Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
05.07.2021
Фото: Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада

Тривожність та роздратованість, порушення сну, відчуття безнадії, апатія… Більшості людей такий пригнічений стан дуже знайомий, але навіть лікарі довгий час не вважали його хворобою. Що таке «емоційне вигорання» простими словами, як його розпізнавати і як з ним боротися, аби не дійти до критичної точки, «ГРОМАДІ Схід» розповідає практикуюча психологиня Катерина ШУХ.

ДОВІДКА: Вигорання – поняття, введене в психологію американським психіатром Гербертом Фрейденбергером 1974 року. Проявляється наростаючим емоційним виснаженням, що виникає у відповідь на перенапруження при роботі з людьми. Вчений довів, що такий стан розвивається у людей, схильних до співчуття та ідеалістичного ставлення до роботи, і чия професія відноситься до «допомагаючого» типу професій. Синдром емоційного вигорання є, по суті, механізмом психологічного захисту у формі часткового або повного виключення емоцій у відповідь на впливи, що травмують.

Катерина Шух

ПРИЧИНИ ВИГОРАННЯ

Емоційне вигорання справедливо називають хворобою ХХІ століття. Наш час диктує таку шалену швидкість життя, що багато хто перебуває у стані багатозадачності, конкуренції та пов’язаних з цим стресів. Йдеться і про ситуацію у світі, і про культ успішності, і про велике навантаження вдома, і про професійні проблеми, які треба тримати під контролем, і про купу інших подразників. 

Наслідок такого тривалого навантаження – надзвичайне фізичне, розумове та психічне виснаження. До цього стану передусім тяжіють люди, які мають професії, що передбачають відносини «людина – людина». Легше, я вважаю, перерахувати професії, де такий контакт відсутній, тож ми всі можемо так чи інакше «перегоріти». Проте у зоні найбільшого ризику – лікарі, соціальні робітники, юристи, вчителі, психологи, поліцейські, військові, персонал дитячих садків та довідкових центрів. Навіть продавців та таксистів можна віднести до цієї категорії. 

Дуже поширена причина стресу – неадекватна оплата праці. Вона призводить до стресу, бо треба занадто багато працювати, аби поліпшити фінансовий стан і утримувати сім’ю, іноді доводиться мати не одну, а декілька робіт, тож у людини постійно немає часу на відпочинок.

Ще одна причина стресу –  коли вибір роботи не враховує індивідуальних особливостей людини. Я кажу про ситуацію, коли людині не притаманно, наприклад, швидко думати, а вона має прийти на посаду, де присутня постійна «гонка», і умови праці вимагають миттєвих рішень. Це також постійне напруження.

Третя причина професійного вигорання – це робота з «важкими» клієнтами та їхніми історіями. Коли, вивчаючи проблему, ти «примірюєш» її та пропускаєш крізь себе, це залишає по собі неабиякий слід. Робітникам соціальних служб, наприклад, доводиться постійно стикатися не тільки з важкими життєвими ситуаціями, але й з великим негативом у свій бік. Щоб з цим зустрітися і вистояти, потрібен внутрішній ресурс. Іноді його не вистачає. 

Зрештою, ще один чинник, що викликає стрес – негатив на роботі: інтриги, тиск з боку керівництва, нечіткий розподіл обов’язків (коли за контрактом ти начебто маєш виконати те і те, а на практиці виконуєш на десять завдань більше поза межами своїх обов’язків).

СИМПТОМИ ВИГОРАННЯ

Симптомів вигорання насправді дуже багато, зупинюся на найяскравіших. Є фізіологічні симптоми: втрата сну та апетиту (або навпаки), головний біль, запаморочення, порушення пам’яті. Дуже частою ознакою вигорання є відмова від спілкування, таке собі добровільне самітництво через брак енергії. Є інші симптоми, коли немає інтересу до будь-чого, а є песимізм та роздратованість. Намагаючись позбавитися негативу, людина викидає його назовні, спалюючи все. Наче сірник. 

Такі або схожі стани кожен з нас переживає час від часу. Це нормально. Але треба зрозуміти, що емоційне вигорання – це наслідок тривалого стресу. Час, коли воно настане, у кожного свій, залежить від ресурсу людини. На жаль, в нас нема культури, як з цим обходитися. Багато людей кажуть, що роками живуть у такому стані, однак нічого не роблять для того, щоб позбавитись негативних симптомів. Раніше було соромно ходити до психолога, але ж зараз часи змінилися. Психолог допоможе розібратися у ситуації, зрозуміє причини та стадію вигорання, зможе порадити корисні техніки. А у найважчих випадках на допомогу прийдуть неврологи з арсеналом вже інших засобів боротьби зі стресом та його наслідками.

