Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
20.08.2019

З липня 2019 року в Україні новий Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина – пані Анка ФЕЛЬДГУЗЕН. Пані Посол не залишила без уваги запит нашої редакції і охоче розповіла читачам «Громади» про свої погляди щодо підтримки Сходу України і потенціалу нашої країни в цілому.

– Німеччина сьогодні – один з найважливіших союзників України, союзників дієвих і системних. Без цієї допомоги Україна точно не вистояла б у війні. Чим для Вашої держави є Україна? Чому Німеччина допомагає?

– Тому що Україна є дуже важливою для нас! Нас тісно поєднує історія та, я в цьому абсолютно переконана, також спільне майбутнє. Наші відносини були добрими ще до 2014 року. 30 років тому ми відкрили Генеральне консульство в Києві, яке перетворилося після проголошення незалежності на Посольство, відтоді ми ще поглибили ці відносини.

Німеччина на міжнародній арені виступає за захист прав людини, за підтримку демократії та свободи. Ми хотіли б, щоб люди жили в мирі, щоб вони могли приймати вільні рішення, щоб їхній рівень достатку був високим.

Саме тому з 2014 року ми надаємо активне сприяння вирішенню конфлікту – в Нормандському форматі, у Мінську – і ми є одним з найважливіших двосторонніх донорів у галузі співробітництва задля розвитку та гуманітарної допомоги.

– Як Ви оцінюєте потенціал проектів, які уряд Німеччини підтримує на Донеччині? Зокрема, потенціал газети «Громада» для мешканців сіл вздовж лінії розмежування?

– Донецька і Луганська області географічно є одними з головних для німецької гуманітарної допомоги. За цим напрямком ми вже надали Україні понад 100 млн євро і підтримуємо разом з проектами таких німецьких організацій, як Німецький Червоний Хрест, Карітас, Мальтійська Служба Допомоги, ще проекти міжнародних організацій ЮНІСЕФ, ВООЗ, УВКБ ООН, а також масштабну діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Окрім цієї активності з пом’якшення складного становища ми хочемо підтримувати Україну в рамках нашого співробітництва задля розвитку. На регіональному рівні ми концентруємося при цьому на Східній Україні і зосереджуємося на розв’язанні тих проблем, в яких маємо великий досвід, зокрема, в енергоефективному будівництві. Або ж на темах, в рамках яких перед нами самими колись поставали виклики, і ми наразі можемо ділитися досвідом – наприклад, в галузі децентралізації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Ми хочемо надавати підтримку цим людям, а також громадам, що допомагають їм розпочати нове життя. Тому Федеральний уряд сприяє, наприклад, будівництву житлових приміщень для внутрішньо переміщених осіб або ж ремонтам шкільних будівель. Наша допомога у покращенні умов навчання у 75 школах і дитячих садках пішла на користь вже понад 40 000 дітей.

В таких проектах важливим для нас є співробітництво з місцевими партнерами з метою передачі наших знань, а також отримання користі від  набуття місцевого експертного досвіду. Тому в усіх наших проектах криється величезний потенціал: проекти можуть бути перенесені на інші місця, а з набутого досвіду можна отримати важливі уроки. Ми побачили, що завдяки такому підходу ми досягаємо успіху й можемо щось змінювати в житті людей. Тому я оптимістично налаштована щодо по-справжньому сталого ефекту від наших проектів.

Це також стосується і газети «Громада». Основою демократії та дієвого суспільства є те, щоб громадяни були в змозі впливати на прийняття рішень. Щоб вони могли приймати вільні рішення, маючи повну інформацію. Але спочатку люди мають десь отримувати цю інформацію, знати, що відбувається навколо них. Думаю, завдяки цьому проекту ми зможемо охопити багатьох людей вздовж лінії розмежування.

– Яку історію про нашу війну Ви хотіли б розповісти своїм співвітчизникам?

– Важко відповісти. Адже я вже втретє в Україні на посаді та вже познайомилася з багатьма різними особливостями країни і цікавими людьми, які дуже зворушили мене.

Як Послу, мені, однак, перш за все, дуже важливо слухати. Тому наразі я намагаюся якомога швидше об’їздити багато регіонів України – також і Схід. Там я точно зустріну багато вражаючих людей. Я дізнаюся про те, яким чином вони організовують своє життя, що рухає ними, якими є їхні проблеми. І про це мені доведеться багато розповісти.

