із соціального підприємництва в інституті лідерства та управління УКУ Артем Корнецький.

Він звертає увагу на сам термін, до якого в українців специфічне ставлення. Ми звикли, що «соціальне», наприклад, соціальний хліб – це щось неякісне, бо на ньому зекономили, аби було дешевше. Втім, наголошує експерт, ці поняття ототожнювати не можна. Соціальні підприємці прагнуть створити умови саме для якісного, сталого поліпшення. 

Сьогодні в Україні працюють близько 1 000 підприємств, які можна віднести до соціальних. У трійці лідерів по створенню таких ініціатив – Донеччина з 6% від загального обсягу бізнесу (поступається лише Києву та Львівській області). 

Серед «двигунів» соціальної складової у підприємництві – атовці та переселенці. 

Для порівняння: в Європі сьогодні – понад 2 мільйони соціальних підприємств, на яких працюють майже 11 мільйонів людей (6% від всіх працюючих). Це становить 10% від всього європейського бізнесу. Лідером європейського регіону в розвитку соціального підприємництва вважається Велика Британія. 68% соціальних підприємств підтримують там людей з уразливих груп, 44% працевлаштовують цих людей, 28% працюють у найбільш депресивних районах країни.