Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
25.04.2020
Фото з архіву Ганни КУРЦАНОВСЬКОЇ

Кожної зими в розпал сезонної епідемії респіраторних захворювань окремі класи та школи, а потім вже міста та райони по черзі або «оптом» на тиждень-два «ходили» на карантин. Але не  наприкінці навчального року. Але не на два місяці. Але не всі разом – і діти, і дорослі.

Тож наразі всією країною навчаємося вчитися дистанційно. До процесу залучені не лише школярі, але і їхні батьки, і, власне, вчителі. На відміну від представників багатьох інших професій, які тимчасово вимушені байдикувати, педагоги продовжують працювати в режимі нон-стоп.

Проблеми дистанційної освіти у школах Донеччини і Луганщини вчителі описали в анкетах проєкту «Освітній марафон», про який «ГРОМАДА Схід» нещодавно писала. Нагадаємо: у грудні 2019 року рух до концептуально нової школи розпочали 60 освітніх закладів нашого регіону. До півфіналу «Освітнього марафону» потрапили 40 з них. На початку березня 2020 року освітяни з’їхалися до Києва на інтенсив-сесію, і тільки-но встигли повернутись додому, як країну «накрив» тотальний карантин, а з ним – дистанційне навчання. 

Освітянам не позаздриш. Навантаження зросло вдвічі, і тепер робочий день триває не менше 10 годин, повільно перетікаючи у робочій вечір… Принаймні, так стверджують вчителі Донеччини і Луганщини, які взяли участь в онлайн-опитуванні. До вашої уваги – такий собі дайджест з 83 інтерв’ю освітян регіону. 

НАВЧАТИСЯ ВЧИТИСЯ 

Перше, з чим стикнулися школи – технічні проблеми, пов’язані з відсутністю комп’ютерних ґаджетів як у деяких учнів, так і у вчителів. 

Приблизно 25% учнів Донеччини не мають змоги підтримувати інший дистанційний формат, крім телефонного. Щоб дізнатись про домашнє завдання та переслати виконане месенджером, декому доводиться звертатися до родичів чи знайомих. За умови, що в тих є інтернет. А його часто-густо нема, особливо у прифронтових містечках та селах. А як і є – настільки «слабкий», що про відеоуроки не йдеться, встигнути б бодай скачати файл. 

Навіть коли з технікою все гаразд, з’являються нові перешкоди. І перша з них – банальний саботаж: «Не всі учні беруть участь в освітньому процесі, завдання виконують вибірково», «Деякі взагалі сприймають карантин як канікули і не поспішають заглядати у вайбер або інші групи спілкування».

Щодо участі батьків в процесі навчання, то тут дві крайності: або ігнорування завдань, або надмірна участь у виконанні. Педагоги прекрасно усвідомлюють, що «не всі учні самостійно виконують завдання (при цьому допомагають не тільки батьки, а і  репетитори!)». А оскільки, на думку вчителів, діти 1-7 класів не здатні без допомоги батьків самостійно працювати онлайн, то «виходить, що ми навчаємо батьків, а не тільки дітей».

Освітяни визнають, що школа також не була готова одразу перейти на дистанційну форму навчання, бо «раніше в цьому не було потреби»: «Учителі не мають навичок працювати в програмах, що забезпечують дистанційну освіту, багато хто боїться, не вірить у свої можливості опанувати це», «Робочий день став довшим, багато часу йде на підготовку до онлайн-уроку», до того ж «звітність за виконану роботу віднімає більше часу, ніж сама робота». 

Коли стало зрозуміло, що карантин надовго, вчителям таки довелося опановувати нові інструменти – презентації на Гугл-диску, відеоуроки через ZOOM, Duo, Skypе, групи у соцмережах. Завдання та відео з поясненнями розташовують на власних сайтах і  у блогах на сайтах шкіл. Зізнаються, що продовжують навчатися, аби «самостійно створювати відеоуроки з презентацій та за допомогою програм запису екрану», і щодня поповнюють  свій «арсенал» новими формами дистанційної роботи. Нещодавно до них додалися телеуроки та YouTube-каналі Міністерства освіти. В нагоді прогресивним педагогам та їхнім учням стали і онлайн-студії та освітні платформи: EdEra, Prometheus, ScretchStudio, learningapps.org, iLearn.

