Громада Схід
Call-center,
Mariupol:

+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Call-center,
Kramatorsk:

+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
12.11.2019
«ГРОМАДА Схід» №6, 2019

Кремінь. Ось слово, яке спадає на думку кожного разу, коли зустрічаєшся із Сергієм Свириденком. Такий же міцний, цілісний, ефективний. Та й ефектний, чого приховувати. Повз не пройдеш, обов’язково зупинишся поцікавитися історією такого колоритного чоловіка.

З АТО, де служив добровольцем у 54-й бригаді, Сергій Свириденко повернувся 2016 року. І не до Донецька, звідки пішов воювати, а до села Іванопілля Костянтинівського району – там до війни мав дачу. Бізнес лишився у Донецьку, де Сергій був власником кількох крамниць на ринках, продавав ковбаси. Що зміг, то вивіз, решту розікрали.

Після служби потрібно було заробляти гроші на життя. І вимушений переселенець  вирішив робити те, що добре вмів ще з часів заробітків у Португалії – готувати домашні сири і ковбаси.

На Донеччині тоді саме започаткували грантову програму «Український донецький куркуль». На заснування власної справи можна було виграти гроші: 50% з місцевого бюджету, 50% – з обласного. Сергій подав проектну заявку останнього дня конкурсу. І отримав максимальну суму – півмільйона гривень.

Так 2017 року ветеран АТО став господарем ферми «Козацьке подвір`я», де побудував сучасну сироварню. Розпочав з виробництва крафтових сирів і ковбас. Згодом додав  йогурти, паштети, м’ясні делікатеси, які виготовляє за авторськими рецептами.

Зараз у його холодильнику витримується понад 20 видів сирів, усі з козячого молока. На подвір’ї – близько ста кіз. А ще гуси, качки, свині. Далі збирається будувати ковбасний цех у прифронтовому Торецьку. Гроші на нього підприємець також планує отримати завдяки гранту.

А ще Сергій мріє розвивати на Донеччині зелений туризм. Щоб до нього приїжджали звідусіль гості –  попоїсти, відпочити на сіновалі і дізнатися, яке воно – фермерське життя. Нещодавно отримав ділянку землі, де планує облаштувати територію для екологічного відпочинку.

Вже сьогодні на фермерському подвір’ї завжди людно – то представники влади завітають, то іноземні делегації. Також на екскурсії почали їздити діти. Він радо приймає усіх.

Дружина Сніжана в усьому підтримує чоловіка, заохочує його до нових експериментів, участі у виставках і фестивалях. Добра слава про продукцію Свириденків поширюється не лише Донеччиною, її вже знають далеко поза межами України.

Цими днями Сергій разом із дружиною брав участь у виставці «Схід-Експо», де підприємці зі Сходу України представляли свою продукцію і ділилися досвідом. Ми дочекалися його приїзду з Києва, щоб розпитати про враження.

– Корисною була поїздка?

– Так, такі заходи, як ця виставка, я підтримую. Це можливість ще раз заявити про себе, показати усій Україні, що попри складнощі, попри те, що триває війна і поруч лінія розмежування, на Донеччині є активні і цілеспрямовані люди. Можливості завжди є, треба їх бачити і користуватися ними. Саме це робить малий бізнес, який взяв на себе відповідальність заробляти самому, надати роботу ще кільком, розвиватися і не опускати руки.

Ви завжди з дружиною разом. Як ставитеся до гендерної рівності? Це актуальне питання наразі, активно обговорюється на усіх рівнях. Це норма чи утопія в українському суспільстві?

– Я за професіоналів, незалежно від того, чоловік це чи жінка. В українському суспільстві так склалося, що у політиці більше чоловіків, для цього є свої причини. Але це не означає, що через гендерну рівність посаду потрібно віддати жінці лише щоб квот дотриматися. Якщо жінка і чоловік однаково виконують однакову роботу, то мають отримувати ті самі гроші і посади. Немає різниці, хто це робитиме, аби було зроблено якісно, професійно.

Ідею з сирами ми з дружиною виношували разом, коли я служив. Обидва любили сири – італійські, французькі, головне, щоб смачні були. І обидва вирішили виготовляти такий продукт, щоб жителям Донеччини прищепити культуру споживання сирів, коли ти, може, з’їси невеликий шматочок сиру, але такий, щоб отримати задоволення. І зараз у нашій хаті і на фермі не розділяють роботу на жіночу і чоловічу. Треба робити, то береш і робиш. Ми разом є підприємцями, розвиваємо нашу екоферму, і права маємо однакові.

Рівність жінок і чоловіків – це взагалі норма, закріплена у законі. Але насправді у житті це не завжди так, тому, мабуть, до цього велика увага. Хоча зараз ситуація змінюється, жінки відстоюють свої права, у тому числі на побутовому рівні. Жінкам треба бути більш активними, тоді матимемо більше їх і в уряді, і у парламенті, і у бізнесі.

Справжній чоловік яким має бути?

Як я (сміється). Це чоловік, який заробляє, поважає жінку, має не лише права, а й обов’язки. Якщо є якісь проблеми, то не жінка винувата, а він сам. Чоловік – це захисник. Але у нашій бригаді в АТО були жінки, ми ставилися до них з повагою, як до рівних. Якщо жінка обрала цей шлях, це нормально, це її вибір. Визнавати рівні права, радитися з жінкою і дослухатися до її порад – це ознака чоловічої сили, а не слабкості.

Коли чоловіки плачуть?

На мою думку, не може чоловік плакати. Мене так виховали. Я плакав, коли малим був. Зараз ні, плакати – не про мене. Хоча в житті є різні випадки, коли плачуть і чоловіки. Тож можу й помилятися.

Наталія ДОНЕЦЬКА/Громада