Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
22.12.2019

 

Тією кількістю підприємств, які раніше працювали в Андріївці, міг похвалитися не кожен населений пункт на Донеччині. Елеватор, нафтобаза, залізниця, два автопарки, лісовий склад та склад мінеральних добрив, два гранітних кар’єри, тваринницькі і сільськогосподарські підприємства, пошта, амбулаторія, школа, два дитячих садки і клуб забезпечували роботою не лише андріївців, а й жителів сусідніх Кам’янки, Мирного і селища Анадоль. 

ДОВІДКА: Андріївка – селище міського типу, входить до складу Андріївської селищної ради Волноваського району. Селищній раді адміністративно підпорядковані села Бахчовик, Дружне, Обільне. Селище засноване 1882 року,  до 1945 року носило назву Карань. 11 грудня 2014 року постановою Верховної Ради України було передано зі складу Тельманівського району до Волноваського району. Населення – 3 000 жителів, разом з дітьми. Майже третина – пенсіонери.

Все це було до війни. Тепер Андріївка, незважаючи на великі розміри (майже 20 квадратних кілометрів), мало чим відрізняється від сусідів – війна завдала інфраструктурі заможного колись населеного пункту критичної шкоди. Селище покинула молодь, підприємства зупинилися. Працюють лише бюджетні організації. Тож Андріївка стала постійним реципієнтом численних благодійних програм від ПРООН, UNISEF, USAID, «Карітасу» тощо.

Хочеш дізнатися, як живе селище – зайди до школи

Редакція «ГРОМАДИ Схід» отримала з Андріївки кілька дзвінків на гарячу лінію. Люди скаржилися на погані дороги, проблеми з опаленням і на селищного голову, який не переймається господарчими питаннями.

Наша поїздка відбулася в грудні, а зима для будь-якого села – пора тиші, тож на перший погляд селище здалося безлюдним. Щоб зрозуміти, наскільки воно багатонаселене, досить зайти до школи, де розумієш:  стільки дітлахів – відмінний демографічний показник. Тут майже 230 учнів – ну дуже багато як для нинішнього часу. Щоправда, це діти не тільки з Андріївки, а і з сусідніх сіл. Щодня їх привозить на заняття і розвозить по домівках шкільний автобус. 

Школа хоча і старенька (побудована ще в 40-х роках минулого століття), але тепла й затишна. Видно, що всередині капітального ремонту давно не було, проте є новий дах, пластикові вікна і сучасне обладнання. У школі працюють художні гуртки та спортивні секції, є ігрова кімната, подарована «Карітасом Маріуполь». На стінах шкільних коридорів, окрім різноманітних стінгазет, стендів з дитячими творами і фотогалереями відмінників, розміщені куточки слави селищних знаменитостей: багаторазової чемпіонки України, легкоатлетки Анастасії Голєнєвої і чемпіона Європи та України з вільної боротьби Олександра Хоцянівського.

Дітлахів дошкільного віку в селищі  менше, ніж школярів. Їх 106, і ходять вони до дитячого садка, який зараз в селищі один. У будівлі другого колишнього дитсадка тепер працюють дві бібліотеки, сільрада з усіма службами, спортивна секція з вільної боротьби, тренажерний зал та актовий зал, де проходять репетиції місцевого хору і проводяться всі селищні заходи. Влітку тут повно дітвори, поруч є спортивний майданчик. Це місце вважається адміністративним центром.

Власна амбулаторія – ще одне свідчення того, що в селищі не  так погано. У більшості сіл «сірої» зони працюючого ФАПу годі й шукати, не кажучи вже про лікарню. В андріївській же амбулаторії  є сімейний доктор і три медсестри. Необхідні для амбулаторії медикаменти поставляються централізовано і вчасно, кажуть співробітники. Є також аптечні кіоски. Екстрені випадки обслуговують Волноваська районна лікарня та швидка допомога, яка до Андріївки приїздить. Правда,інколи більше години треба чекати, але приїздить. У селищі працюють також лікарі «Карітасу Маріуполь» і діє програма опіки над людьми похилого віку. 

Гірше йдуть справи у тих, хто живе у навколишніх селах – для мешканців Бахчовика дорога до амбулаторії або сільради стає ще тим квестом. Якщо погода погана, то бездоріжжям можна й взагалі не вибратися.

У темряві з ліхтариком в руках. Чи буде світло?

Андріївці нарікають на те, що протягом останніх років в селищі стало небезпечно ходити вулицями, особливо у вечірній час. Почастішали випадки грабежів і мародерства у покинутих будинках. 

Історія з освітленням вулиць, а їх в селищі 32, тягнеться з 2017 року. За словами начальника комунальної служби селищної ради Олександра Байкалова (селищного голову на робочому місці нам знайти не вдалося, він виявився на лікарняному), цього року в Андріївці встановлено 15 вуличних ліхтарів,  мають з’явитися ще 100. 

– Для селища досить 120 ліхтарів, – каже Байкалов. – У нас на кожному перехресті завжди горів ліхтар, поступово все зробимо, було б фінансування. Два роки тому ми створили комунальне підприємство, в ньому працюютьчотири людини. Ми не тільки прибираємо вулиці, вирубуємо старі дерева, прибираємо стихійні звалища, а ще й освітленням займаємося та вивозимо сміття. 

Вивіз сміття  постійно турбує селян. Вже 527 домогосподарств уклали договір на надання послуг, а от два роки тому за вивіз сміття сплачували лише 100 сімей. Вартість послуги – 18 гривень на місяць з людини. Бюджет селищної ради невеликий, тож тут збираються трохи заробляти на сортуванні сміття – щодо пункту прийому вторинної сировини наразі ведуться переговори з приймальниками.

