Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
11.12.2019

2015 року Україна зробила те, на що європейські сусіди спромоглися ще в 1990-х — заборонила пропаганду символіки комуністичного тоталітарного режиму. Після прийняття законодавства про декомунізацію під забороною опинились символи і назви, пов’язані з організаторами Голодомору, військовими злочинцями, НКВД, керівниками Радянського Союзу, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії та встановленням радянської влади.

Переважна частина старшого, “радянського” покоління поставилася до нової законодавчої норми негативно. Суперечливі емоції можна зрозуміти: культові герої, на яких виховувалися “радянські” люди, стали катами народу, а часи незабутньої молодості – періодом тоталітарного режиму. 

Щодо наступних поколінь вже незалежної України, то чи оцінили вони можливість залучитися до вшанування героїв “нашого часу”? Україна налічує достатньо видатних науковців, винахідників, спортсменів, борців за свободу та незалежність, які заслуговують на власний годонім. Проаналізуємо, як скористалися цією нагодою сільські та селищні ради Волноваського району.

Кого “пішли”?

На сайті Волноваської районної державної адміністрації розміщена інформація про перейменування вулиць у населених пунктах району. Посилаючись на це офіційне джерело, подивимося на кількісно-якісні зміни, що відбулися протягом осені 2015 року.

Так, у декомунізації було задіяно 35 рад, які перейменували 229 вулиць (провулків). Майже у кожній громаді існували вулиці, названі на честь вождя світового пролетаріату Леніна (Ульянова). Комуністи Чапаєв і Щорс замикають трійку “лідерів”.

 

Серед безособистих комуністичних назв найбільше зустрічалися Радянські, Жовтневі та Комсомольські вулиці.

 

Звична практичність

У практиці перейменування відстежується тенденція опиратися на інфраструктурні об’єкти, розміщені на певній вулиці: наявність школи (Шкільна), лікарні (Больнична), поштового відділення (Поштова), парку (Паркова). Також селяни брали до уваги просторове розположення вулиці чи близкість транспортних об’єктів, що відображено у назвах: Верхня, Нижня, Набережна, Магістральна, Автомобільна, Залізнична, Привокзальна, Центральна. Цікавим є той факт, що 47% “новоспечених” Центральних вулиць з’явилися з лав екс-Ленінських. 

 

Згадали у приазовських селах і про далеких предків: у п’яти громадах з’явилися Грецькі вулиці. Доволі дивно, що там їх досі не було, адже ці села – місця компактного проживання потомків кримських греків-переселенців 18 століття. А чому так сталося? Дослідивши історичні джерела, робимо висновок, що самоідентичність еллінів була небезпечною для тоталітарної влади, дії якої засуджено Законом про декомунізацію. 

Вшановані земляки

Зусиллями бугасівців віддана шана уродженцю їхнього села, румейському поету, перекладачу, члену Національної спілки письменників України Василю Бахтарову (творчий псевдонім Василіс Бахтаріс). Бугас також є рідним селом для політика, народного депутата Василя Хари, на честь якого там була перейменована вулиця Леніна.

Видатний борець вільного стилю, чемпіон Олімпіади, Європи та світу Ілля Мате родом зі Старогнатівки. У рідному для нього селі його ім’ям відтепер називають вулицю Калініна.  Спортивну кар’єру Ілля Федорович давно завершив, але своїми досягненнями продовжує надихати молоде покоління борців. 

Після здобуття олімпійського “золота” у Іллі Мате запитали: «Чого Вам найбільше хотілося б зараз, після Олімпіади-80?». На що він відповів: «Виграти національну боротьбу куреш в своєму рідному селі».

“Зразковість” продемонстрували представники Гранітненської селищної ради, де було перейменовано найбільшу кількість вулиць у районі (16), ⅔  з яких отримали нові назви на честь видатних людей. 

Абсолютний чемпіон Олімпійських ігор, світу, СРСР з гімнастики Віктор Чукарін мав “коріння” в Гранітному. Його мати, гречанка Христина Ломізова, народилась там, а деякі родичі ‘ досі проживають в цьому селі. Ось так, попрощалися з Котовським та привітали Чукаріна.

Борець вільного стилю, самбіст, майстер спорту, заслужений тренер СРСР Василь Рибалко родом з Гранітного. Мав дещо скромніші досягнення у світових спортивних змаганнях, але на посаді тренера підготував олімпійського чемпіона Б.Гуревича, чемпіонів СРСР М.Шахова, Л.Салімуліна, І.Вихростюка. Іменем талановитого тренера було названо вулицю Ворошилівську.

Невідомо, на чию саме честь була названа вулиця Хайтулова. Дане прізвище належить одразу двом відомим особам з Гранітного: Костянтину Пантелійовичу – художньому керівникові ансамблю національного грецького танцю “Панаїр” та Леоніду Миколайовичу – діючому голові сільради. 

