Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
29.10.2019

Тим, хто живе далеко від війни, важко уявити, що зовсім недавно спортивна школа прифронтової Мар’їнки тряслася від регулярних обстрілів, що у неї не було даху і цілих вікон, що чи не кожен день закінчувався «суботником» з прибиранням уламків і битого скла, в якому брало участь майже все населення міста.

Довідка: Мар’їнська дитячо-юнацька спортивна школа, заснована 1973 року, дала старт кар’єри не одному спортсмену. Серед її вихованців призери чемпіонатів України та колишнього Союзу, майстри спорту і тренери високого класу. До війни тут тренувалися близько 900 дітей, зараз – 150.

Попри важкі військові часи, школа вижила і навіть розширює коло спортивних дисциплін, витягуючи мар’їнських дітей з пастки безпорадності, надихаючи на працю та досягнення.

– Коли у 2014 році місто почали обстрілювати і в школу було два прямих попадання, у нас почалася паніка, – розповідає заступник директора Мар’їнської ДЮСШ Світлана Шинкаренко. – Нам здавалося, що життя зупинилося. Треба було школу рятувати.

Ось тоді всі, хто жив на той момент в місті, почали розбирати завали. Так з прибирання уламків почалося життя школи на війні. Не припинилося, а почалося нове. До самої весни, без зарплати, під обстрілами, ті, хто залишився, намагалися підтримати роботу школи. Щоб діти, які тут залишилися, відчули – життя триває. Для дітей старалися.

Ангели-охоронці

Відновлювати ДЮСШ допомагали не тільки батьки. Першими підтримали школу військові-CIMICі (Civil-Military Cooperation – служба військово-цивільного співробітництва, – ред.), які привезли м’ячі і взуття для юних спортсменів.

«Коли нам здавалося, що ми тут одні, країна велика, а ми – одні, прийшла допомога. Я досі згадую той день, коли до нас приїхали з «Карітасу». Мені здавалося, що це ангели, – зі сльозами на очах каже Світлана. – За їх допомогою було відремонтовано дах та відновлені розбиті вікна. Тоді у нас відкрилося друге дихання».

За кілька місяців після першого обстрілу спортивні команди з Мар’їнки взяли участь у змаганнях  у Кураховому. Виїхали недалеко, всього за 15 км, але це було знаком, що школа живе, діти тренуються і показують гарні результати. На перемогу ніхто не очікував, але вдалося увійти у трійку лідерів.

Потім почали їздити далі Україною – і позмагатися, і відпочити. Особливо тепло Світлана Шинкаренко відгукується про волонтерів київського благодійного фонду «Свої» та її керівника Олену Лебідь. З 2015 року Олена опікується тим, щоб вивезти на відпочинок до мирної території якомога більше дітей з прифронтової зони. Особисто їздила по селах Сходу, заходила до директорів шкіл, формувала групи для екскурсій до Києва, там дітей зустрічала, до втоми мандрувала з ними столицею і потім проводжала на потяг назад наповненими та щасливими.

– Наші волонтери приїхали до Мар’їнки і побачили, як у напівзруйнованому спортзалі тренуються діти у подертих кедах. Школа пошкоджена, вікон немає, стеля розбита, а вони займаються. Добре допомагати тим, хто хоче щось змінити у своєму житті і не втрачає надії. Тоді ми і започаткували програму допомоги дітям з цієї школи, об’єднали відпочинок і спілкування з участю у спортивних змаганнях, – розповідає Олена Лебідь.

Першим містом, куди діти приїхали на футбольний турнір, було Мукачеве. Мешканці західноукраїнського міста були раді зустріти дітей з війни. За словами Олени, для них це  була і велика честь, і відповідальність. Змагання пройшли успішно, мар’їнські діти загорілися, познайомилися з іншими дітьми, почали листуватися, тепер мають там багато друзів. За час співпраці БФ «Свої» з ДЮСШ традиційними стали поїздки до Києва, Житомира, Мукачевого, Ужгорода та Червонограда.

– Ми завжди виїжджаємо декількома складами. Іноді діти переживають, що, перебуваючи у другому складі, наприклад, не виступають. Ми це робимо для того, щоб у дітей був стимул краще займатися, не пропускати тренування. Але в будь-якому випадку діти завжди відчувають, що про них піклуються. Коли ми їдемо чотирма командами, це майже 50 чоловік, то нам організовують ще й екскурсії, – розповідає тренер.

Чемпіони як стимул

Ближче до полудня оживає боксерський зал. Молодша група починає розминку, відпрацьовує удари і вчиться премудростям ведення боксерських поєдинків під  наглядом тренера. Олександр Безродний вже 20 років тренує дітлахів і розповідає, що інтерес до боксу у хлопчиків  не змінюється, багато хто з них приходить до секції боксу ще з дитячого садка. Один з них, 9-річний Станіслав Чалий вже встиг провести 15 боїв, в 9-ти з них переміг.

«Я займаюся боксом 5 років. Ще в садок ходив, коли почав боксом займатися. У мене в Селідово і Вугледарі були серйозні суперники, а ще Артем із західної України. Він взагалі старше мене, йому 12 років і техніка у нього хороша», – розповідає юний спортсмен.

– Чемпіонів Європи у нас немає, але призери чемпіонату України є. Найтитулованіший спортсмен у Мар’їнці – 14-річний Ярослав Любченко. Цього літа він став кандидатом у майстри спорту. На недавньому міжнародному турнірі в Харкові він обійняв друге місце, поступився сильному противнику, призеру чемпіонату Європи, – хвалиться Олександр Безродний.

Подією для боксерів став візит до Мар’їнки чемпіону світу з боксу Олександра Усика, який на новенькому професійному рингу (предмет гордості ДЮСШ) провів кілька майстер-класів.

Також Мар’їнська ДЮСШ увійшла у число переможців проекту «33», який організував Даріо Срна. Випередивши у конкурсі кілька десятків спортивних колективів з інших областей країни, школа отримала від легендарного капітана «Шахтаря» 15 комплектів форми та 10 футбольних м’ячів. Представники команди привезли подарунки до Мар’їнки та провели з юними футболістами міні-турнір.

Наразі тренери Мар’їнської ДЮСШ працюють у школах по всьому району. Спортивні секції діють в них постійно, а підсумкові змагання проходять на спортивній базі ДЮСШ. Деякий час тому батьки боялися відпускати дітей у прифронтове місто, а зараз у Мар’їнці проводяться обласні змагання з боксу. Окрім бокса, міні-футбола і волейбола, нещодавно тут розпочалися заняття з пауерліфтингу, карате та рукопашного бою.

– Нам би ще плавання відродити, як це було до війни. Я б знову почала тренувати дітей, я ж тренер з плавання. Басейн потрібен, а він поки що не працює. А ще потрібен лікар, який дітей буде до змагань допускати, з цим у нас проблема. Але ми віримо, що все у нас буде. Головне – руки не опускати, – каже Світлана.

Олена Лебідь, співзасновниця БФ «СВОЇ» (Київ):

– Ми об’єднуємо дітей з різних куточків України, щоб вони товаришували і за допомогою спорту також. Ми дуже хочемо, щоб кожна дитина побачила якомога більше у своїй країні, проїхала її вздовж і впоперек, познайомилась з людьми та традиціями в усіх її куточках. Тільки тоді прийде розуміння: ми всі – один народ, нам нема чого ділити. Земля в нас на всіх одна –  красива,  різна, колоритна, наша спільна Україна.

Олена Світла/ГРОМАДА Схід №5, 2019