Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
10.07.2022

Українці зараз дуже нагадують бджіл – невтомно та злагоджено працюють на Перемогу і нещадно жалять чужаків, захищаючи свій вулик ціною власного життя. Тим сумніше було дізнатися, що через війну бджільництво на Сході України опинилося під загрозою подальшого існування як галузі.

До початку великої війни на Луганщині та Донеччині пасічна справа розвивалася дуже активно. Зокрема, у Луганській області нею займалися у Сватівському, Старобільському та Щастинському районах, у Донецькій – у Приазов’ї. Саме ці райони вже кілька місяців перебувають в окупації.

Бджолярі, які з минулого року мають у запасах мед та інші продукти бджільництва, тепер не можуть його продати. До окупації галузь була експортоорієнтованою, і більшість продукції вивозилася за межі регіону для переробки та подальшого продажу за кордон. Зараз окупанти обмежують виїзд навіть до сусідніх містечок та сіл, та й сусіди – такі собі покупці. Люди в окупації не мають стільки грошей, щоб купувати мед у значних обсягах.

В умовах, коли бджолярі не можуть виїжджати, аби купити вулики, вощину, ветеринарні препарати, решту реманенту для розвитку чи хоча б утримання своїх пасік, стагнація  галузі – лише питання часу. Про це каже експерт «ГРОМАДИ Схід» із розвитку бджільництва. Він представляє одну з міжнародних організацій, тому за протоколом під час війни не може називати своє прізвище. Сподіваємося, це не завадить читачам дослухатися його рекомендацій.

–  Професійним пасічникам, які опинилися в окупації, ми радимо зменшити або, принаймні, не збільшувати кількість бджолосімей протягом сезону. Наприклад, якщо на пасіці було 200 бджолосімей, то доведеться залишити близько 50 найкращих, щоб вижити у скрутні часи та зберегти племінне ядро.

Пасіка пані Стефанії (ім’я змінене з питань безпеки) залишилася у Сватовому, зараз це окупована територія Луганщини. Жінка виїхала звідти у перші дні війни і зараз перебуває у Данії. Медовий бізнес вона розвивала понад 20 років, мала багато клієнтів у різних куточках України, продавала мед та хенд-мейд сувеніри з воску на ярмарках та фестивалях. Ця справа приносила і дохід, і задоволення.

Що зараз з її пасікою, жінка не знає.

– Пасіка залишилася там, бо можливості вивезти її не було. На батьківщині перебувають і зараз родичі та знайомі, які не встигли покинули домівки, але долучитися до моєї справи нема кому. Та і небезпечно це – деякі ділянки потребують розмінування, тому багато сільськогосподарських потужностей є безхазяйними.

На полицях данських крамниць Стефанія знайшла лише два види меду: рапсовий та квітковий. Соняшникового, до якого звикли українці, взагалі немає. Тож тепер жінка планує просувати мед з України до супермаркетів Данії. Як це робити в європейській країні, планує навчитися – нещодавно подала заявку на участь у тренінговому курсі з розвитку медової справи.

– Це навчання відкриє мені доступ до менторів та потенційних партнерів, які допоможуть із запуском бізнесу. Програма надасть можливість вчитися у найкращих передових наставників зі Скандинавії та інших країн. Вірю, що наш мед посяде гідне місце у споживачів Данії, – каже українка.

Тим часом з тих територій Сходу України, де тривають бойові дії, але контролюються вони Україною, бджолярі теж не можуть вивезти пасіки. У лютому та на початку березня люди поспіхом залишали свої домівки, не думаючи про перевезення бджіл. А тепер власники або за кордоном, або в іншому регіоні України і не можуть дістатися свого майна. Перевізники не хочуть ризикувати, рятуючи якихось бджіл, або просять на цю послугу надто високу ціну.

– Вулики необхідно перевозити на платформах, для цього потрібні відповідний транспорт і навички завантаження. Тому власники пасік отримують багато відмов. Значна частина бджіл лишається просто покинутою – зауважує експерт.

Ще одна проблема, за його словами – нестача обладнання для бджільництва. До війни багато вуликів, медогонок, вощини та інших товарів для пасечників виготовляли на Харківщині. З початком бойових дій ці бізнеси призупинені. Також були змушені припинити роботу як найбільший в Україні виробник вуликів з поліуретану, який працював у Сєвєродонецьку, так і найбільший постачальник металевих бочок для меду,  розташований у нині окупованому Бердянську.

Втім, є й позитивні історії, коли бджолярі гуртуються та намагаються допомогти один одному – дарують бджолині сім’ї замість втрачених, запрошують на поле, де можна поставити вулики, діляться інвентарем для роботи.

Нова прикмета нашого часу – до бджільництва все більше залучаються жінки. Зазвичай це родинний бізнес, тож жінки завжди допомагали чоловікам, але більша частина роботи все ж таки лягала на чоловічі плечі. Зараз до цієї роботи стають, наприклад, дружини військовослужбовців Збройних Сил України або територіальної оборони.

А що держава? Держава наразі чекає на реєстр постраждалих пасік. Інформацію про них збирає громадська організація «Всеукраїнське братство бджолярів України» (заповнити форму можна за посиланням).

Далі інформацію планують надати Міністерству агрополітики та міжнародним донорам, які у перспективі можуть допомогти бджолярам у відновленні постраждалої галузі.

Наталка ДОНЕЦЬКА/Громада