Андріївка – перше селище серед відвіданих нами, де поміж багатьох небайдужих і ніби активних людей ми не змогли знайти жодної спільноти, яка б подавала заявки на грантові проєкти з благоустрою громадського простору. У багатьох селах, набагато менших за Андріївку, за рахунок грантів мешканці вже кілька років і вулиці освітлюють, і переробку сміття впроваджують, і парки осучаснюють. Тобто, є робота для помічників-міжнародників – розповісти андріївцям про доцільність самоорганізації, навчити, підтримати.

Місцева влада з місією надихнути людей на спільнодію впоратися явно не може. 

– Нам тут «Карітас Маріуполь» свердловину зробив, фільтри поставив – в селищі проблеми з питною водою. Так на прибирання території вийшли тільки селищна рада, садок і три людини з сусідніх будинків, – розводить руками начальник комунальної служби. – А воду будуть безоплатно брати усі!  Ми садимо дерева, лавочки ставимо – їх знищують, а ми знову ставимо. От як пояснити людям, що цього не можна робити? Так що судить самі… 

Що ж стосується охорони громадського порядку, то, як повідомив «ГРОМАДІ Схід» заступник начальника управління превентивної діяльності поліції Донеччини Олександр Віт, в Андріївці є навіть «власна» поліція. Найближча поліцейська станція розташована у селищі Мирному за 9 кілометрів від Андріївки, проте правоохоронці живуть у самому селищі.

– На даний момент поліцейські живуть в Андріївці, їм виділили кабінет для прийому громадян і вони повністю взаємодіють з місцевими органами влади. Поліцейські обслуговують близько 50-60 викликів за місяць у 8 населених пунктах, складають 15-25 адміністративних матеріалів і розкривають 1-2 злочини, – розповів Віт.

Двері зачиняються, наступна станція – «Карань»

Залізнична станція «Карань» – ще одна перевага Андріївки над сусідами. До Волновахи і Маріуполя (а саме туди здебільшого їдуть андріївці), можна дістатися електричкою. Велика частина населення працює на заводах у Маріуполі, на залізниці та у вагонних депо обох міст. Графік руху дозволяє і на роботу і з роботи дістатися без запізнень, будь то денна або нічна зміни., Поїздка до Волновахи коштує 9 гривень, до Маріуполя – 12. А ось скористатися автобусом  більшості не під силу. На єдиний рейс до Маріуполя неможливо втиснутися, кажуть місцеві. В Андріївку він заходить дорогою з інших сіл і завжди переповнений. Вартість проїзду – 25 гривень. 

Деякий час селищем ходили чутки, що залізничну станцію закриють. Але  це не підтвердилося. Електричка ходитиме за встановленим графіком, її маршрут навіть подовжили до Вугледара. А ось чи будуть на «Карані» зупинятися маріупольські поїзди на Львів та Київ, поки невідомо.

Брикетна лінія: паростки відновлення

Якщо не брати до уваги власників продуктових магазинів, то охочих започаткувати свій бізнес і ризикувати грошима, поки не закінчилася війна, в Андріївці практично немає. Єдине підприємство, яке почало працювати в селищі – брикетна лінія. Другий рік два підприємці випускають паливні брикети з соломи і відходів насіння, поступово викуповуючи підприємство у колишнього власника. Це виробництво – альтернатива дорогим вугіллю і дровам. 

Запастися на зиму дровами коштує наразі 900 грн за 1 м3. Вугілля –  4 500 гривень за тонну, а антрацит взагалі за захмарною ціною 7 500 гривень. Олександр Байкалов каже, що в селищній раді збирають тих, хто згоден купити вугілля дешевше: за 3 100 гривень. Та це за умови, якщо набереться хоча б 20 людей. Але стільки поки немає – владі в Андріївці не дуже довіряють, як ми зрозуміли.

 

Розв’язання проблем – справа часу

Після переходу Андріївки до Волноваського району  у жителів виникли проблеми з оформленням документів, адже усі архіви залишилися у Тельмановому. 

– Раніше у нас в районі було 15 сільських рад, а у Волноваському районі – 44. Тепер до них ще й ми приєдналися. Зрозуміло, що навантаження зросло. До багатьох служб такі черги, що не достоятися. У селищній раді працює паспортний стіл, де можна відновити документи і отримати нові, проте часу на це піде до трьох місяців, і часто – за рішенням суду. Все це, звичайно, труднощі. А у кого їх зараз немає?- розповідає секретар Андріївського селищної ради Тетяна Василенко. 

Не вистачає і фінансування з району. А власні доходи невеличкі – 28 приватних магазинів і одне комунальне підприємство навряд чи в змозі наповнити селищну казну. Через війну не сплачується і земельний податок – ані приватним бізнесом, ані домовласниками, і це також відчутний мінус в бюджеті селища. Цього року на бюджетні гроші відремонтований дах дитячого садка і куплені фільтри для води, наступного – заплановано зміцнення фундаменту будівлі дитсадка і ремонт діючої свердловини. На ремонт доріг та інші суттєві проєкти коштів брати нема де.

Зараз  Андріївка виборює право стати центром майбутньої об’єднаної територіальної громади, який за перспективним планом має бути  у сусідньому Мирному. Андріївці з цим не згодні і вважають, що є вагомі аргументи для перегляду цього рішення: в їхньому селищі жителів більше, є школа, садок і лікарня. Ще один беззаперечний плюс на користь Андріївки – залізниця і підприємства, які рано чи пізно запрацюють.

Як би там не було, поки є люди – є надія. Зміни на краще – це питання часу і усвідомлення того, що все, зрештою, залежить від самих селян. Головне, щоб люди хотіли змін і до них прагнули. Бо чудеса на блюдечку трапляються, як відомо, тільки у казках.

Олена СВІТЛА/Громада Схід №8, 2019