Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
01.03.2021

29 лютого. Нескладно передбачити, що огляд народжених цього дня непересічних особистостей буде недовгим:

  • композитор, який писав твори на єврейську та українську тематики, а також написав чимало вальсів;
  • легендарний атлет, перший серед українських борців олімпійський чемпіон у важкій вазі.

 

І як завжди, вшануємо пам’ять народжених цього дня вояків, що загинули за цілісність і незалежність України у боротьбі зі збройною експансією «русского міра».


Починаємо.

 

ЯКІВ ЦЕГЛЯР (1912-2008) — композитор. Народився і помер у Києві. Закінчив Київське музичне училище, навчався у Київській, а закінчив Тбіліську консерваторію (1946).

Працював на заводі “Ленінська кузня” і в цей же час вчився на режисерському факультеті музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. У 1939 році закінчив музичне училище в Києві. Вчився в консерваторії Києва і одночасно викладав в музичній студії в містечку Лозоватка в Черкаській області.

На початку війни був мобілізований у винищувальний батальйон, що ніс охорону різних установ, потім в стрілецький полк. Потім направлений керівництвом на Кавказ. Служив на Закавказзі при Будинку Червоної Армії на посаді начальника відділу червоноармійської художньої самодіяльності Закавказького фронту. Писав пісні для діючої армії.

Після війни працював редактором на київській студії науково-популярних фільмів. Вів творчу композиторську діяльність.

В його доробку опера «Єврейська трагедія», оперети — «Бажаємо щастя», «Гість із Відня», «Дівчина і море», «Щасливий долі поворот» (1980), музичні комедії – «Відставний жених» (за твором Г.Квітки-Основ’яненка) «Сватання на Гончарівці» (1983).

Створив композитор і вокально-симфонічні роботи, камерно-інструментальні твори. Загалу більш відомі були його вальси, яких він написав понад два десятка, а також романси та пісні.

Послухати пісні на музику Якова Цегляра:

https://www.youtube.com/watch?v=THIIgNc0MEk – у виконанні Єлізавети Чавдар (про неї – докладніше в огляді за 23 лютого)

https://www.youtube.com/watch?v=F_UvF8c1F8w – у виконанні Миколи Конлратюка.

Почитати статтю про долю та вдачу композитора: http://kreschatic.kiev.ua/ua/2328/art/13730.html

 

ІВАН БОГЛАН (1928-2020) — легендарний атлет, перший серед українських борців олімпійський чемпіон у важкій вазі.

Народився у селі Дмитро-Білівка на Миколаївщині

Змалку працював в колгоспі, був і їздовим, і в кузні працював, і на тракторі. Від природи мав неабияк силу — весь час трактористи просили його прокручувати корбу. На призовній комісії в армію при видиху зламав спірометра.

В армії не бажав професійно займатися спортом, але генерал викликав та наказав брати участь в спартакіаді, і Іван зайняв в частині перше місце, в окрузі друге.

Займатися боротьбою почав 1950 року. На першості Збройних сил СРСР стає третім. Закінчив школу тренерів та інститут фізкультури.

1952 року стає чемпіоном УРСР, виграв по балах у екс-чемпіона СРСР Івана Толмачова (свого часу представляв «Спартак» (Одеса).

1953 здобуває перші місця на двох чемпіонатах УРСР — по греко-римській та вільній боротьбі. Того ж року дебютує на першості СРСР, посів третє місце. У поєдинку Швеція — СРСР не програв родоначальнику важковика в сучасному вигляді Бертілю Антонссону — в двох зустрічах дві нічиї.

На Римській олімпіаді 1960-го року у фінальному поєдинку зустрівся також із шведським спортсменом — Рагнаром Свенссоном і виграв у нього, ставши Олімпійським чемпіоном. Після перемоги в Римі високі армійські чини неодноразово пропонували Богдану перебратися до Москви в елітний ЦСКА, та спортсмен кожного разу відхиляв запрошення: «В Україні затишніше і спокійніше».

Іван Богдан – сильний, гарний, як зараз кажуть, харизматичний, – був свого часу шалено популярним, за його прикладом сотні хлопців записувалися до секцій боротьбі.

На відкритті Московських Олімпійських ігор Іван Богдан ніс факела з олімпійським вогнем.

Займався боротьбою до сорока років. Викладав в суворовському училищі, працював начальником футбольної команди, 12 років — директором армійської СДЮШОР (Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву).

Розповідь про спортивні успіхи і в цілому про життя: https://armyinform.com.ua/2020/08/ivan-bogdan-rozpoviv-yak-u-rymi-poborov-legendarnogo-dytryha-pyatykratnogo-olimpijskogo-chempiona/

Інтерв’ю Івана Богдана про роки Другої світової війни в його селі:

https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/2767134-batko-sluguvav-ne-nimcam-a-odnoselcam.html

 

Пом’янемо наших захисників від російської збройної агресії:

 

АНДРІЙ РАВА (1992-2014) — молодший ЗСУ.

Народився у с. Футори на Тернопільщині. Закінчив Зборівський коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, спеціальність «обслуговування та ремонт автомобілів та двигунів». Протягом 2010—2011 років проходив строкову військову службу ЗСУ.

Взимку 2013—2014 брав активну участь в подіях Революції Гідності у Києві.

Пішов служити добровольцем 25 березня 2014-го, водій 72-ї окремої механізованої бригади, командир відділення дизельних автомобілів. Влітку був вдома у короткотерміновій відпустці, лікував у Тернополі пошкоджене осколком око, по тому знову поїхав захищати Батьківщину.

Загинув у бою поблизу села Миколаївка (Волноваський район Донецької області).

10 жовтня 2014-го похований в рідному селі Футори.

 

СЕРГІЙ РУСАЛОВСЬКИЙ (1972-2014) — солдат ЗСУ.

Родом з Житомирщини. Призваний за мобілізацією у березні 2014 року. Старший стрілець, заступник командира бойової машини 30-ї ОМБр.

Загинув 1 вересня 2014-го в бою біля міста Лутугине.

Залишились мама, дружина та троє дітей, онук.

 

ВАДИМ ХАРТІ  (1987-2015) снайпер, сержант ЗСУ,

Народився в Умані. Виріс без батька, Вадима з братом виховувала мама.

Проживав у селі Великі Трояни,  Кіровоградська область.

На фронті з осені 2014-го, стрілець, 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград», 57-ма окрема мотопіхотна бригада.

10 лютого 2015-го загинув на блокпосту під с. Майорськ (біля Горлівки) під час атаки російських збройних формувань — не здалися в полон, свідомо вибравши смерть у бою.

За словами товаришів по службі, Вадим знаходився в укріпленні бетонних блоків, відстрілювався, щоб не допустити просування ворога, і знищив командира ворожої ДРГ, але і сам загинув від ворожої кулі.

Лише за день до смерті він переконував маму і дружину, що в нього все гаразд – коротко і сухо. Він не любив зайвих слів, мовчки робив будь-яку роботу і був переконаний, що справжнього чоловіка красить справа.

Без Вадима залишилися мама, дружина, двоє синів.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада