Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
28.06.2020

Критичне мислення та інформаційна гігієна допоможуть зберегти психічне здоров’я у буремному світі медіа. Як це працює, «ГРОМАДА Схід» дізналася від медіаекспертки Олени САМОЙЛЕНКО.

ДОВІДКА: Фейкові новини, фейки (від англ. fake news — підроблені/шахрайські/фальшиві новини) — імітація новин, маніпулятивне спотворення фактів, дезінформація, яка не витримує жодних, навіть поверхневих, перевірок на відповідність та реальність, але, незважаючи на це, має потужний вплив на свідомість великої кількості людей.

 

Кожна жива істота є споживачем. Ми їмо, одягаємось, облаштовуємо побут, купуємо необхідне, дбаємо про здоров’я та зовнішність, подорожуємо, розважаємося… При цьому прагнемо, аби спожите, як мінімум, не шкодило організму, а бажано – було якісним та корисним. Більшість з нас непогано орієнтується в торговельних марках, вміє читати етикетки та обирати гідний товар, а якщо щось «не так» – знає свої споживчі права та установи, які їх захищають. А як щодо споживання інформації? Чи можемо ми оцінити її свіжість, якість, користь, цінність? 

НА «ЗРАДІ»

У мене є подруга. Незважаючи на пенсійний вік, вона дуже активна, як то кажуть, просунута користувачка інтернету, викладає в університеті. Але іноді надсилає мені таку сумнівну інформацію від «британських вчених», що хочеться запросити її на курси з медіаграмотності. 

У мене є друг, він топ-менеджер великої корпорації. Дві вищих освіти, безліч курсів підвищення кваліфікації, вільна англійська. Однак бачили б ви його стрічку у соціальній мережі! Ось він поширює інформацію, що якомусь малюкові в Броварах терміново потрібна кров (зрозуміло, що він як батько трьох дітей, зреагував на повідомлення, але, якби приділив хоча б хвилину перевірці факту, дізнався б, що цьому повідомленню – два роки, і в нього «ноги ростуть»  з російського Липецька, та й  взагалі це «розводняк»). А ось свіженьке з його стрічки (зі збереженням авторської орфографії): «Привет. Напиши всем своим из списка, чтобы все прочли это Важное сообщение !!! Появился новый вид мошенничества. На Ваш телефон может прийти следующее сообщение: «Смотрю на фото, вспоминаю нас». А внизу будет ссылка… Якобы на фото… Ни в коем случае не открывайте эту ссылку ! Особенно, если к этому номеру привязана карта. Как только откроете ссылку, деньги с карточки исчезнут!!!». Не знаю, як ви зреагуєте на такий текст, а я відчуваю, що мене цим принижують. Бо невже сучасна розумна людина не спроможна скористатися здоровим глуздом, аби не відкривати підозрілі файли? Тим більше, коли повідомлення містить велетенську кількість помилок та просто вичавлює з тебе емоції. Маніпуляція? Авжеж. Бо для того, щоб гроші не зникали з картки, існують подвійні підтвердження особи платника, і кожний притомний український банк пропонує своїм користувачам саме такий спосіб ідентифікації.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ: СУЦІЛЬНІ «С»

Соціологічне дослідження, виконане на замовлення міжнародної громадської організації Internews, свідчить, що українці все більше звертаються до інтернету як до джерела інформації та новин. У віковій групі 55-64 роки проникнення інтернету наразі становить 45%, а в групі «65+» – 19%. Але телебачення не збирається поки що віддавати свою пальму першості у сфері розповсюдження новин та ідей. 

Саме з телевізійних екранів ми дізнаємося про головні події дня, принаймні в країні, а іноді – й у світі. Зазвичай це репортажі про катастрофи, стихійні лиха, кримінальні розборки, побиття мітингувальників десь у США і багато чого іншого – жахливого та сенсаційного. Врешті решт складається враження, що світ створений із суцільних жахів та неприємностей, скрізь небезпека та пастка… 

І це не випадково. Бо існує так зване правило «Шести С», яким користуються сучасні журналісти взагалі і телеканали зокрема задля привернення та утримання уваги глядача. Серед цих «С» смерть, сум, страх, сенсація, скандал. Саме тому більшість повідомлень на загальнонаціональних каналах мають негативний зміст. І лише наприкінці випуску (для тих, хто додивився) нам можуть запропонувати над чимось посміятися чи хоча б посміхнутися – бо сміх є шостим у переліку дієвих «С». 

Обираючи схему «зливу негативу», телевізійники не порушують жодних законів, окрім етичних. Так само неможливо притягнути до відповідальності журналістів чи ведучих ток-шоу, які навмисно чи ні розповсюджують неперевірену інформацію чи змушують аудиторію до певних висновків через емоції та «зломову».

