Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
12.11.2019

Фото: Ірина Горбасьова

Поїздка до Миколаївки відбулася за двома значущими причинами. Перша пов’язана з закінченням програми БФ «Карітас Маріуполя» щодо забезпечення населення паливними брикетами: останні 60 тон брикетів доставлені до села з початком холодної пори року. Друга причина – безпрецедентний випадок прокладки нового водогону у селі силами і за кошт жителів. Той випадок, коли люди не чекають допомоги ззовні, а самі шукають шляхи розв’язання проблем.

ДОВІДКА: село Миколаївка Волноваського району є центром Миколаївської сільської ради, у підпорядкуванні якої ще три села: Новогнатівка, Богданівка та Викторівка. Головні напрямки економічної діяльності у довоєнний час – тваринництво, переробка м’ясо-молочної продукції, тепличне господарство з вирощування розсади овочевих культур. До війни в Миколаївці проживало 3 000 осіб, на сьогодні населення села скоротилося до 1 800 людей.

Вода камінь точить

Вода, а тим більше така розкіш, як водогін – одне з небагатьох благ цивілізації, якими може похвалитися далеко не кожне село. У Миколаївці майже на кожні три оселі є колодязі, є й водогін. Дістався він у спадок від заможного за радянські часи колгоспу імені Шевченка. Водовід побудували ще 1978 року. Розрахований він на артезіанську воду зі свердловин, яких в селі три. Дві з них потребують переоснащення, а третя працює. Вода в ній, як кажуть фахівці, низької якості, технічна, на всіх її не вистачає, потрібні додаткові потужності.

В Миколаївці вирішили розв’язувати проблеми послідовно. Не бурити нову свердловину – адже дорого, та й від проблеми відсутньості питної води все одно не позбавитися таким чином – а відремонтувати старий водогін і побудувати фільтрувальну станцію.

Виконуючий обов’язки голови Миколаївської сільради Микола Мартинов пояснює:

– Нам не можна бурити свердловини більше, ніж на 20 метрів. Якщо глибше – це вже використання природних ресурсів, за них податок платити треба. А на 20-ти метрах доброї води немає.

Зараз питною водою село забезпечує «АДРА». Бочки стоять в сільраді, в клубі, в магазині. До сусідньої Новогнатівки воду теж завозить «АДРА». Сільрада за цю воду платить, а для людей вона безоплатна.

З ремонтом старого водогону, який у селі вирішили зберегти (він не є комунальною власністю, знаходиться у відомстві громадської організації, й підтримка його робочого стану – справа сільської громади), допомогла теж «АДРА». Організація закупила  селянам пластикові труби, фітинги і крани. А укладання 5 кілометрів труб миколаївці здійснили самостійно. З кожного двору зібрали по 700 гривень, найняли спецтехніку, викопали траншею і замінили старі чавунні труби на нові пластикові. Навіть примудрилися збільшити число споживачів води – до водогону підключили ще 30 користувачів, тепер вода подається у 130 будинків.

– До прокладання нової труби підключилися не тільки споживачі води, але й ті, у кого води в будинках взагалі немає. Хоча були і незадоволені. Хтось досі вважає, що живе в колгоспі, тож цей саме колгосп повинен все за них робити, – розповідає інспектор ВУСу (Військово-обліковий стіл – ред.) і керівник комітету самоорганізації населення Миколаївки Людмила Шкарупа.

Остаточно проблему водопостачання реконструкція водогону не зняла. У селі є ще охочі провести воду до будинку, а також ті, хто цієї води за нинішніх умов не отримає через складний ландшафт. Є такий район в Миколаївці, в просторіччі – «Скеля», туди труби не прокладеш. Ось і думає зараз сільська громада про фільтрувальну станцію, щоб забезпечити питною водою усіх жителів.

– Нещодавно ми виграли грант від ПРООН, купили трактор, щоб траншею викопати, тому що є охочі провести воду до своїх осель. Хочемо прочистити ще одну свердловину. А ще плануємо фільтрувальну станцію поставити на одній зі свердловин і виробляти питну воду самостійно. Нам в цьому обіцяють допомогти »сіміки», – поділився з нами планами  Микола Мартинов.

Бджола – не корова, обстрілів не боїться

До війни Миколаївка мала славу найбільшого молочного хабу Донецької області. Село забезпечувало молоком Донецьк, Докучаєвськ, Волноваху і Новотроїцьке. З початком бойових дій стадо великої рогатої худоби довелося вирізати. Тримати більше 500 корів і забезпечувати їх кормами стало проблематично – половина земель не обробляється, адже немає дозволу військових.

