Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
24.01.2021
Фото: Аліна КОМАРОВА

Із початком бойових дій в Україні на території Донецької та Луганської областей було заборонено полювання. Тривала ця заборона шість років — аж до осені 2020-го. За цей час луки, степи, водні угіддя почали наповнюватися живністю. Такий філософський парадокс: лінія розмежування, будучи лінією смерті для людей, стала для тварин смугою життя у 40 кілометрів завширшки.

Екоактивіст з Донеччини Олексій Бурковський дивується, чому вчені досі не зацікавилися таким чистим, хоч і вимушеним, експериментом, якого Україна ще не знала. Адже шість років без полювання безумовно вплинули на тваринний світ Донеччини та Луганщини.

Фото: Сергій ЛАПЧИНСЬКИЙ

Активіст запевняє, що не претендує на наукове дослідження і може бути суб’єктивним. Проте за місцевістю басейну верхів’я річки Казенний Торець Олексій спостерігає вже понад 30 років та будь-які зміни в популяціях тварин вважає для себе очевидними. 

За його словами, за рік до війни тваринний світ Донеччини був виснажений, винищення фауни було питанням часу. Це й не дивно, адже антропогенний вплив в цьому регіоні гігантський, природних угідь мало, а щільність населення, і мисливців також, була великою. 

2014 року ситуація докорінно змінилася. Поки бойові дії тривали на доволі великій території і змінювали географію свого поширення, тварини мігрували до більш спокійних районів, тож на той час простежити зміни у популяціях вкрай важко. Навесні 2015 року лінія зіткнення стабілізувалася, і всі подальші зміни вже були пов’язані із забороною полювання на більшій частині Донеччини та Луганщини. Рівень браконьєрства був майже нульовий: можливість отримати з кущів чергу з військового кулемета швидко «вилікувала» охочих від таких ризикованих розваг.

— Якщо 2013 року вже рідко можна було зустріти навіть дику качку — крижня, то з 2015-го замість поодиноких качок почали з’являтися невеличкі зграйки, потім зграї. Одного разу 2018 року я сполохав зграю крижнів більше 70 особин! — розповідає Олексій Бурковський. — Почали відновлюватися види, які майже зникли в цій місцевості ще років 10-15 назад, наприклад, чирок. Можна зустріти також і гуску сіру, став з’являтися занесений до Червоної книги України огар (руда качка – ред.) За час заборони полювання спостерігається зростання популяції перепілки звичайної. Про фазана взагалі годі й казати — він тепер зустрічається на сільських городах та вулицях. Це так дивовижно, коли ти відходиш від власного будинку буквально на 200-300 метрів і можеш натрапити на червонокнижного шуліку, польового або лучного луня, яких раніше не міг бачити роками. Щодо таких видів, як боривітер, лунь очеретяний, канюк взагалі мови не йде — їх бачиш постійно. 

Зміни торкнулися і ссавців. Значно зросла популяція зайців, козулі (сарни європейської). Почало зростати поголів’я диких кабанів, з’явилася видра, збільшилася популяція лисиці. Зростає географія поширення байбака. 

Фото: Олексій БУРКОВСЬКИЙ

Директор комунального підприємства мисливсько-риболовецького господарства в Олександрівському районі, заступник голови Донецької обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок Олексій Бусієнко підтверджує: у цьому районі популяція байбака за роки війни збільшилася у п’ять разів. 

— До 2010 року цю тварину майже не спостерігали взагалі. А зараз бачимо великі колонії цих гризунів в місцях, де їх раніше не було. 

За словами Бусієнка, можна впевнено казати про збільшення на території Донеччини фазанів та зайців. А ось диких кабанів суттєво поменшало (в Олександрівському районі –   зі 100 голів до 20), виною тому африканська чума свиней. Також зменшилася чисельність качок та гусей, бо за останні два-три роки через аномальну спеку влітку пересохли водоймища —з 40 у районі залишилося 15.

Фахівець запевняє, що масових випадків браконьєрства досі немає. Бути браконьєром –дороге задоволення, бо штрафи величезні (за вбиту косулю треба заплатити 30 000 грн). Та й єгерська служба, поліція, державна служба охорони добре роблять свою справу. 

Розповів Олексій Бусієнко і про санітарний відстріл, адже щодня отримує від мешканців району скарги стосовно нападів лисиць на домашню худобу та птицю:

— Попри заборону полювання нам доводилося відстрілювати хижаків за спеціальним дозволом. Проте це вже відбувається не в тих масштабах, що до війни. Тоді ми знищували втричі більше хижаків. Слід розуміти ще й такий момент – чим більше хижих тварин, тим менше всіх інших. 

А що на Луганщині? Звернулися до директора Луганського природного заповідника НАН України Вадима Мороза. 

Фото: Олексій БУРКОВСЬКИЙ

— Так, дійсно, за останні роки зросла чисельність ратичних, дикого кабана, косулі, фазанів, лисиць, зайців, — повідомив пан Вадим. — Розвелося більше диких кабанів і біля Станиці Луганської. Там така місцевість, де зараз люди не ходять, бо заміновано, тож практично заповідна територія там створилася. І на території заповідника, і поруч активно гніздяться птахи, занесені до Червоної книги України: орлан білохвостий, орел-карлик, шуліка чорний. 

Директор Луганського природного заповідника також пояснив, що, окрім заборони полювання, може позитивно впливати на розмноження диких тварин та птахів:

— Останніх декілька років маємо більш теплі та м’які зими, а це дуже сприятлива умова. Аграрії менше використовують хімікати для обробки полів, бо «хімія» дуже дорога, її  просто іноді не можуть дозволити собі. Інколи ділянки межують із лінією фронту, тому просто покинуті. А ще в Станично-Луганському районі поповнилися водою озера, що дуже позитивно вплинуло на популяцію водно-болотних птахів. Причина — закриття свердловин, з яких до війни качали воду для Луганська.

А ось чисельність байбака на Луганщині, за словами Вадима Мороза, скорочується. Відбувається заростання степу, а для цього виду це неприйнятно. Потрібен хоч невеликий випас худоби, проте поголів’я в сільських господарствах тільки зменшується. В межах заповідника, звісно, вживаються необхідні засоби для збереження популяції байбака. 

На думку Олексія Бурковського, на Сході за шість років виросло покоління тварин та птахів, які не знають мисливців, тому не бояться людей. Це уможливлює і полегшує «фотополювання», проте містить і загрози: адже наявність природних інстинктів є запорукою виживання фауни.

Дмитро ЛЕЩУК та Юлія ЧЕБРЕЦЬ/Громада Схід №1 (34) 2021