Вся родина Царюків займається на Луганщині агробізнесом, а старший син змалечку знає, як заробити на кавунах. Так буває, коли справа життя передається по роду. Хто знає, може, колись не лише Херсонщина буде славитися своїми кавунами, а й Схід України.
ШЛЯХ ДО КАВУНІВ
Мирослава Царюк родом з селища Побєда, жила там все життя до війни. Її родина займалася землеробством. Любов до землі передалася і доньці. Вона ніколи не боялася важкої роботи, а у шкільних творах писала, що мріє стати комбайнером.
Із майбутнім чоловіком Мирослава познайомилася, коли навчалася на аграрія. Він наразі працює регіональним агрономом у сільськогосподарській виробничій фірмі. А власні поля родина почала розвивати з 2008 року — спочатку невеличкі ділянки, потім більші.
— На початку ми сіяли столовий буряк, пшеницю, ячмінь, садили поля на 10-20 гектарів, — розповідає Мирослава. — Був досвід посіву гарбузів на насіння, але зазнали збитків, бо ми експортували насіння до Сирії, а там саме почалася війна. Цікавий факт: біле гарбузове насіння дуже популярне в арабських країнах, там зовсім не їдять чорного насіння, як у нас. Того року гарбузове насіння впало у ціні із трьох доларів за кілограм до 80 центів, тож ми ледь вийшли на нуль.
Займалася родина і продажем саджанців плодових дерев, але Мирослава народила доньку, і їздити торгувати на ринок вже не вистачало сил. Тож Царюки змінили діяльність, їхній напрямок зараз – пшениця, соняшник, просо, кукурудза, ячмінь ярий і озимий.
Спочатку землю обробляли самостійно. Батько Мирослави їздив на тракторі, вона допомагала, навіть і мішки тягала. Пізніше вже змогли винаймати техніку і людей для роботи у полі.
— Щоб зібрати врожай, потрібен комбайн. У нас його немає і купляти не плануємо, тому завжди винаймаємо. Взагалі у селах зараз дуже мало спеціалістів, яких можна найняти, більшість з них розбігаються по агрофірмах, які платять більшу зарплатню, – говорить Мирослава.
2014 року війна не обійшла Побєду, селище зазнало суттєвих обстрілів. Тоді родина переїхала до Новоайдару, де живе і понині.
Тим часом подорослішав старший син Назар. Коли йому було 13, батьки припинили давати кишенькові гроші і запропонували навчатися роботі. Запропонували власне і роботу: дали синові гектар землі під кавуни. Авжеж, допомагали із сіянням та доглядом, а врожай він продавав разом із сестрою. Так і склалося, що почали займатися кавунами.
БІЗНЕС НА КАНІКУЛАХ
— До праці ми дітей не змушували ніколи, навпаки, довго не брали їх з собою, — каже Мирослава. — Але вони самі почали проявляти цікавість та ініціативу. Влітку син підробляв у нас на тракторі, а після закінчення школи знову посіяв гектар баштану і займався цим вже самостійно.
Наразі хлопець навчається у Харківському національному аграрному університеті на третьому курсі. В «некавунний» сезон вирощує ще й овочі.
— Мені з самого дитинства подобалося працювати з землею. Я спостерігав за батьками, тому і знав, що як росте. На першому курсі, коли впровадили карантин, я приїхав з Харкова додому і вирішив не сидіти, а вирощувати овочі з насіння. Ставку вирішив зробити на ранні кабачки. У спеціальних місткостях для насіння висадив три сорти, тримав розсаду під спеціальними лампами, поливав та доглядав за нею кілька тижнів. Наприкінці квітня з настанням тепла я зробив невеликі парники з агроволокна та висадив розсаду у відкритий ґрунт. Обробляв від комах та захворювань, використовував крапельний полив. У травні вже був результат.
Тоді навесні хлопець вдало продав врожай кабачків і знову взявся за свій гектар кавунів, бо саме у травні їх і сіють.
ТО ЯК ВИРОСТИТИ КАВУНИ?
Все починається з підготовки ґрунту. Назар використовував поле, де раніше росла пшениця. Перед тим, як щось садити, його треба зорати і прокультивувати.
— Цьогоріч я вирішив змінити сорт кавунів. Сорти обирав в інтернеті, дивився багато інформації, читав відгуки. Зупинився на сорті «Продюсер». Він може досягати великих розмірів, дуже солодкий, а через те, що товстокорий, довго зберігається.
До речі, на довше зберігання кавунів впливає також вирощування без добрив. У Царюків саме так: — у вирощуванні продукції принципово не використовуються хімікати, бо має бути, як для себе.
Вручну висадити гектар насіння важко, тому Назар підключив фантазію і використав сіялку з посіву пшениці. На ній сиділо троє людей, які кидали насіння, а сам хлопець повільно їхав трактором. Так висадили 10 тисяч насінин, з них визріло 6 тисяч.
Назар не використовує не лише хімікати, а й полив. Все росте самостійно, з догляду — лише вчасна прополка будяків. Іноді на прополку винаймає робочих.
Після збору врожаю потрібно продискувати ґрунт, і можна висаджувати озимину. Щоб було менше захворювань та шкідників, потрібні сівозміни, тож Назар просто міняється полями з батьками.
— Я відчуваю щастя, коли бачу, як сходять кавуни. А ще більше радію, коли збираю врожай. Пам’ятаю, як вперше малим посіяв кавуни, то кожного дня приходив на поле і навіть відривав насінини з землі, аби подивитися, чи вони проростають.
ЩО ПО КОШТАХ?
Хлопець каже, що він не просто так вирощує невеликий об’єм, бо кавун – це виключно сезонна продукція, і потрібно ще вчасно встигнути продати.
Найсмачніші кавуни без добрив дозрівають на початку серпня, тоді їх і починають продавати. На продукцію Царюків завжди є попит. Кавуни продають у Новоайдарі і селах поблизу, ще – на ринках у Лисичанську, Сєвєродонецьку і навіть Старобільську. Кавунчики цього року вродили від 2 кілограмів до 12, у середньому — по 5 кілограмів. Ціна у них – 3-4 гривні за кілограм, це не дорого. Тож люди купують і по 100 кілограмів.
Зрештою, насіння та допомога людей у роботі обійшлася Назару близько 7 тисяч гривень. Якщо до цього ж ще винаймати техніку та орендувати поле, то для старту потрібно 10-15 тисяч гривень. Заробити можна близько 25-30 тисяч. Можливі і непередбачені збитки – як от нещодавно з поля Царюків викрали вдень близько двох тонн кавунів.
У подальшому Назар планує продовжити розвиток у аграрному напрямку, в ідеалі — потрапити на стажування до великого агрохолдингу. Проте на літо, як завжди, в планах — кавуни.
Лілія УДОДЕНКО/Громада Схід №16(49) 2021