Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
30.08.2021
Фото: Данська Рада у справах Біженців

Життя не подарувало їй легкої долі, проте ніщо не змусило її зламатися. Фермерка Тетяна ЧОРНА з села Троїцького на Луганщині долає труднощі завдяки бажанню вчитися новому, підтримці батьків та надзвичайній працелюбності.

Маючи освіту педагога початкових класів, психолога та педагога-організатора, Тетяна завжди працювала із дітьми. Мешкала у Кадіївці (наразі це окупована територія), а роботу мала у селищі Калиновому неподалік – вчителювала у початкових класах.

– У жовтні 2014 року закрили дорогу між окупованими та неокупованими селами, – розповідає жінка. – Одного разу нам сказали українські військові: «Сьогодні останній день, коли ми будемо вас пропускати». Я забрала з місця роботи свою трудову книжку, бо розуміла, що жити невідомо «під ким» і під чиїм прапором – це не для мене. Я маю усвідомлювати, в якій країні я живу, із якою владою. Мої батьки з Троїцького – це буквально сім кілометрів від Калинового. Туди я і повернулася – до маленького, Богом забутого села, де зараз проживає людей 500 максимум, де немає нічого, окрім школи із 30 учнями і старої церкви. 

Рішення докорінно міняти справу життя не прийшло швидко. Спочатку Тетяна вийшла заміж за військового, з’явилося двоє діточок. Після закінчення контракту чоловік залишився жити у Троїцькому, де роботи для нього не було. Таня розуміла, що, окрім соціальних виплат на дітей, потрібен ще якийсь прибуток, тож пішла працювати до садочка. Там була змішана група, до якої і своїх дітей водила. 

Так минуло три роки. Та грошей на життя все одно не вистачало. 

– З чоловіком я розлучилася, аліментів від нього не отримувала і не отримую. Моя зарплатня складала 2 100 гривень, і я не могла дозволити собі сплатити навіть за інтернет. Було дуже скрутно. Тоді і вирішила завести власне господарство, бо мала приклад моїх батьків, які все життя так заробляли. Вони і допомогли на початку: дали теличок, бичків маленьких, бо я не мала стартового капіталу, щоб самій це придбати. 

Спочатку жінка продовжувала працювати в дитсадку, а фермерством займалася паралельно. Фізично це було тяжко, бо ще й своїх хлопчиків, дуже прив’язаних до матері, лишити ні на кого не могла. Десь зо півроку Тетяна так розривалася і зробила висновок, що фінансово вигідніше займатися тільки власною справою. 

– Звісно, це не так престижно. Звісно, краще зранку зробити макіяж, гарно одягнутися на роботу та побризкатися парфумами, аніж вставати, взувати калоші та йти вичищати гній та доїти корів, – пояснює із посмішкою. – Та для мене важливіше, що зараз я можу відвезти дітей влітку на море або власною автівкою прогулятися до розважального центру у місті. Вважаю це більш цінним, аніж статус. 

Спочатку були телята. Тетяна відгодовувала їх рік і два місяці, а потім продавала м’ясникам. Паралельно тримала три-чотири поросяти – вони ростуть швидше, їх можна годувати лише 8-9 місяців та продавати. Прибуток надходив приблизно раз на чотири місяці, ці гроші треба було ще вміти розподілити до наступного продажу. Тоді вона навіть не мріяла, що незабаром зможе придбати автівку, зробити ремонт в оселі.

Якось фермерка побачила оголошення у сільраді, що до села приїдуть представники Данської Ради у справах Біженців. Прийшла на зустріч. Там розповіли про правила участі у грантовому конкурсі, пояснили, як скласти бізнес-план (Тетяна каже, що це не стало для неї великою проблемою, бо складного тут нічого немає). При підготовці документів представники організації постійно були на зв’язку та  консультували з будь-яких питань. Так жінка виграла грант 1 000 доларів, на які купила 5 телят і запас сіна. 

– Виростила бичків, наступного року отримала прибуток від їхнього продажу, дещо витратила на родину, а більшу частину – знов на телят. Минулого року мала аж 11 биків. М’ясники їздили до мене кожного місяця. 