Неоднозначною виглядає також вулиця Корюка, названа чи то на честь педагога-фронтовика, чи то місцевого талановитого садівника. Взагалі-то прізвище тут розповсюджене, у певних колах відома ще одна особа, про яку добре знають гранітненці, але не знає нічого пересічний інтернет-користувач. Тож підемо далі.

Вулицю Фодлаша, ймовірніше за все, назвали на честь успішного керівника «Господарства високої культури» Миколи Миколайовича Фодлаша. На цій посаді гранітнінець вивів місцевий колгосп у лідери-учасники ВДНГ СРСР та УРСР. 

Герой Радянського Союзу, захисник України у Другій світовій війні Іван Мартинович Бейда хоча і не був родом з Гранітного, але все післявоєнне життя прожив у цьому селі, працюючи заступником начальника вищезгаданого колгоспу. Відданою працею Іван Мартинович заслужив визнання односельчан і своєрідну “вуличну” віддяку.

Змарнований шанс чи байдужість?

На превеликий жаль, переважна більшість рад не проявила “креативу” з нагоди перейменування вулиць.

Замість соціальних акцентів наголоси ставилися на тривіальні назви, споріднені з назвами кольорів, рослин, природних об’єктів чи явищ. Чи не по зафарбованістю парканів, кількістю дерев певного сорту керувались депутати рад, обираючи назви на кшталт Яблунева, Грушева, Калинова, Вишнева, Виноградна, Вербна, Зелена, Світла? Чи якось по-особливому світить сонце на Сонячних вулицях?

Для міста такі назви, може, й доречні, бо вулиць там налічується понад сотню. А для села, в якому їх подекуди десятка не буває, такі годоніми – як знущання. У населених пунктах Волноваського району не було і не з’явилося вулиць: Патона, Сікорського, Грушевського, Амосова, Вернадського, Прокоф’єва чи Стуса… Невже у селян вичерпне призначення – це лишень обробляти землю та вирощувати тварин?

Якщо рейтинг кращих “перейменувальників” очолило Гранітне, то антирейтинг – за Андріївкою (залізнична станція Карань). У цьому селищі під декомунізацію попало цілих 15 вулиць (це 56% від їх загальної кількості) та ще дві вулиці сіл Бахчовик та Дружнє, які входять до складу Андріївської селищної ради. І жодна з нових назв не відобразила викликів сьогодення, не стала згадкою про видатних земляків. Натомість “про-рослинних” і “про-природних” назв в Андріївці побільшало на 8 позицій: вся фантазія пішла на створення синонімічних груп Польова – Лугова – Степова, Світла – Сонячна, Паркова – Садова, Дружня – Миру. Плутанини побільшало, а культурної користі – жодної.

І це тоді, коли вся Україна пишається спортивними здобутками андріївської молоді: Олександра Хоцянівського – у вільній боротьбі, Анастасії Голєнєвої – у легкій атлетиці. Немало тутешніх селян боролися за визволення України в Другій світовій війні.  В сучасних бойових діях на Донбасі героїчно загинув старший солдат Ігор “Замок” Наконечний, який останні роки життя мешкав в Андріївці. А в 2014 році оборона кордонів цього селища коштувала солдату Кирилу Григорюку життя. 

Скільки ще імен можна було вшанувати за такої історичної можливості, щоб передати пам’ять про них наступним поколінням…

Шанс ще є

Декомунізація в Україні стала новим етапом становлення державності – попри деякий спротив частини суспільства. До речі, шанси громади увічнити нових, ”місцевих” героїв унікальними назвами вулиць ще не втрачені. За словами Павла Островського, мешканця Дружківки, що наразі є членом комісії з найменувань у Києві, активні громадяни будь-коли можуть звернутися до органів місцевого самоврядування з пропозицією перейменування вулиць. 

Навіть якщо вулиця не підпадає під обов’язкове перейменування, мешканці можуть звернутись до місцевої ради з пропозицією вшанування видатних земляків. На жаль, беззмістовні назви – це проблема в багатьох населених пунктах, і ця проблема свідчить про якість державного управління. Декомунізація відкрила вікно можливостей для гідного вшанування людей, які зробили великий внесок у розвиток рідного краю і України. Прикро, що в багатьох місцевих радах цей шанс змарнували і дали вулицям назви, які не мають жодної прив’язки до місцевості і не несуть якогось важливого сенсу. Але цю ситуацію можуть виправити активні громадяни” – розповів Островський у коментарі “ГРОМАДІ Схід”.

 @karantsy для “ГРОМАДИ Схід”, ГРОМАДА Схід №7, 2019