Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
24.08.2020

Хто такий Максим ПОТАПЧУК? Станичний краматорського «Пласту», голова громадської організації «Культурно-освітня фундація «Лібері Лібераті». Був підприємцем у Донецьку, учасником донецького Євромайдану, у березні 2014 року з важкими пораненнями після проукраїнського мітингу виїхав з міста і сьомий рік поспіль займається волонтерською діяльністю. Організував десятки успішних соціальних проєктів: міжрегіональний літературно-мистецький фестиваль «Кальміюс», ініціативу «Вишиті мрії» (завдяки якій майже 300 дітей на Донеччині та Луганщині навчилися створювати традиційні зразки прикладного мистецтва та отримали для них покупців), збір книжок для бібліотек шкіл та інтернатів Сходу України, збір канцелярського приладдя для школярів з окупованих територій…

Ми розмовляємо телефоном, бо зараз він у Карпатах – супроводжує на відпочинку дітей зі Сходу та займається збором лікарських трав.

– Максе, а люди повертають книжки, які вільно беруть з ваших відкритих бібліотечок?

–  Знаєш, це так класно, що людина прийшла і взяла додому книжку! Вона ж не просто так її взяла, а зацікавилася, захотіла прочитати. Тому нехай навіть і не повертають, аби читали. Особливо, якщо це діти.

До війни Максим, економіст за освітою, жив у Донецьку і мав власне бюро перекладів. Сьогодні він сам не може сказати, жителем якого міста він є:

– Проєкти вимагають бувати у різних містах та їздити всією країною. Останніми днями я у Карпатах. Козу навчився доїти, – сміється в слухавку. – Багато роботи щодо проєктів роблю віддалено – телефоном або через інтернет. От зараз розпочався відбір робіт на «Кальміюс».

Прошу Максима більше розповісти про літературний конкурс «Кальміюс», який він започаткував ще 2016 року разом із вчителькою з Краматорська Оксаною Проселковою. Конкурс допомагає виявити та підтримати літературно обдарованих українців Сходу. Цікаво, що його меценатами є зовсім не олігархи, а люди з середніми статками, небайдужі до розвитку української культури.

– На сьогодні отримали вже більше 40 робіт в прозі та поезії, навіть п’єсу прислали з Авдіївки. Є автори з Донеччини, Луганщини, Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Надсилають роботи й з окупованих територій. Здебільшого це невідомі молоді автори.

  Які призи? Що дає учасникам ваш конкурс?

–  Призи більше символічні. Насправді, творчим людям, літераторам важливіше визнання таланту та можливість винести на загал свої роботи. Конкурс дає широке коло контактів, читацьку аудиторію та пізнаваність. Найкращі автори знаходять меценатів для видання своїх творів. У 2016-2017 роках у нас в певних номінаціях були переможці з Донецька. 2017 року переможниця навіть приїхала на вручення нагород, та коли зі сцени оголосили її прізвище, вона не могла повірити, що дійсно перемогла. Була історія, коли автор з Вугледара Володимир Бодня, який пів життя писав російською, спеціально на наш конкурс написав роботу українською і відкрив для себе яскравість та різноманіття саме українського слова. На сьогодні він перейшов повністю на українську мову у своїй творчості і став відомим далеко за межами області.

З літературою пов’язаний й інший проєкт, який Потапчук розвиває з однодумцями з Києва, Луганщини та Донеччини. Відкриті бібліотеки з вільним доступом до книжок, що облаштовуються у громадських місцях, у Європі мають назву «буккросинг». В Україні цей рух під назвою «Книжкова шпаківня» просуває дитяча письменниця Євгенія Пірог: невеличкі, досить прості дерев’яні будиночки, справді схожі на шпаківні, встановлюються у лікарнях, кав’ярнях, будинках культури, ба просто у парках. Волонтери наповнюють «шпаківні» книжками, які люди можуть брати додому, а як прочитають, мають повернути або принести інші книжки. Максим долучився до проєкту та активно розвиває цей книжковий рух у нашому регіоні.

– В звичайній шпаківні живуть шпаки, а в нашій живуть книжки! Не скажу зараз, скільки вже таких бібліотечок ми відкрили, розповім про останню започатковану. Напередодні карантину у прифронтовому селищі Тошківка на Луганщині ми разом з місцевими активістами працювали над облаштуванням у будинку культури «Книжкової шпаківні». Дуже класно вийшло те, що нею там опікуються підлітки –  днями ми відправили до Тошківки нові книжки і забирати їх на пошті будуть місцеві школярки. Я щиро радію, що діти беруть на себе відповідальність і активно долучаються до проєкту.

Максим взагалі багато своїх сил спрямовує саме на розвиток та виховання молоді. Під час карантину організовує для своїх пластунів онлайн-навчання робототехніці, вдалося навіть долучити військових інженерів, які можуть розповісти багато цікавих деталей. Він є керівником Краматорського осередку скаутської організації «Пласт».

– Великі табори зараз не зорганізуєш, бо карантин.. Але все одно необхідні хоча б мінімальні мандрівки, рухливі ігри, щось таке… Отже робимо такі собі лайт-версії. Наприклад, домовилися з Краматорським регіональним ландшафтним парком і вони проводять екскурсії для наших гуртків. Хтось виїхав зі мною до Карпат. Наразі запрошуємо молодь від 14 років до табору «Степовий обрій» у Слов’янському районі. Внесок всього 250 гривень. На учасників чекають цікаві гутірки, майстер-класи, знайомство з мистецтвом бойового гопака та стрільба зі справжнього луку, квест-екскурсія до музею Слобожанщини та пляжний пленер із відомими митцями. Зануримося до незабутньої романтики пригод, а ще скуштуємо смачнючу їжу за старовинною рецептурою.

У Потапчука є невеличкий бізнес зі збору та пакування авторських трав’яних чаїв. Травами займалися його прадід, який постачав власноруч виготовлені ліки воїнам армії Української Народної Республіки, які під час зимового походу жили на той час у Бахмуті; а потім і дідусь Федір. Наразі, каже Максим, це скоріше хобі, яке поки що не приносить постійного доходу, тим більше, що певний відсоток грошей йде на волонтерство. Та є в нього мрія зробити з давньої справи своєї родини справжній серйозний бізнес з великими промисловими сушарками, складами і каналами збуту. Він навіть зареєстрував власну торговельну марку Trava.UA та сподівається вкладати більше у соціальні проєкти. Він взагалі вважає, що людина не може, маючи певний капітал, витрачати його лише на власні потреби. Тоді не буде в нас країни, якщо кожен житиме на цій землі сам для себе.

– Як, на твою думку, змінився український Схід останніми роками – на краще, на гірше?

– Все не просто змінюється, а вже змінилося на краще! Я спостерігаю дуже швидку позитивну динаміку. Не пам’ятаю, щоб до війни молодь була такою активною, як сьогодні – у втіленні мистецьких ініціатив, фестивалів, у написанні проєктів. Юнацтво сьогодні вміє та робить більше, ніж ми в їхні роки. Ми прагнемо, аби молодь вже у 16-18 років керувала осередками громадських організацій і брала розвиток громад до своїх рук. А ми маємо надихати, передавати свій досвід та поступатися лідерством.

Ірина ПЕРКОВА/Громада Схід 15(24) 2020