Просто уявіть, наскільки важко фізично виростити таку кількість худоби, тим більше, що це – бики. Вони великі й агресивні, б’ються між собою, та й люди можуть постраждати… Проте Тетяна справлялася – сама, без сторонньої допомоги. Батьки завжди поряд, проте мають таке ж поголів’я худоби, їм аби свою роботу встигати, та й не молоді вже. 

– Як все встигаю по господарству? Ніяк. Працюю до пізньої ночі, сяду, поплачу, пожалію себе… Не завжди є час привести до ладу сад і город. Є багато недоробок, все зробити просто неможливо. Але наймати поки нікого не хочу. Надійну, роботящу, тверезу людину знайти не так-то й просто. Та і не готова я поки що віддавати комусь свої гроші, які так тяжко дістаються. Так, наймала спеціалістів хіба що коли проводили воду в дім, робили ремонт, клали кахлі – те, що я сама фізично не зроблю. А такі дрібниці, як викосити траву, побілити… Ну, не встигла цього року – встигну наступного, це не найважливіше в цьому житті. В мене поряд батьки, це дуже важливо. Прийду до мами, обнімемося, поплачемо – набагато легше стає. Тато і мама – мій фундамент, я знаю, що вони не дадуть мені впасти. 

І справді – не впала, навіть тоді, коли виявилося, що молодший син має патологію нирки. Зібрала всі сили на порятунок дитини. А минулого року без вагань витратила все, що заробила, на операцію, лікування та реабілітацію дитини. 

У нагоді тоді став другий виграний грант, знов від Данської Ради. 

– Я написала бізнес-план на придбання корови. Добра корова коштує 16-20 тисяч гривень, і в мене не було цих грошей. Моя ідея сподобалася, до мене приїхали, подивилися: є заготовлене сіно, є посіви для корму худоби, сарай відремонтований. Я не просила: «Дайте» – і все. Я показала, який чималенький обсяг роботи змогла зробити власноруч. На виграні гроші придбала свою першу корову, а також кормоагрегат «Мрія», котрий із зерна за 15 хвилин виготовляє корм для худоби. Так вдається значно економити зерно, та й час, який раніше витрачався на приготування каші у величезних каструлях на вуличній печі. Треба було збирати з дітьми дрова для печі, а потім зварену кашу зберігати в погребі, аби не прокисла. А зараз заливаєш 2 відра води, засипаєш зерна, вмикаєш кормоагрегат та за 15 хвилин отримуєш суміш для харчування свиней та телят.

Цьогоріч Тетяна вже самотужки придбала другу рогату «пані» та започаткувала ще один бізнес – виготовлення молочної продукції на продаж. 

Ідея займатися «молочкою» була невипадковою, це свого роду сімейна справа, адже мама Тетяни все життя тримає корів. Тетянині корови знаходяться в стійлі у батьків, в них же є доїльний апарат, холодильні камери, маслобойки, сепаратори, а ще придбали два електропастухи – це спеціальна загорожа під напругою, яка дозволяє не наймати пастухів і заощаджувати на цьому. Доїть корів батько, а жінки переробляють молоко. Аби не створювати конкуренцію одна одній, мати реалізує продукцію на ринку у Миронівці, а донька – у Попасній. 

До Попасної Тетяна їздить двічі на тиждень, за один день торгівлі на ринку отримує стільки ж, скільки за місяць роботи в дитсадку. Пропонує свіже молоко, сметану сепараторну та кислу, адигейський сир, сир «косичка», ряжанку, кисломолочні сири, плавлені сири із різними смаками (з ковбасою, копченою паприкою, часником, зеленню, горішками), бринзу малосольну. Є постійні клієнти, які замовляють ту чи іншу продукцію. 

– Перші сири ми ставали варити з мамою удвох. Бувало, що в мене і два, і три рази підряд нічого не виходило. Ображалася, плакала, та поступово все вийшло. Разом шукаємо нові рецепти в інтернеті, навчаємося новому. 

Тетяна пояснює: з кожного бика виходить тисяч 10-12 прибутку, і вони ідуть на крупні витрати: ремонти, коштовні покупки тощо. А дохід від продажу «молочки» трапляється двічі на тиждень, по 2 000 гривень в середньому – ці гроші перекривають поточні витрати на паливо, комунальні послуги тощо. Так вдається гідно забезпечувати і себе, і дітей.

