Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
14.12.2020

Як виходиш з автобусу у центрі Єлизаветівки, в очі кидається кілька місцевих прикмет. Поруч з хатами – кількаповерхові будинки. На будинку культури та дитячому садку – мозаїчні панно з минулого століття, яких майже не торкнувся час. А далі по вулицях одного із передових колись у країні колгоспів – переповнені сміттям імпровізовані баки. 

ДОВІДКА: село Єлизаветівка розташоване у Мар’їнському районі Донеччини на лівому березі річки Сухі Яли. Село є адміністративним центром Єлизаветівської сільської ради, якій також підпорядковані селаІллінка та Романівка. Зараз відбувається реорганізація – формується  Мар’їнська міська об’єднана  територіальна громада (ОТГ), яка стане частиною Покровського району. Наразі у селі проживає близько 1 000 жителів.

СМІТТЕВЕ ПИТАННЯ

Єлизаветівка знаходиться майже за 20 кілометрів від Курахового, стільки ж – до прифронтової Мар’їнки. Якщо з Курахового до села можна доїхати будь-яким транспортом, що прямує у бік Маріуполя, то автобус до Мар’їнки вийшов на маршрут нещодавно. Тобто з транспортом у селі проблем зараз немає. Є інші – з дорогами, вуличним освітленням, сміттям.

Неподалік від магазину зустрічаю місцевих жительок – Марію та Валентину. До речі, майже всі жителі села носять захисні маски не тільки у магазині. На запитання відповідають охоче, а ось фотографуватися не люблять. 

– Сміття у селі багато, бо його централізовано ніхто не вивозить. А ще бачите, які дороги у нас, навіть у центрі? Ноги можна зламати, – пояснює Валентина. 

– А мені вже важко ходити навіть по відремонтованих дорогах, бо усе життя пропрацювала у колгоспі, зараз здоров’я немає. Все у нас добре, і у магазинах все є. Єдина проблема – сплатити за газ: зараз це близько 7 гривень за куб, дорого для пенсіонерів. А раніше ще ходили працівники газової служби та вимагали, аби лічильники перевстановлювали у дворі, а це 15 тисяч коштує. Зараз через карантин не ходять, – розповідає Марія. 

Роботи в селі небагато. Єлизаветівці працюють на місцевому сільськогосподарському підприємстві «Жовтневе», у супермаркетах Курахового, їздять на шахти до Вугледару та на м’ясокомбінат до Покровська. Дехто вахтами працює у Києві або взагалі виїхав до Польщі або Чехії. 

– Робота? Хто хоче її знайти, той знайде, а хто не хоче, тому хоч біля двору роботу знайди, а він працювати не буде. А ось дороги ремонтувати треба, бо люди взимку падають, ламають руки та ноги, – каже Таїсія, продавчиня магазину промислових товарів. 

За її словами, введення карантину вихідного дня дуже вдарило по місцевих підприємцях, бо переважна більшість людей за покупками ходить саме по вихідних. Скасування обмежень стало полегшенням. У магазині, де працює Таїсія, санітарних норм дотримуються ретельно – ведуть журнал вимірювання температури, кожні дві години миють підлогу і маски не знімають, авжеж. На відсутність покупців не скаржаться – ціни тут нижчі, ніж у Катеринівці чи Кураховому, тож люди активно купують на зиму куртки, шапки, рукавички, жилети, теплі брюки та колготи. 

Розговорилася з чоловіками, які обрізали гілля біля двору. Іван та Микола – шахтарі, працюють у Вугледарі. Кажуть, що майже п’ять місяців не отримують зарплатню, кілька місяців не сплачують за світло, але у відчай не впадають, бо в селі, якщо є город, вижити можна. 

– Що сміття не вивозять – півбіди. Проблема, що надвечір на вулиці світить один ліхтар, темно, хоч очі вийми. Ми з священиком перед Великоднем повісили кілька ліхтарів, але за кілька днів їх зняли, чи то односельці, чи ремонтна служба, – переймається Іван.

У минулому, коли колгосп процвітав, тут працювали лікарня, хімчистка, був свій парк з атракціонами та оглядовим колесом. Та й зараз Єлизаветівка вирізняється з поміж інших сіл. Не у кожному селі, крім садочка, відремонтованої школи, будинку культури є відділення «Ощадбанку», пошти, дві перукарні, ФАП, де працюють два сімейних лікарі та медичні сестри, магазин одягу. У сусідніх Романівці та Іллінці більше занедбаних будинків, та й садочку і школи там немає, дітей возять до Єлизаветівки шкільним автобусом.

