Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
23.07.2022

Складно навіть перелічити всі ініціативи, до яких доклав зусиль маріупольський волонтер Кирило ДОЛІМБАЄВ. Хтось дивується його невтомності, хтось захоплюється, а дехто, можливо, заздрить тому, як швидко та красиво він втілює фантастичні, на перший погляд, ідеї. А сам Кирило впевнений, що все просто: треба лише прибрати з лексикону слова «не можу».

ДО, МАРІУПОЛЬ: розпис, бібліотека, бандура

Початок своєї волонтерської історії Кирило позначає 2014 роком, коли у прифронтовому Маріуполі довелося займатися підтримкою армії — від води й продуктів до амуніції та ліків. Коли почалася пандемія, довелося підхопити медичну тему: забезпечувати засоби захисту для лікарів, антисептики, обладнання.

А з квітня 2020 року в його діяльності з’явилася культурна складова: разом із донецькою єпархією ПЦУ Кирило з командою розпочали втілювати мистецькі та освітні проєкти на базі Храму Петра Могили у Маріуполі.

Український храм у Маріуполі

Кирило працював керівником у банку, не був вірянином жодної церкви, проте саме тут знайшов однодумців у створенні українського контенту – сучасного, стильного, привабливого.

— Наш храм потрапив до Книги рекордів України за найбільший за довжиною та площею петриківський розпис. Три місяці його створювала моя подруга Ольга Черьомушкіна зі Львова. Одночасно встановили на подвір’ї триметрову ковану статую Архангела Михаїла, яку на наше замовлення зробив коваль з Чернівців Андрій Хорт.

Майже одразу з’явилася ідея відкрити при храмі школу бандури та українського живопису імені Василя Сліпака — і вже у січні 2021 року вона прийняла перших учнів. Новий культурний майданчик на очах почав насичуватися різноманітними заходами.

— Це й бандура, й живопис, «петриківка» для дорослих та дітей. Плюс українська, німецька, англійська мови, іконопис, писанкарство, багато чого ще. І головне — всі події та майстер-класи були безоплатними для всіх. Знаходили викладачів — хтось з Маріуполя, хтось працював дистанційно. Кияни Руслан та його дружина, які дистанційно викладали бандуру, «під нас» розробили спеціальний курс — навчання з нуля без базових навичок та музичної освіти. Коли вже цього року ми відкривали у Дніпрі простір «Доброго ранку, ми з Маріуполя», вони приїхали познайомитися офлайн та відіграти для переселенців невеличкий концерт.

Бібліотека у Маріуполі

Далі Кирило задумав організувати при храмі бібліотеку української літератури. За три місяці завдяки пожертвам з України та усього світу вона отримала понад 7,5 тисяч різножанрових книжок українською, англійською і німецькою. А також ім’я — на честь Василя Стуса.

— Все що ми робили, починали, як то кажуть, з нуля. На другому поверсі приміщення не було ні опалення, ні електрики. А ми створили затишну читальну залу, куди маріупольці із задоволенням ходили. За перші тридцять днів функціонування ми вже мали понад 100 унікальних читачів. Варто додати, що переважно то були саме російськомовні читачі.

Наступною ініціативою стала постійна експозиція українського вбрання та побуту «Нація». Там були представлені автентичні українські строї з Полтавщини та Чернігівщини, старі ікони, господарчий реманент. Коли вона відкрилася, почали водити екскурсії — розповідали дітям, військовим, туристам справжню історію Маріуполя та Приазов’я. Разом з майстринею — переселенкою з Луганська — розробили візерунок-дизайн маріупольської «петріківки» для вишиванок. А з самого села Петріківка отримали ексклюзивну картину-подарунок від майстрині Полини Назаренко.

— Була окрема експозиція козацького побуту та зброї і окрема — українських автентичних жіночих прикрас. До речі, вони мали дорогоцінні метали в оздобленні, тож саме їх окупанти вкрали одразу, як зайшли.

Майже все фінансування відбувалося через приватні благодійні внески з усього світу. Кирило каже, що нульовою толерантністю до корупції та прозорими звітами збудував собі бездоганну репутацію, а потім вже вона працювала на нього. Інколи до виконання певних завдань долучалися благодійні організації. Зокрема, 75 тисяч гривень на меблі для бібліотеки надав фонд Сергія Притули, а 125 тисяч гривень на технічне обладнання збирали на краудфандинговій платформі.

— Люди бачать результат і розуміють, що це працює та приносить користь в українському культурному сегменті. Якби ми змінили бодай одну людину, аби вона щиро полюбила Україну, перетворилася з манкурта на українця – зібрані кошти вже можна було б не вважати марнотратством. А таких людей було чимало. Вважаю, що я зробив максимально для просування якісного українського контенту в Маріуполі.

