Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
25.08.2020

26 серпня.

Якщо попередні дні були багатими на річниці від днів народження знаних митців, науковців і державників, то сьогодні з ними не густо. В огляді буде лише один художник – майстер акварельного  живопису, якого називають «королем квітів».

А також ще будуть захисники України, що загинули в російсько-український війні. Вшануємо їхню пам’ять.


Отже, єдиний на сьогодні герой огляду з-поміж культурних діячів.

ВАСИЛЬ ПОНІКАРОВ (1929-2014) — художник та графік, видатний аквареліст.

Народився у селі Валя Ґоцілуй (тоді Молдовської АРСР, а зараз – село Долинське на Одещині).

Хист до малювання Василь успадкував від матері. Проста селянська жінка, вона розписувала яскравими фарбами печі, стіни мазанок, ворота — собі і сусідам «на радість».

Вступаючи до Одеського художнього училища, Василь практично завалив іспити з теорії, але варто було йому взяти в руки пензель і фарби, як комісія професорів і викладачів була впевнена, що перед ними – самородок.

В училищі Понікаров  навчався у Леоніда Мучника та Михайла Жука, Теофіла Фраєрмана. Закінчив заклад 1958-го року. А 1970-го закінчив ще й Московський поліграфічний інститут. З 1965 року брав участь у виставках. Загалом в кар’єрі художника їх було більше трьохсот. 1999 року на виставці приватних колекцій акварелі в Парижі здобув гран-прі.

Краса пейзажів, квітів і натюрмортів в його роботах доведена, до досконалості в складній техніці “A la Prima”. Більше 65 років Понiкаров присвятив себе стихії води та фарби, досягнувши найвищих результатів і майстерності.

Техніка акварелі не терпить виправлень. Якщо олійний живопис можна писати, переписувати, шукати якісь варіанти, то акварель відображає те, що автор відчуває і робить в даний момент, і ніякі поправки вже неможливі. Оволодіти такою технікою, яку демонстрував Понiкаров, справа нелегка. Ім’я Понікарова – це стандарт найвищого професіоналізму і працьовитості.

Художник протягом усього життя шукав і знаходив свої прийоми, впізнаванні і неповторні. Ім’я художника Понікарова відоме у всьому світі. Його роботи прикрашають галереї, музеї та приватні колекції у Франції, Італії, США, Японії та інших країнах.

Соняшники, маки та півонії, ромен та волошки, бузок і троянди буяють круглий рік на роботах Василя Понiкарова, якого називають «королем квітів».

 

А тепер переходимо до сумної частини огляду – згадаємо народжених цього дня захисників України, що загинули у боротьбі з російськими окупантами і їхніми поплічниками на Донбасі.

 

ІВАН ЮГАН (1957-2015) — сержант ЗСУ.

Народився в місті Рогатин на Івано-Франківщині.

У часі війни мобілізований квітнем 2015-го, сержант, майстер-гранатометник 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 13 серпня 2015 року під час виконання бойового завдання поблизу Зайцевого, Горлівська міська рада. Тоді ж під час гранатометного обстрілу терористами зник безвісти старший сержант Геннадій Логвин.

Залишилось дружина Ірина Петрівна, двоє дітей, внуки.

 

СЕРГІЙ ГАНІЧЕВ (1984-2014) – сержант ЗСУ.

Народився у м. Кривий Ріг. Закінчив «Державний інститут підготовки та перепідготовки кадрів промисловості» за спеціальністю інженер, механік металургійного обладнання. Працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг» у цеху виробництва виливниць, обрубником.

В зоні АТО перебував з 7 червня 2014 року в Старобешевському районі Донецької області. 7 серпня 2014 року була передислокація 40 БТО до Іловайська. Ввечері відправились на бойове завдання в Степано-Кринки, а вночі потрапили в засаду. Працювали снайпери. Сергій Ганічев прикривав вогнем товаришів, сам не вийшов, бився до останнього, відводив противника за собою, дав можливість евакуювати поранених.

З 7 серпня 2014 року вважався зниклим безвісти, 20 серпня 2014 знайдений загиблим.

Залишились дружина і дочка.

 

МАКСИМ КОЧУРА (1994-2014) — солдат ЗСУ.

Народився у м. Кам’янське (тоді – Дніпродзержинськ) на Дніпроптеровщині. Працював у ТОВ «Укрспецбудмонтаж».

Боронити Україну від російських загарбників пішов добровольцем. Солдат, номер обслуги 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас».

Бійці батальйону отримали завдання встановити блокпост поблизу Мар’янівки (Старобешівський район, Донецька область), та натрапили на угруповання терористів у цьому районі. В бою 7 бійців було поранено, а майор Володимир Кордабньов загинув. У бою також брали участь бійці розвідувального батальйону з Черкаського, 3-го оп СпП, 51-ї ОМБР, «Правого сектору», було зруйновано блокпост і ДОТ супротивника, знищено машину з прибулим підкріпленням бойовиків. Всього було ліквідовано до роти терористів.

Максим загинув імовірно від пострілу снайпера — куля влучила в район серця і пробила бронежилет. До лікарні його довезти не встигли.

Був єдиним сином у сім’ї.

 

ВІКТОР ФЕРЛІЄВИЧ (1994-2018) — старший солдат ЗСУ.

Народився в селі Конятин, Чернівецька область). Закінчив Кіцманський технікум Подільського державного аграрно-технічного університету — за фахом ветеринарного лікаря.

4 грудня 2013 року вступив на військову службу за контрактом. На фронті з початку війни; старший солдат, старший механік-водій 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 24-ї бригади.

На початку 2018 року Віктор одружився, дружина теж військова — офіцер-психолог у 24-й бригаді.

26 травня 2018-го Віктор Ферлієвич загинув на Горлівському напрямку — бронегрупа на БМП-2, яка патрулювала район між опорними пунктами, потрапила в засідку. Після короткого вогневого зіткнення за підтримки вогнем із сусідніх опорних пунктів ДРГ противника було знищено.

Без Віктора лишилися батьки, брат і дружина.

 

АРТЕМІЙ ГОРОБЕНКО (1991-2015) — солдат ЗСУ.

Народився в Дніпропетровську. Займався спортом, належав до лав фан-руху ФК «Дніпро».

Брав активну участь в подіях Революції Гідності. З початком бойових дій на сході України пішов добровольцем до батальйону «Азов», солдат. По тому воював під Донецьком — як доброволець батальйону «ОУН», ройовий (командир відділення).

13 жовтня 2015 року загинув внаслідок обстрілу російськими терористами з гранатомета шахти «Бутівка» — поміж Авдіївкою та селом Спартак; в тому ж часі ще двоє бійців зазнали важких поранень.

Був сиротою, без Артемія лишилася бабуся.

 

АНДРІЙ ДМИТРЕНКО (1993-2014) – десантник, солдат ЗСУ.

Народився у м. Апостолове Дніпропетровської області. Закінчив загальноосвітню школу. З 2009 року ходив у гори з іншими учасниками дніпропетровського осередку Всеукраїнського об’єднання «Дитячий альпіністський рух». Проходив військову службу за контрактом у Дніпропетровській десантній бригаді.

Солдат, номер обслуги 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.

14 червня о 0:40 перший літак, під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.

Другий Іл-76 МД, під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганськ, на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з ПЗРК. В результаті літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу аеропорту.

49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули. Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.

Минуло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.

Без Андрія залишились батьки.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада