Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
05.10.2020

Хто такі волонтери та яка в них мотивація допомагати людям? Скільки за це платять? Таке часто запитують люди, які ніколи безпосередньо не стикалися з волонтерством. Наша експертка з гуманітарних питань – керівник проекту «Простір підтримки» Благодійного фонду «Карітас Маріуполь» Валерія ГАРМАШ розпочинала як волонтер і досі займається волонтерством у повсякденному житті. От вона і відповість.

Офіційне тлумачення слова «волонтерство» таке: добровільна безкорислива суспільно корисна діяльність. Походить від фр. volontaire (доброволець) → лат. voluntas (вільне волевиявлення) → лат. volō (бажання, намір).

Активізація українського волонтерства почалася за часів Майдану та посилилася протягом війни на Сході. Наразі існує багато організацій і окремих осіб, які діють як волонтери. Вони безоплатно (часто – власним коштом) домагають дітям, військовим, літнім людям, тваринам, опікуються захистом довкілля тощо. 

Волонтер – звичайна людина, яка живе таким саме життям, як і всі, має свої негаразди та радощі, роботу та сім’ю. Але відчуває, що має робити більше, ніж просто жити для себе та свого кола рідних та друзів. Поштовхи до турботи про іншого бувають різні: хтось побачив дітей у притулку, хтось зустрів у крамниці самотню засмучену бабусю, комусь підкинули хворе кошеня. Іноді кажуть, що волонтери роблять це не для тих, кому допомагають, а для себе – щоб відчути свою силу, свою дорослість та відповідальність перед країною, в якій їм жити, і яку відчувають серцем. Ключове слово – «серце», воно має бути добрим. «Хто, як не ми?» – неоголошене гасло всіх волонтерів, які зазвичай працюють на тих ділянках гуманітарного фронту, де демонструє слабину держава.

До речі, один з керівників Агентства ООН з питань біженців України Жан-Ноель Веттервальд так і казав, що волонтери в нашій країні виконують 90% роботи, яку зазвичай розподіляють між урядом, міжнародними інституціями і громадянами. 

«Волонтер – людина, яка сама собі придумала обов’язки і сама побігла їх сумлінно виконувати», – так влучно 2016 року описала своє життя координаторка київського волонтерського руху Леся Литвинова, яка опікувалася спочатку переселенцями, а зараз допомагає людям з тяжкими ба навіть невиліковними хворобами.

Кожна людина рано чи пізно має у житті чорну смугу. Захворів хтось з рідних і не вистачає коштів на лікування чи фізичних сил на піклування. Дитина втратила батька-годувальника, і тепер родина не може дозволити собі купити одяг до школи. Згорів будинок з усім скарбом. Прийшла старість і неспроможність готувати їсти, ходити до крамниці чи аптеки. Ситуації можуть бути різними, однакові – відчуття: самотність, безпорадність, нестача власних можливостей. Тоді хочеться, щоб хтось сильніший підтримав, розрадив та допоміг вийти зі скрути. Так, це більш дитяче бажання, але усі ми читали казки у дитинстві, тож у дорослому житті саме вони згадуються у кризові часи. Але зрештою кожен з нас може стати тою людиною-чарівником для іншого. Як? Давайте розглянемо декілька прикладів з життя.

Катерина закінчує школу, живе з батьками, зустрічається з хлопцем, готується до вступу в університет. Надія Миколаївна – пенсіонерка, все життя працювала вчителькою, а зараз лишилася на самоті. Що спільного може бути у цих двох людей? Одного дня школа долучилася до волонтерського руху благодійної організації, і учнів запросили до участі у допомозі стареньким. Катерина, як активна учасниця молодіжної спільноти, разом з друзями завітала до першої підопічної, нею і стала Надія Миколаївна. Треба сказати, що вчителька завжди була самостійною, поки дозволяло здоров’я – допомагала своїм батькам та сусідам, тож відчувала незручність від того, що хтось їй допомагатиме. Студенти принесли води, відремонтували лавочку біля дому, і Надія Миколаївна вирішила теж щось зробити для своїх помічників. Коли після роботи вони пили чай і розмовляли, вчителька наголосила, що добре розуміється в математиці і може допомогти учням розібратись зі складними темами. Це стало запорукою нових відносин – тепер кожен відчував, що може чимось поділитися. Після такого досвіду школярі з новими силами взялися за допомогу нужденним. Було ще багато нових зустрічей, але ця, перша, стала тою цеглиною, з якої почала будуватися їхня власна волонтерська історія.

А ось Василина, вона працює менеджером в банку, має двох дітей та чоловіка. Та ось Марія, чиї батьки загинули під час аварії, вона живе в інтернаті і мріє стати лікаркою. Як перетнулися життєві шляхи цих двох? Місцеві волонтери вирішили влаштувати свято для дітей з інтернату та запросили долучитися всіх охочих. Василина з подругою вирішили теж взяти участь та влаштувати майстер-клас зі створення браслетів. Під час навчання і спілкування з дітьми жінки почули розповідь Марії про себе і не змогли залишитися осторонь. Щоб допомогти дівчинці у втіленні її мрії, потрібні були і додаткові заняття, і психологічна підтримка. Весь цей шлях, крок за кроком, вони пройшли разом, і Марія все ж таки вступила до медичного коледжу. Підтримуючи дівчину, Василина та її друзі познайомилися з багатьма вихованцями інтернату, у кожного була своя історія та своя мрія. Тож їхній власний шлях волонтерства, що розпочався з однієї дитини, став широкою дорогою підтримки тих багатьох, кому так не вистачає поряд сильної і справжньої людини. 

Особисто для мене волонтерство – це можливість зробити цей світ кращим. І мій досвід доводить, що майже всі дива, що трапляються у житті, можуть зробити самі люди. Треба лише не чекати на чарівника, а самим ставати чарівниками, допомагаючи іншим. Придивіться – можливо, комусь поряд потрібна ваша допомога. Не залишайтеся байдужими. Кожен з напрямків волонтерської діяльності є важливим, тож кожен з нас може обирати, чим саме хоче займатися просто зараз. Адже для того, щоб бути волонтером, не потрібні якісь відзнаки чи документи. Все дуже просто – йти за покликом серця та власноруч робити цей світ кращім.