Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
13.07.2022

За тиждень до початку широкомасштабного вторгнення Росії жителька Костянтинівки Ольга САБАДІН готувалася до свого туру Україною з виставкою «Країна мрій». Тур мав розпочатися у Харкові, потім – Вінниця, Київ, плани були розписані до осені. Війна в один день усі ці плани зруйнувала.

Ранок 24 лютого застав художницю у Борисполі. Її хлопець – військовий, у перші ж дні пішов захищати країну. А Ольга залишилася сама у чужому місті, під постійними обстрілами росіян. На початку березня не витримала і через страх за життя поїхала. Спочатку – до друзів у Кам’янець-Подільському, а потім отримала запрошення малювати мурал у Берліні.

Стінопис на тему війни запропонувала створити білоруська активістка, над втіленням ідеї працювали художниці з України, а сплатив за роботу власник приватної будівлі, який віддав під мурал дві свої стіни.

Одна стіна була висотою 23 метри, інша – 18 метрів, але страху працювати на висоті дівчина не відчувала. Каже, було гарне риштування, а фарби та пензлі відволікали Олю від тривожних думок.

– За тиждень ми втілили два ескізи. На першому дівчинка тікає від війни, взявши із собою домашніх улюбленців, на задньому плані – інші люди, які теж тікають.  Друга стіна – це міста, які бомблять, корабель, який тоне (тоді той російський крейсер ще не затонув, тому вийшло наче пророцтво) та вислів Never again? («Ніколи знову?»). На стіні є код, можна просканувати його та перейти на сайт, аби дізнатися більше про мурал, ідею, художниць і задонатити на армію, – розповідає Ольга.

У Німеччині вона подала документи на статус біженки, але згодом знайшла резиденцію для митців та поїхала до Швейцарії. Зараз живе на дві країни – постійно переїжджає з Німеччини до Швейцарії та навпаки. Дорога потягом займає десять годин. Раніше поїздки для українців були безоплатними, зараз потрібно вже купувати квитки.

Артрезиденція розташована поблизу швейцарського міста Золотурн, серед чарівної природи, птахів та річок. Тут на стінах колишньої паперової фабрики втілюють свої творчі задуми місцеві митці та художники з Німеччини, Франції, України. Якщо у Берліні ескіз мурала затверджували, то у Швейцарії – повна свобода, малюй, що хочеш. Ольга обрала українські символи – рушник, писанку та вишиванку.

– Для мене живопис – це втеча від дійсності, моя арттерапія. Я намагаюся максимально абстрагуватися від новин, які читаю у соціальних мережах та чую від родичів телефоном. Яскраві барви мене заспокоюють.

Стріт-арт – вуличне мистецтво дівчина швидко «переросла» і подальшої потреби у створенні муралів наразі не відчуває. Натомість стала малювати на полотні та задумала влаштувати персональну виставку.

За кордоном картини Ольги вперше побачили світ на виставці у Берліні на початку червня. На її роботах, представлених поряд з витворами місцевих художників та скульпторів – квіти України. Ці мотиви мають витоки у народному мистецтві Катерини Білокур та Марії Приймаченко. Попри війну, Україна на полотнах Олі – сонячна, яскрава, щаслива.

32 картини, які художниця створила торік, мандруючи мирними містами України, нині представлені у музеї Писанкового розпису у Коломиї. Ця виставка відкрилася завдяки друзям, картини можна придбати, а частину грошей Оля передасть на підтримку Збройних Сил України.

Дівчина сильно тужить за Україною та рідною Костянтинівкою. Вдома залишилися її рідні, які не хочуть евакуюватися – усі тримаються разом, щоб легше було прожити. Але цього року Ольга не планує повертатися до України. За її словами, зараз у багатьох країнах Європи можна долучитися до проєктів, які підтримують художників, пропонують безоплатне житло, майстерні з фарбами та пензлями для роботи. А поки у липні-серпні донеччанка продовжуватиме працювати у резиденції у Швейцарії.

– Я б хотіла приїхати до Києва, але і там зараз небезпечно. Загалом з таким сусідом безпеки не буде щонайменше найближчі п’ять років. Ми на Донеччині жили у небезпеці з 2014 року, часто чули вибухи, бо поруч проходила лінія розмежування. Багато хто за кордоном нас досі вважає частиною Росії, і я думаю, що моя місія – розповідати Європі про культуру України, змінювати хибні стереотипи, аби світ краще розумів нашу ідентичність через мої картини, через мій особистий досвід.

Наталя ПОКОЛЕНКО/Громада