Тож в цілому місцеві своїм селом пишаються. От ще б дороги хороші та освітлення, і сміття позбутися… Селяни не охоче розповідають, як розв’язують проблему зі сміттям. Не на камеру зізнаються, що вивозять на стихійне звалище за селом. 

ОЧІ БОЯТЬСЯ, А РУКИ РОБЛЯТЬ

Все почалось влітку з благоустрою пляжу. Хоча ні, ще раніше – з відкриття у клубі на початку року молодіжного центру «ЄлизаветСіті». Тут гуртується молодь, яку об’єднала Ольга ГРИЩЕНКО – переселенка з Мар’їнки, яка живе у Єлизаветівці вже шість років. Раніше Ольга була підприємницею, працювала перукаркою, торговельним агентом, вела танцювальний гурток та фітнес. А як стала завідувачкою центру, почала просувати ідею молодіжного волонтерства. 

– Молодь неактивна тоді, коли їй нецікаво. А де у спеку найцікавіше? На пляжі. Отже, виникла зацікавленість привести до ладу пляж на річці Сухі Яли, – згадує дівчина. 

До ініціативи молоді приєдналися односельці. Волонтери викосили траву, назбирали у посадці біля пляжу більше ста мішків сміття. ТОВ «Агропрод-Донбас» привезло 10 машин піску для пляжу та надало трактор, аби його розгорнути. А ось сміття Ользі довелося вивозити у салоні власних «Жигулів». Провели інформаційну кампанію, пояснювали відвідувачам, чому важливо забирати сміття з пляжу, навіть залишали пакети для сміття, а потім самі їх вивозили. До кінця серпня на пляжі було чисто. 

А восени молоді активісти взялися за відновлення парку, який стояв занедбаний більше двадцяти років. Територія заросла травою, тут давно вже немає гойдалок, а є недобудоване приміщення, куди місцеві часто скидають сміття. Опитування жителів показало, що вони хотіли би бачити у парку лавочки та зону відпочинку. Цим і зайнялася молодь у межах обласного конкурсу «Розвиток молодіжного волонтеріату».

Дошки дав завідувач будинку культури, металеві стовпчики зрізали з недобудови у парку, встановили та забетонували лавки волонтери. А ще зробили інтерактивну зону для малечі – розмалювали доріжку «класиками» та завданнями на логіку. 

– Було б непогано, аби проєкт благоустрою парку переміг в обласному конкурсі та наша команда отримала фотоапарат або ноутбук. Але не це головне. Раніше думала, що парк не дуже людне місце, але кілька днів тому побачила, як на інтерактивній доріжці бавляться діти і сльози навернулись на очі. Ми це самі зробили! – розповідає Ольга під час нашої прогулянки парком.

Навесні робота продовжиться: активісти хочуть перенести до парку дитячий майданчик, який зараз небезпечно розташований поруч з перехрестям. Також планується зробити освітлення, висадити квіти та створити сучасну фотозону. 

Аби мати на це гроші, молодіжний центр буде подаватися на конкурс міні-грантів з благоустрою від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. А у перспективі – створення туристичного маршруту цікавими місцями села. 

– Подивіться, що у нас є. У лісі росте сторічний дуб, обхопити його стовбур можуть лише восьмеро людей. А за селом на пагорбі є «заповітний» камінь. Поїдемо – покажу, – кличе мене Ольга. 

Поки їхали, розповідає історію каменю. 1943 року на території Єлизаветівки йшли запеклі бої, і, коли радянські війська відступали, на одній з висот за селом вони залишили кулеметника Івана Човпана. Він відстрілювався кілька днів, але зрештою був накритий мінометами. Поховали його на цій висоті, однак згодом прах перенесли до братської могили, а тут люди встановили пам’ятний камінь, на якому написали, хто і коли на цьому місці загинув. 

На пагорбі між Єлизаветівкою та сусідньою Романівкою дуже холодно, але саме з цієї висоти найкраще видно село, ліс та… стихійне звалище неподалік від пам’ятного каменю.

Дехто з місцевих вважає, що негаразди у селі поменшають після остаточного утворення ОТГ. Мовляв, тоді будуть кошти на вуличне освітлення, ремонт очисних споруд, доріг, вивезення сміття. А тим часом активна молодь Єлизаветівки впевнена, що зміни починаються з них. Тож не чекає, а перетворює життя на краще вже зараз. 

Ірина ДИМИТРОВА/Громкор Громада Схід №23(32) 2020