Як і радіо, телевізор може працювати у так званому фоновому режимі, особливо часто так «дивляться» (скоріше слухають) телевізор жінки, пораючись на кухні чи виконуючи іншу хатню роботу. У такому режимі споживання дуже важко щось запам’ятати (цифру, назву міста, посаду чи прізвище героя), а тим паче – перевірити факти. У пам’яті лишаються лише емоції та нав’язані заклики. Коли виникає потреба чи бажання переказати інформацію, транслюються саме вони. 

НЕ ВІР – ПЕРЕВІР!

Чи вірите ви, що після перенесеного коронавірусу принаймні у двох китайців змінився колір обличчя і тепер вони темношкірі? Я б голову на відсікання дала за те, що це фейк, але насправді такий дивний (лікарі сподіваються, що тимчасовий) побічний ефект спричинили хімічні препарати, що використовувалися в терапії. А як щодо начебто зареєстрованої в Україні петиції із вимогою заборонити вживлення чипа в тіла людей? І це правда, а також приклад того, як працюють фейки та фейкомети, провокуючи віру у всіляку ахінею і теорії змов. 

Отже, наразі не існує жодного стовідсоткового варіанта відрізняти правду від вигадки. Ані диплом про вищу освіту, ані загострена інтуїція не гарантують постійного виграшу у «вірю – не вірю». Повна, на перший погляд, маячня може виявитися підтвердженим фактом, а дуже правдоподібне – цілковитою небувальщиною. То що ж робити? Як фільтрувати? Як відрізняти якісне від шкідливого, а справжнє – від підробок?

По-перше, слід пам’ятати, що медійний контент (тексти, відео, фото) повинен відповідати певним стандартам. Один з головних – стандарт достовірності, тобто кожне повідомлення має містити посилання на джерело, з якого цю інформацію отримало медіа (від людини, з документу, побачили на власні очі тощо). Якщо замість джерела ви бачите узагальнення «як говорять фахівці», «за словами лікарів» тощо – це означає, що новина принаймні не перевірена, а можливо, й вигадана.

По-друге, будь-яке повідомлення повинне давати відповіді на основні питання: хто? що зробив? коли? де? яким чином? чому або навіщо? Якщо після прочитання новини або її перегляду ви отримуєте всю необхідну інформацію – значить, повідомлення створене із дотриманням стандартів точності та повноти. Ну а якщо, навпаки, виникають питання значить, матеріал або не якісний, або маніпулятивний і створений задля того, щоб викликати у вас певні емоції (зазвичай, негативні).

Існує багато чинників, які дозволяють обрати якісний надійний продукт, але найпростіший засіб убезпечити себе від браку – користуватися перевіреним постачальником. Ну справді – ви ж, мабуть, маєте певні вимоги до тих, хто вам продає молоко чи лікує зуби? Так само і до медіа – постачальників новин – не зайве ставитися вибагливо. Допомогти в цьому можуть результати досліджень, які регулярно проводять вітчизняні та міжнародні організації. Вони виокремлюють ті телеканали, радіостанції, журнали, газети, сайти, які дотримуються стандартів, і формують так звані «білі списки», на які можна орієнтуватися, обираючи надійних постачальників новин. 

Так само існують і антирейтинги – перелік ресурсів, які свідомо розповсюджують фейки, маніпулюють аудиторією, вкидають брехню під виглядом журналістських текстів тощо. Але це вже інша історія…

7 правил споживання інформації, щоб уникнути паніки щодо епідемії COVID19

  1. Не довіряйте емоціям. Зупиняйтеся на 10 хвилин щоразу, коли емоції змушують вас поширити інформацію. Під час цієї «зупинки» шукайте підтвердження або спростування інформації, яка вас «зачепила».
  2. Користуйтесь лише достовірними джерелами. Наприклад, у зв’язку з поширенням коронавірусу до надійних належать: Міністерство охорони здоров’я України, урядовий сайт  COVID19, Центр Громадського здоров’я, Всесвітня організація охорони здоров’я. 
  3. В будь-якому повідомленні зважте, чого більше – фактичної інформації чи «зради» у вигляді емоцій? Пам’ятайте: факт – основа інформації, і його можна перевірити. 
  4. Оцініть джерело інформації – воно повинно бути конкретним, а не узагальненим на кшталт «британські вчені стверджують…», «у лікарні говорять…» чи навіть «всі знають, що…».
  5. Не реагуйте на оціночні судження. Якщо чуєте/бачите у повідомленні багато «прикрас» (як негативних, так і позитивних): трагічний, смертельний, унікальний, неперевершений тощо – не довіряйте такому повідомленню, бо це один із способів маніпулювання вашою думкою. Ви самі можете вирішити, що і наскільки чудове чи жахливе.
  6. Балансуйте! Уникайте переглядів фільмів та програм про епідемії та інші катастрофи. Самостійно шукайте позитивну інформацію це допоможе зберегти емоційний стан в ситуації, коли скрізь говорять про війну, хвороби та смерть. 
  7. Шукайте аналітику з приводу того, що вас турбує. Довіряйте фахівцям. Ігноруйте всі рекомендації щодо лікування чи підсилення імунітету, які походять від невідомих начебто «лікарів» з Італії, Китаю, Росії тощо. Не забувайте, що відомі політики, спортсмени чи зірки шоу-бізнесу не є експертами з охорони здоров’я. Оберіть для себе авторитетів в медичній сфері (вірусологів, імунологів) і дотримуйтеся їхніх порад.