Всім, що зараз має та вміє, Тетяна Чорна завдячує батькові і матері. У майбутнє дивиться сміливо і оптимістично, має на найближчий час купу планів:

– До минулого місяця в мене було 9 свиней, зараз я їх продаю, бо тримати поросят фінансово невигідно. Ціна зерна всю зиму трималася 9 гривень, і ті гроші, що я наразі отримую за продаж, не «відбивають» навіть те, що вклала в корм. Вирішила, що надалі триматиму лише одне поросятко на м’ясо для сім’ї. Теляток цього року в мене небагато – тільки троє. Мрію до Нового року купити двоє-троє телят елітної породи, яких під замовлення везуть з Полтави. Так, вони дорогі, якщо звичайних телят купуємо по 2 000 гривень, то ці коштують 5 000. Проте вони виростають до 500 кілограмів за півтора року, а наші – до 300. 

Ми навіть і не сумніваємося, що і цього разу в цієї сильної жінки все вийде.

Юлія ЧЕБРЕЦЬ/Громада Схід №15(48) 2021

 

Дмитро РАДЬКО, фахівець з економічного розвитку Данської Ради у справах Біженців – Данської Групи з розмінування/DRC – DDG: 

– Історія Тетяни Чорної підтверджує, що не треба мати спеціальних знань, аби вигравати гранти на розвиток своєї справи. Такою можливістю можна і треба користуватися. 

У кожному проєкті є свої умови для участі. В одному, наприклад, ми робимо акцент на працевлаштуванні жінок, в іншому – на сільськогосподарському активі. Проєкт за підтримки Європейського Союзу «Відродження прифронтових громад за допомогою гуманітарного розмінування та підтримки щодо засобів до існування», в якому Тетяна виграла 2020 року, спрямований на конкретні населені пункти. Їх там було декілька на першій фазі проєкту: Трьохізбенка, Гірське, Новотошківське, Муратово, Троїцьке, Комишеваха, де є забруднені мінами території, і місцеві фермери не в змозі обробляти землю та вирощувати сільськогосподарські рослини. 

Наступна фаза, очікуємо, буде з жовтня. Ми ще не отримали підтвердження від донорів, але, швидше за все, вона буде. Цілі та особливості будуть такі ж самі, але додамо нові населені пункти уздовж лінії розмежування у Луганській області. Тому ми всім місцевим фермерам рекомендуємо з нами зв’язуватися електронною поштою (press-ukraine@drc.ngo) та уточнювати деталі. В процесі ми зустрічаємося із місцевою владою, збираємо людей, все пояснюємо, приїжджаємо стільки разів, скільки необхідно, показуємо приклади бізнес-планів, залишаємо свої номери телефонів, аби люди могли звернутися у будь-який час.

Ми також пропонуємо гранти зі створення робочих місць; гранти, спрямовані на ланцюжок додаткових можливостей для громади. Такий приклад: у населеному пункті нема комбайнів, а люди мають ділянки для вирощування зернових тощо. Коли настає час збору врожаю, вони звертаються до великих фермерів, щоб вони допомогли. А великий фермер обробляє насамперед свої землі, тож послуга людям надається не завжди вчасно та якісно, та й коштує недешево. Ми допомагаємо фермерові із придбанням комбайна на умовах співінвестування, тобто пропонуємо взяти на себе невеликий відсоток від загальної вартості техніки, щоб ми бачили, що він готовий розвиватися та нести відповідальність. Мова йде про такі суми, які людина спроможна і готова сплатити. Ми купуємо комбайн, він стає власністю підприємця, проте за окремих додаткових умов, які ми прописуємо в договорі. Дохід зрештою має не тільки місцевий фермер, а й місцеві жителі, бо вони отримують дешевшу і якіснішу послугу. Тоді свої земельні паї, які раніше здавали в оренду, люди починають обробляти самі, самі вирішують, що і коли садити. Таким чином їхній дохід також збільшується. І це дає людям розвиток, стабільність, впевненість у собі.