 

КАРАНТИН НА КОРИСТЬ?

Отже, вчителі (принаймні більшість) стрімко наздоганяють більш «просунутих» учнів у вмінні користуватись сучасним віртуальним інструментарієм. Ба більше – декотрі стають крутими блогерами-психологами-акторами, мотивуючи дітей в інноваційний спосіб: «Учнів можуть стимулювати інтерактивні вправи, ігри, вікторини, тести, різноманітні змагання, створення проєктів, власних портфоліо, презентацій».

Серед плюсів «дистанційки» вчителі зазначають «відсутність дисциплінарного простору та можливість планувати свою роботу, відпочинок, заняття улюбленими справами», «можливість поєднувати навчання з власним хобі», «навчання у зручний час, можливість прослухати урок декілька разів». А ще – це унікальна можливість онлайн познайомитися з відомими педагогами України.

Вже зрозуміло, що корисним наслідком карантину стане осучаснення вчителів. Планка їхньої професійної спроможності вже піднялася. Адже і діти, і батьки бачать, на що насправді здатний педагог, коли припиняє займатися на уроках адміністративно-виховною роботою і змушений утримувати увагу учнів тільки своїми хистом, знаннями та творчістю. 

Також карантин стає тестом на емпатію – вміння розуміти та відчувати стан іншої людини. Це те, що було геть відсутнє у відносинах вчитель-учень за радянської освітньої системи. А зараз в анкеті вчителя читаємо таке: «Надати дітям більше підтримки, ніж критики, вони й так страждають від вимушеного перебування вдома».

  Також радує, що певна кількість вчителів бачить своїм завданням не перекачку в голови учнів параграфів з підручнику, а допомогу у зростанні та формуванні особистості: «Використання нових інформаційних технологій дасть нові можливості для розвитку творчості, знаходження і закріплення освітніх та життєвих навичок».

Звісно, все це можливо лише при наявності самодисципліни та бажання учня здобути якісну освіту. Необхідний і контроль з боку батьків – переконані вчителі. 

 

Олена ПІСКУН, директор ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Корфа (с. Нескучне Великоновосілківського району)

 

Відсутність персональних комп’ютерів та засобів інтернет-зв’язку у дітей та деяких вчителів сільської місцевості унеможливлює 100% охоплення навчанням усіх учнів. Заважає несерйозне сприйняття такого навчання у 30-40% дітей та батьків. Не сприяє результативності завантаженість вчителів іншими видами діяльності, як то складання планів роботи та написання звітів, обов’язкове відвідування  вебінарів від освітніх установ вищого рівня. Проблемою є неготовність до дистанційного навчання педагогів старшого віку. 

 

На сайті школи ми створили форум для надання завдань та зворотного зв’язку з учнями. Широко використовуємо вайбер, бо він найдоступніший для нашого контингенту. Вчитель надає відеопояснення у груповому чаті, туди ж діти відправляють фото виконаних завдань. Останнім часом опанували ZOOM, проводимо уроки онлайн. Деяким учням даємо завдання у письмовому вигляді, які будуть перевірятися після карантину – встановили скриньку для учнів з сімей, де відсутні інтернет чи комп’ютер, куди  батьки можуть приносити виконані роботи два рази на тиждень.

Олена САМОЙЛЕНКО/Громада Схід №7 (16) 2020

___

ЧИ ПРИСТОСУВАЛИСЯ ВАШІ ДІТИ ДО НАВЧАННЯ ВДОМА?