 

Олена САМОЙЛЕНКО, медіаекспертка ГО «Інститут демократії імені Пилипа Орлика»:

– А чи чули ви, що під час Другої світової війни гітлерівці вантажівками та ешелонами вивозили з України чорнозем? Я – так, ще у школі. Мали сумніви щодо цього? Ні? А даремно, бо це – один з радянських фейків, і жодного документального підтвердження він не має (при тому, що німці відомо які педантичні щодо фіксації кожного кроку).

Тож налаштуйтеся критично до всього, що вам пропонує медіасвіт. Особливо, якщо він пропонує занадто активно, наполегливо. Хай вашим девізом стає: «не вір – перевір!».

Аналізуйте джерело розповсюдження: якщо це нікому не відомий сайт на кшталт «Триведмеді.су» збільшуйте ступінь критичності. Але пам’ятайте, що помилятися і жартувати, розповсюджуючи інформацію, що не відповідає дійсності, можуть і ресурси з бездоганною репутацією. Щоправда, вони потім вибачаються за помилку. 

Ретельно перевіряйте шокуючі/сенсаційні/неймовірні повідомлення, якщо те, про що йдеться, для вас дійсно важливе. Якщо це шокуюче/сенсаційне/неймовірне повідомлення вас не стосується, не витрачайте свій час на перевірку, але й не поширюйте його.

Поширюйте виключно перевірену інформацію і лише тоді, коли переконані, що вона потрібна вашій спільноті.

 

ШЛЯХАМИ ГЕББЕЛЬСА

Річниці історії про «розіп’ятого хлопчика» присвячується

«Дайте мені засоби масової інформації – і я будь-який народ перетворю на стадо свиней», казав міністр пропаганди Третього Рейха Йозеф Геббельс. Він довів, що незалежно від масштабів брехні, людина в неї повірить, якщо її повторювати неодноразово. Йому також належить вислів: «Чим жахливіша брехня, тим радше в неї повірять».

За цим принципом завжди діяли та діють досі і російські пропагандисти. От що може бути спільного між «розіп’ятим хлопчиком» на Донбасі, Конституцією Пилипа Орлика та статистикою самогубств у Скандинавії? А спільним є авторство фейків навколо таких різних тем. 

12 липня виповниться 6 років брехні російського «Первого канала» щодо «розіп’ятого у Слов’янську хлопчика». Цього дня 2014 року вийшов сюжет, де така собі Галина Пишняк, яка назвалася матір’ю та дружиною «ополченця», розповіла журналістці наступну історію про визволення міста ЗСУ: «Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького в трусиках, у футболці, як Ісуса на дошку оголошень прибили… А потім взяли маму, прив’язали до танка без свідомості й по площі три кола провели…».  Ці слова не були підкріплені фактами, не було жодних фотографій чи відео, за півроку не знайшлося інших свідків події, що начебто відбувалася на центральній площі Слов’янська. У грудні 2014 року в ефірі того ж «Первого канала» ведуча Ірада Зейналова визнала, що доказів описаної в сюжеті історії не було і немає.

А ось фейк про Скандинавію, де начебто «за статистикою» підтримується найбільший рівень самогубств у світі. Буцімто високий рівень життя робить людей аж такими нещасливими, що вони масово заподіюють собі смерть. Втім, ця інформація поширюється лише російськомовними ЗМІ. За справжньою статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, найбільший рівень самогубств – на пострадянському просторі. З перших 10 місць у цьому рейтингу – 6 країн колишнього СРСР. Росія посідає друге місце за Гаяною (Південна Америка), а завершують список Україна та Латвія (9 та 10 місця відповідно).

В деякі імперські фейки за багато років повірили і самі українці. Так, на сайті Верховної Ради від самого початку незалежності України лежить переклад сучасною українською мовою тексту Конституції 1710 року, зроблений з… московської «копії». Згідно з цією версією,  козаки, складаючи угоду з гетьманом Пилипом Орликом, називали себе малоросійським народом, а свою країну Малою Руссю, ба навіть Малою Росією. Чому це фейк? Як нам казали, текст, написаний староукраїнською мовою, був начебто згодом втрачений, а вціліла лише копія, що була переписана та зберігалася у Москві. Втім, другою мовою, якою була написана одна з перших в Європі Конституцій, була міжнародна тоді латинська. І в оригіналі цією мовою, який зберігається у Швеції, не йдеться ні про яку «малоросію», лише про Первинну (у значенні «перша») Русь. Той приклад, коли системна пропаганда, на жаль, породила в нас безпорадну меншовартість, якої були геть позбавлені наші славетні прадіди. 

Євген ТОПОР/Громада Схід 11 (20) 2020