Особливі враження я отримала під час мого попереднього перебування, коли я супроводжувала в аеропорту поранених українських військових, перед тим як Бундесвер на літаку транспортував їх до лікарень Німеччини. Мені було дуже важко дивитися в їхні обличчя, в яких відбивалася війна. Але я знала, що в Німеччині вони отримають найкращу допомогу, яку ми могли запропонувати.

– Чи не найважливіша реформа з запроваджених в Україні – реформа децентралізації. Однак не всі розуміють її необхідність для держави і корисність для себе. Які головні можливості для людей Ви б зазначили в цій реформі? Як це працює в Німеччині, як люди в маленьких містечках і селищах керують своїм життям?

– Звучить банально, але: держава існує для своїх громадян. Проте для цього вона має бути помітною, а її рішення – зрозумілими. Реформа децентралізації має допомогти зробити публічне управління ефективнішим, гнучкішим і прозорішим.

Тому реформа передбачає зсув відповідальності та фінансів згори вниз. Громади мусять вміти працювати самостійніше. Тут існує дві ідеї. По-перше, на місцях люди краще знають, який саме проект є економнішим і де саме є сенс побудувати дорогу. І, по-друге, рішення на локальному рівні є для громадян помітнішими. Простіше нагадувати управлінцям про їхні обов’язки. Не треба більше їздити у віддалені районні центри або взагалі до Києва, аби вимагати чого-небудь: відремонтуйте нарешті дороги! Зробіть ремонт у школі!

Звісно, ці зміни викликають спочатку нерозуміння у тих, хто втрачає владу, і, напевно, навіть супротив. У Німеччині у 1990-х роках були схожі проблеми з тим, що наразі відбувається в Україні. В НДР влада також була централізована, і не було місцевого самоврядування. Однак сьогодні перенесення завдань згори вниз для більшості Німеччини є цілком зрозумілим.

З нашого досвіду, в багатьох громадах України так само: зараз вони мають набагато більше грошей і можуть самостійно визначати, що з ними робити. І коли люди бачать, що вони мають вплив на те, щоб у сільській школі був проведений ремонт, а на дорозі не було ям, вони помічають конкретні переваги місцевого самоврядування.

– Яке майбутнє України Ви бачите в найближчій перспективі? Якою Україна може стати після війни і в наступні 5-10-15 років?

– Я зараз дуже багато говорила про наші проекти співробітництва задля розвитку або гуманітарної допомоги. Але наші відносини охоплюють набагато більше сфер, і я абсолютно переконана, ці «кризові» теми відходитимуть найближчими роками все більше й більше на другий план, якщо ми говоримо про Україну.

Вже зараз ми маємо дуже добрі економічні відносини. Обсяги торгівлі між Німеччиною та Україною збільшуються протягом років, Німеччина є для України найважливішим торговим партнером в ЄС. На цей час в Україні присутні близько 500 німецьких компаній, і ця кількість зростає. Все більше німецьких та українських компаній набувають членства у Німецько-українській промислово-торговельній палаті, що була заснована 2016 року.

Це приклад, котрий демонструє мені, що Україна йде правильним шляхом. Для того, аби продовжити цей шлях, важливим є послідовне продовження вже розпочатого курсу реформ і впровадження Угоди про асоціацію з ЄС. При цьому я маю на увазі реформу децентралізації, про котру ми вже говорили, а також реформу судочинства, якій ми надаємо сприяння. Якщо в країну мають прийти інвестори, їм потрібна правова безпека. І звісно, має й надалі здійснюватися боротьба з корупцією. Це багато роботи, і до завтра вона, ясна річ, виконана не буде. Але я думаю, що з кожним реформаторським кроком Україна стає привабливішою. І, перш за все, для власних громадян!

Дмитро ВЕСЕЛОВ/Громада

Довідка: Анка Фельдгузен народилася у місті Ельмсгорн, Німеччина. Навчалася в Кільському університеті ім. Крістіана Альбрехтса, Інституті політичних досліджень у Парижі, на Курсах Вищої дипломатичної служби у Бонні, у Fletcher School, Медфорд, США. Має диплом з політології і ступінь магістра міжнародних відносин. Професійну кар’єру розпочала 1994 року саме в Україні референткою з питань преси і протоколу у Посольстві Німеччини. У 2009-2015 роках знов повернулася до Києва, обіймаючи посаду постійної заступниці Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні. Працювала також у відділах, департаментах і офісах Федерального міністерства закордонних справ. Останнє місто роботи перед призначенням в Україну – Відомство Федерального президента Німеччини, Берлін.