СТАДІЇ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Перша стадія проявляється на функціональному рівні: забування якихось моментів, збої у виконанні рухових функцій тощо. Зазвичай на них мало хто звертає увагу. Може формуватися протягом 3-5 років роботи.

Друга стадія визначається зниженням інтересу до роботи і потреби у спілкуванні, наростанням апатії, появою дратівливості, яка стає помітною і самій людині, і оточуючим. Час формування 5-15 років.

Третя і найскладніша стадія – власне особистісне вигорання. Відзначається повна втрата інтересу до роботи, до життя взагалі, емоційна байдужість, постійна нестача сил. Людина намагається усамітнитися, в неї не вистачає життєвої енергії для реакцій на ситуації, які з нею відбуваються, немає сил ані сміятися, ані плакати. У цей момент психіка «вмикає» механізм дозованої та економної витрати енергії. Час формування 10-20 років.

ШВИДКА ДОПОМОГА

Чи можна з симптомами вигорання впоратися самотужки? Знаєте, це як із дантистом. Самому зуби лікувати дуже дивно і незручно, та й не вийде, за великим рахунком. Перше і найкраще – звернутися до фахівця. Можливості для цього зараз є, працюють навіть безоплатні психологи на громадських засадах. 

Самостійно можна і потрібно звернути увагу на стан свого здоров’я. Що у нас зі сном, із харчуванням, з фізичним навантаженням? Знайти час для себе, за необхідності почати займатися спортом, змінити харчову поведінку. І я зараз не кажу про щось радикальне. Йдеться про здорове, збалансоване харчування, а не швидке, на кшталт «Мівіни» або пиріжка десь на ходу. 

Тобто, аби уникнути вигорання, варто почати з відновлення свого тіла. Далі треба звернути увагу на своє соціальне життя. Як часто ми спілкуємося з друзями, родичами, чи вистачає нам цього спілкування? Треба з’ясувати, що у вашому житті є крім роботи. Адже щоб контролювати свою залученість до роботи і вміти відволікатися, треба займатися чимось поза нею. Творчість – найкращий спосіб. Комусь «зайде» спорт, комусь мандри, комусь майстрування або малювання картин, вишивка чи просте сидіння у затишному місці, щоб ніхто не відволікав. Можна вносити якісь зміни у формат своєї роботи: нові проєкти або ідеї, більш творчий підхід у вирішенні завдань. Наприклад, я надаю індивідуальні консультації, а потім проводжу заняття з арт-терапії, веду вебінари та особистий блог. На перший погляд, і те, і те – все про психологію, але підхід відрізняється. 

Дуже важливо подбати про правильне інформаційне «харчування». Бо інформацію, як і їжу, треба правильно споживати та усвідомлювати, який вплив вона на вас має, який стан викликає. Якщо вже є натяки на погіршення стану, треба дивитись, читати і слухати те, що викликає позитивні емоції. Це важливо.

БЕЗ ПАНІКИ

От уявіть звичайну маму. Окрім роботи, вона займається дітьми, господарством, в неї кожну мить сто тисяч справ: простежити, уладнати, відвести до дитсадка чи школи, привести додому, нагодувати, поговорити… В якийсь час настає виснаження, бо немає часу на себе. Це головна причина. Найліпше, шо можна у цьому випадку зробити: проаналізувати стан речей, десь перерозподілити обов’язки у родині та знайти час для чогось, що відволікає та приносить задоволення. 

Інколи дуже зручно мати під рукою перелік справ і поступовий графік виконання. Тобто оту велику купу справ, яка нас лякає і здається непідйомною, ми розносимо у часі. Дуже добре ще й розділити всі свої завдання на «термінові/важливі», «термінові/неважливі» і «нетермінові/неважливі». Таким чином ми зробимо для себе тайм-менеджмент, який допоможе встигнути поступово зробити все і без паніки. Головне, аби цей план був реалістичним, а не ідеальним, щоб ми штучно не завищували вимоги до себе. Якщо цей план відповідає поточним потребам, тоді це добре.

Знаєте, зі мною також трапляються ситуації, які загрожують вигоранням, хоча я усвідомлюю усі ризики своєї роботи і володію професійними прийомами захисту. Проте я багато спілкуюся з людьми і отримую величезну кількість інформації, тож інколи відчуваю спад енергії. У цьому випадку я, по-перше, шукаю причину. Коли її знаходжу – припиняю будь-яку роботу. За рахунок того, що небезпечний стан виявляється на початковій стадії, відновлення приходить досить швидко. Мені достатньо двох тижнів, аби повернувся інтерес до всього, знову з’явилися сили. Але, зазначу, що навіть такий спосіб не завжди панацея. Є різні стадії цього досить небезпечного стану, відповідно – і різні підходи до його профілактики або лікування. Тому все ж таки раджу всім звертатися до фахівців.

Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада Схід №12 (45) 2021