– У нас було дуже багато худоби. Дві череди у Миколаївці, дві череди у Новогнатівці по сто з гаком голів у кожній. І це тільки у приватників, – згадує в. о. голови сільради Микола Мартинов. – Всю молочну продукцію, розсаду, овочі ми возили на продаж до Донецька і Докучаєвська. А зараз у нас проблема зі збутом. Маріуполь далеко, майже 90 кілометрів, а до Докучаєвська, самі розумієте, не поїдеш. Питання про землю – теж гостра тема, воно неодноразово піднімалося нами і у Волновасі, і в Києві. До нас приїжджали і прем’єр-міністр, і наш депутат, всі обіцяли розібратися. Бо на папірці земля у нас є, податки вимагають з населення, а обробляти не дозволяють.

Але миколаївців ані скорочення ринку збуту, ані воєнні дії, ані відтік населення не зупиняє. Довоєнний потенціал Миколаївки відчувається досі. Жителі села шукають нові способи поліпшення життя і розвивають нові напрямки. Благодійні організації серйозно допомагають власникам великої рогатої худоби, купуючи  доїльні апарати, сепаратори, мотоблоки. За умовою створення робочих місць село отримало кілька грантів, досить великих. Так відкрився один з магазинів в Миколаївці. До речі, асортимент продуктів в ньому такий же, як і в місті – справжній супермаркет.

Створюються сільськогосподарські кооперативи. Найдинамічніше розвивається кооператив бджолярів –  наразі до нього входять 30 жителів села. Вже укладено статут кооперативу, об’єднання знаходиться на стадії реєстрації суб’єкта економічної діяльності з амбітною метою поставляти продукцію і на внутрішній, і на зовнішній ринки.

Чому вибір припав на бджільництво, розповідає заступник голови сільради Ольга Нуд:

– Половину з гранту ПРООН на 10 тисяч доларів ми вклали у навчання сільгоспкооперації. Довго думали, чим зайнятися, і зупинилися на бджільництві. Це тихий бізнес, найбільш можливий в зоні конфлікту. Свого часу ми від Червоного Хреста отримали вулики і набори бджоляра, у нас майже в кожному дворі є один-два вулики. А бджола – вона не корова або птах, що з нею станеться? Корові сіно потрібно і пострілів вона боїться, птицю не залишиш без нагляду, а тут поставив вулик і – готово! Мед – продукт, який довго зберігається, не псується. Вважаємо, що це перспективний напрямок, щоб об’єднатися і продавати свою продукцію.

До села запросили консультантів з Києва, понад 120 людей це навчання пройшли. На третій день, сміється Ольга, жителі села зрозуміли, чим Миколаївка відрізняється від інших сіл:

– Вони усвідомили, що все в селі чудово, що є громада і вона працює. Виявляється, і земля у нас є, і водойми є, і є можливості розвивати бізнес.

А вдома краще

2014 року багато миколаївців покинули свої будинки, населення скоротилося на 40%. Їхали цілими сім’ями, хто куди, – розповідає Микола Мартинов:

– У нас же тут 60 кілометрів – і вже Росія, це якщо по прямій, полями. Багато їхали туди на заробітки  або за програмою біженців. Хто влаштувався там, хто ні. Знаю, що з 2015 року у деяких там досі  немає громадянства. Багато людей повернулося потім. Всіх тягне на батьківщину. Люди тут народилися, виросли, тут їх рідна оселя.

Зараз, каже голова сільради, народ листується між собою, розповідає тим, хто поїхав, що в селі відбувається, як налагоджується життя, що обстрілів стало менше у порівнянні з 2014-15 роками. Люди повертаються. І народжуються діти. Для громади народження малюків – знакова подія. Раніше на святкуванні Дня села вітали найменшого жителя, а тепер вітають всіх новонароджених. Цього року подарунки вручили аж десятьом немовлятам.

Багато дітлахів – явна ознака відновлення спокою. У Миколаївці  працює школа і дитячий садок. Дві школи, що були тут до війни, довелося об’єднати в одну, адже дітей все одно поменшало. Проте вона не буває порожньою, тут 150 учнів. Минулого року було 12 першокласників, цьогоріч – вже 28. Є шкільний автобус, який привозить дітей із сусідніх сіл. Директор школи Сергій Масалов розповідає, що діти із задоволенням вчаться за програмою нової української школи. Правда, старшокласники поки що прагнуть виїхати з села – потрапити  якщо не до вишу, то хоча б до училища.

Осінній добрий день

Ближче до вечора мобільна група «Карітасу» збиралася додому. Бурхливо обговорювали закінчення одного проекту, планували наступні. «Доброго дня!» – урочисто промовив українською хлопчик років 10-12-ти, проходячи повз натовп незнайомих гомінливих людей.

Чи то привітання, чи то щира посмішка школярика зробили наш день. Він дійсно став добрим, попри холодний осінній дощ, втому та довгу дорогу попереду. Щось вони – діти – точно знають таке, чого ніколи не зрозуміти нам, дорослим.

Олена Світла/ГРОМАДА Схід №6, 2019