Юлія ДЖЕРІНА, мама Софії, учениці п’ятого класу:

– На початку карантину була система, коли віднайти відповіді на питання учень повинен був сам – ми отримували завдання з посиланнями на ресурси, де є відповідна інформація. Але з  появою онлайн-трансляцій вчитися стало набагато цікавіше. У класі доньці складно не відволікатись, а вдома вдається зосередитися. Форма подачі матеріалу онлайн іноді цікавіша, ніж у школі. Принаймні, донька з цікавістю дивиться всі уроки, якщо чогось не розуміє, передивляється повторно у запису. У нашої школи є свій сайт,  де завдання виконуються онлайн, частково донька виконує письмово. Єдиний мінус «дистанційки» – не можна звернутися до вчителя з додатковим питанням, треба шукати відповіді самому. Оцінки у доньки підвищились, зараз вона вчиться на 10-12 балів.  

 

Марина ЮРЧИК, мама другокласника Сашка: 

– Мені не подобається дистанційна форма навчання. Ні батьки, ні педагоги до неї не готові. Щотижня вчитель у вайбер надсилає таблицю з посиланнями на відеоуроки чужих вчителів, з математики взагалі просто надають завдання, без пояснень. Приклади син розв’язу, а з задачами впоратися не може – малечі ще складно працювати самостійно. Дуже складно вивчати й англійську – навіть, якщо батьки її вчили, не завжди вміють пояснити. Якби були  відеоуроки, де матеріал викладає вчитель, до якого учні звикли у школі, можливо, їм було б легше. Хай би у такому форматі проходили уроки з математики та англійської, а читання, українську мову діти вивчали б самі. Зараз вчимо уроки всією родиною. Навіть знімаємо відео, як син розповідає вивчені вірші і надсилаємо його вчителю. Завдання з «карантинного» зошиту я  фотографую та кидаю вчителю на вайбер. Уявіть, педагогу потрібно збільшити отримане зображення, розібрати почерк і у відповідь надіслати зауваження, бо оцінки нам ще не ставлять. Тепер батьки розуміють складність роботи педагога. 

 

 

Олена ЕВЕРТ, багатодітна мама:

– У мене п’ятеро учнів і один телефон на всіх. Комп’ютера чи ноутбука немає. Якби школа видавала планшети або електронні книги у користування на час домашнього навчання, то воно проходило б простіше для всіх. Звичайно, добре, що по телевізору транслюють уроки онлайн, але у нас один телевізор, а мої діти навчаються у різних класах, тобто дивитися уроки одночасно вони не можуть. Не всі завдання здаємо вчасно, просто фізично не встигаємо. У мене немає педагогічних навичок, я не вмію пояснювати шкільний матеріал. Найскладніше допомагати з уроками першокласнику та десятикласнику. У мене є ще трирічна дитина, якій треба приділити увагу, та й від ролі мами на час карантину мене ніхто не звільняв – маю готувати, прибирати, прати. А ще треба  думати, як тих дітей прогодувати.

 

Євгенія ДЗЮБЕНКО, мама третьокласника Арсенія: 

– Ми живемо в однокімнатній квартирі, тож від навчання сина відволікає молодший братик. Проте синові простіше на дистанційному навчанні, бо час виконання завдань ніхто не обмежує,  а він любить подумати.  У школі деякі завдання він не встигав виконувати. Оцінки підвищились, хоча побоююсь, що, коли він повернеться до школи , то буде відволікатися, не встигати, і оцінки знизяться. Син допитливий і посидючий, у нього немає складності з самоосвітою. До того ж я намагаюсь йому пояснювати, наводити приклади. 

 

 

 

Ельвіра ПАЩЕНКО, мама учениці четвертого класу та вихованця спеціалізованого ліцею: 

– Принаймні, учням старшої школи складніше, ніж молодшим класам. Для доньки проблем немає, хоча мені здається, що краще акцентувати увагу на виконанні письмових завдань, їх має бути більше. А у навчальному закладі сина складніша програма, ніж у загальноосвітній школі. Він навчається у десятому класі, треба дуже багато теорії, а знайти в онлайн-уроках необхідну інформацію досить складно, іноді її просто немає українською мовою. Дистанційна освіта не замінить живого спілкування з вчителем. Треба, щоб між вчителем та учнями був діалог, тоді і знання засвоюються краще. До того ж, діти у школі вчаться співпрацювати, сумісно виконувати завдання.