ПІСЛЯ, ДНІПРО: хаб, простір, бізнес

У день 24 лютого, який для всіх українців став початком нової воєнної реальності, Кирило разом з капеланами Храму Петра Могили вирішували, що робити далі. Подумали, що непогано було б накопичувати у храмі продукти, поки місто не оточено. Час показав, що це було дуже правильним рішенням: те, що тоді встигли закупити на 250 тисяч гривень, врятувало багато життів маріупольців. А потім Кирилу довелося залишити місто разом з родиною.

— Бо і я, і капелани, були у тих окупантських списках. Якби ми не виїхали, зараз, мабуть, не розмовляли б з вами.

Він вивіз родину у безпечне місце, а сам повернувся до Дніпра, де разом зі священиками ПЦУ організував найбільший на сьогодні гуманітарний хаб України — «Доброго ранку, ми з Маріуполя». Починали з допомоги 50 людям, зараз за підтримкою щодня звертаються понад 2,5 тисячі переселенців.

Бібліотека у Дніпрі

— Звісно, працюємо для всіх переселенців, — відповідає Кирило на питання, на яке наштовхує назва хабу. — Ми не ділимо нікого по регіонах, бо всі ми в одному човні. Видаємо продукти, ліки, предмети особистої гігієни, одяг. Хотілося охопити якомога більше людей, тож вже у квітні я замислився, чи не зробити щось схоже й на правому березі Дніпра.

Задумано – зроблено. 2 липня було відкрито центр соціально-психологічної допомоги та підтримки малого та середнього бізнесу переселенців — Резиденцію «Вільний Простір – Little Mariupol». Там облаштовані приміщення для етнокультурних та освітніх курсів, знов відроджується громадська бібліотека.

— Маємо наразі 800+ різножанрових книжок, вже видаємо читати. І місцеві, і ВПО отримують послуги психолога, юриста. Відбулися перші зайняття мовної студії «Говорить Маріуполь », яку ведуть переселенці з Токмака. Чесно вам скажу, був аншлаг. «На ура» пройшов перший тренінг «Інтелектуал» для дітей. Вже запрацював проєкт стоматологічної допомоги переселенцям: деякі процедури дітям безплатні, дорослим — мінімум 50% знижки. Домовляємось з іншими вузькими спеціалістами, бо хочемо збільшувати кількість таких послуг для переселенців. Плануємо окремі програми допомоги породіллям, людям з інвалідністю допомагатимемо спорядженням, тваринкам-переселенцям — кормами та ветеринарною підтримкою.

У другому приміщенні Резиденції у рамках підтримки малого та середнього бізнесу відкрилася кав’ярня «From Mariupol with Love». Власник, пан Володимир, мав низку кав’ярень та магазинів у Маріуполі — все втратив, і тепер отримав можливість зробити рестарт бізнесу. Кав’ярня вже працює «у плюс», частина прибутку йде на допомогу переселенцям та ЗСУ. Також тут практикують так звану «підвішену» каву для військових та ВПО — і йдеться не просто про напій.

— Ми хочемо показати кожній людині, що вона важлива і від неї також щось залежить. Щоб люди не поспішали виїжджати за кордон, а намагалися залишатися в Україні — підтримувати державу, сплачувати податки, перезапускати економіку. Бо працює економіка — є чим утримувати армію. Дуже хочу, щоб руки не опускалися у людей, щоб вони не впадали в апатію, не намагалися втекти від реальності в алкоголь, наркотики чи суїциди… То й тут працює мій принцип: якщо своїми діями ми збережемо чиєсь життя від поганих вчинків чи втрати сенсу, то вони вже виправдані. І сили, і кошти.

Дитячі та дорослі мрії

Нещодавно Кирило з командою започаткували програму точкової допомоги  «Мрія дитини». Діти або їхні батьки пишуть на сторінку волонтерам про мрії, яким завадила здійснитися війна. А люди спільнокоштом допомагають назбирати грошей на невеличкі подарунки — планшет для дистанційного навчання, самокат, велосипед, амуніцію з кікбоксингу для майбутнього чемпіона… У кав’ярні стоїть банка для пожертв, а безготівкові кошти збирають дописи Кирила у соцмережах.

— Нам усім не вистачає зараз трохи дива та радості. Людям важко жити у невизначеності. Ми, наприклад, не знаємо, що наразі відбувається з нашим храмом. Дах посічений осколками, але будівля ціла — звісно, туди увійшла московська церква, закрили нашу культурну експозицію. Що там залишилося всередині, що з бандурами, картинами, книжками — невідомо. Але я точно знаю, що коли Маріуполь звільнять, ми повернемося. Бо там точно потребуватимуть гуманітарних та культурно-освітніх ініціатив. Треба буде відбудовувати місто, годувати та вдягати людей. А ще — знаходити тих, кого необхідно притягти до відповідальності за всі ті біди, які ми мусимо переживати.

Єлизавета ГОНЧАРОВА/Громада