Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
25.06.2020

Шановні відвідувачі нашого сайту “Громада Схід”. Через технічні проблеми, тимчасово буде відсутнє відео цієї рубрики. Дякуємо за розуміння.

26 червня.

Цього дня народилися:

  • популярний свого часу письменник-фантаст;
  • поет, індивідуальний ліричний голос якого привертав увагу читачів і був високо оцінений Тичиною;
  • художниця, яка працює в стилі пластичного реалізму;
  • сучасний літературознавець, автор захоплюючого дослідження «Шевченко у фольклорі та фейклорі»;
  • волонтер, який допомагав боронити Україну, вже будучи важко хворим.

А також вшануємо пам’ять народжених 26 червня захисників України, які загинули у боротьбі з російською агресією.


Отже, починаємо:

 

ВАСИЛЬ БЕРЕЖНИЙ (1918-1988) – письменник-фантаст.

Народився в селі Бахмач (Чернігівська область) у селянській родині. Вчився в технікумі журналістики в Харкові. Під час навчання йому трапилося побувати в обсерваторії, уперше подивитися на небо в телескоп. Ця подія надихнула його написати своє перше науково-фантастичне оповідання «Планета житиме», яке було надруковане в 1938 році.

Німецько-совєтську війну Бережний, що проходив кадрову службу в танкових військах, зустрів на землях Західної Білорусі і вже в червні взяв участь у кровопролитних боях. Потім — відступ, важке поранення, повернення до діючої армії.

Після війни Бережний повертається до журналістської роботи, закінчує Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, усе активніше включається в літературну роботу — виступає з рецензіями, нарисами, оповіданнями, береться і за повісті. У 1948 році з’являється перша збірка документальних нарисів «За кермом».

Найповніше талант Бережного розкрився в жанрі наукової фантастики. Уже його перша науково-фантастична повість «У зоряні світи» була надрукована видавництвом «Молодь» у 1956 році накладом у 65 тисяч екземплярів, а за два роки перевидається накладом у 100 тисяч. Усі його наступні книги наукової фантастики незмінно друкувалися і перевидавалися масовими тиражами.

Головна тематика творів – космічні мандрівки, освоєння планет, наукові відкриття майбутнього, зв’язок реальних і вигаданих земних об’єктів (Сахара, Антарктида, кратер від Тунгуського метеориту, Атлантида) з космосом. В останні роки письменник від Космосу звертається до Людини – розробляє теми походження життя, таїни генів, безмежних можливостей людської психіки.

З-під його пера вийшло півтора десятка науково-фантастичних повістей, а також більше півсотні оповідань, які були об’єднані в десяток збірок. Твори Бережного були перекладені багатьма мовами: англійською, угорською, іспанською, російською, польською, французькою.

Хто починає цікавитися темою української фантастики, тому буде корисно почитати цей матеріал: file:///C:/Users/%D0%98%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0/Downloads/vlukbit_2011_6_18%20(1).pdf

 

ВАЛЕР’ЯН ЮР’ЄВ (1937-1980) — поет, перекладач.

Народився 26 в с. Лозуватка Кіровоградської області в сім’ї колгоспників. Навчався в Кіровоградському педагогічному інституті імені А. С. Пушкіна. З 1959 вчителював у Дніпропетровську, працював методистом з фольклору та етнографії в Кіровоградському обласному Будинку народної творчості, кореспондентом молодіжної газети.

У 1972 році переїхав до Миколаєва, де працював у редакції обласної газети, завідував кабінетом молодого автора в місцевій організації Спілки письменників.

Вже перша книга Юр’єва «Монологи землі» (1965) привернула увагу читачів яскравою індивідуальністю. Потім були збірки «Доля», «Орбіти дня». Посмертно вийшли книги «З материнського поля», «Силует матері», «Спрага». Юр’єву також належать п’єса «Залізна троянда», повісті «Отой Вітька Паливода!»,  «Золота неділя» та неопублікована «Зелена піраміда».

Павло Тичина дуже прихильно відгукувався про творчість Юр’єва, відзначав чистий ліричний голос молодого поета, його непідробність, щирість, володіння поетичною формою.

Почитати вірші Юр’єва можна тут (перший можна пропустити – це типовий «паровоз», хоча і талановито написаний): http://litnik.org/index.php/poeziya/valerij-yur-ev

 

ГАННА КРЮКОВА (1972) – художниця і педагог.

Народилася у Києві в сім’ї художників – Діани Варакути та Олексія Крюкова. Вчилася в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, з 1990 року постійна учасниця Всеукраїнських художніх виставок. Член Доцент кафедри образотворчого мистецтва Інституту мистецтв Національного педагогічного університету.

Створює пейзажі, натюрморти, композиції у стилі пластичного реалізму. Для творчості Ганни Крюкової властиві метафоричність та асоціативність.

Подивитися твори художниці: https://www.liveinternet.ru/users/5087263/post327185997/

Якщо виникне бажання пошукати в Інтернет більше творів художниці, майте на увазі, що можуть трапитися твори повної тезки – художниці Анни Крюкової з Москви. Втім, її квіткові композиції помітно відрізняються за стилем (і рівнем виконання) від картин київської Ганни Крюкової.

 

Наступний герой огляду працює в різних літературних і літературознавчих сферах, але, як на мене, найцінніше в його доробку – це дослідження в галузі шевченкознавства:

МИХАЙЛО НАЗАРЕНКО (1977) — літературознавець, критик, письменник-фантаст.

Народився у Києві, закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «російська література». Доцент кафедри російської філології Інституту філології КНУ (до 2016 р. — кафедри історії російської літератури). Читає курси «Історія російської літератури XIX ст.», «Міфопоетичні дослідження російської літератури», «Масова література в російському культурному процесі» тощо.

Автор численних статей, присвячених історичній та фантастичній прозі. Михайло Назаренко — редактор і коментатор перекладів творів Джона Краулі, Ніла Ґеймана, Террі Пратчетта, Алана Мура і Артура Конан Дойла.

Назаренко також послідовно розробляє тему рецепції життя і творчості Тараса Шевченка. Був науковим консультантом документального фільму Сергія Проскурні «Тарас Шевченко. Ідентифікація».

У 2006 році вийшла книга «Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)» (найповніше зібрання легенд і міфів про Кобзаря).

Згодом виходять:

«Тарас Шевченко в критиці. Том І. Прижиттєва критика (1839–1861) та

«Тарас Шевченко в критиці. Том ІІ. Посмертна критика (1861) / »

2017 року побачило світ друге доповнене видання «Поховання на могилі. Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі». Ця книга отримала премію «ЛітАкцент року» в номінації «Літературознавство».

Книжка, насправді, захоплююча. Придбати її можна, наприклад, тут: https://book-ye.com.ua/catalog/biohrafiyi-vidomykh-lyudej/pokhovannya-na-mohyli-shevchenkova-biohrafiya-u-folklori-ta-fejklori-/?gclid=CjwKCAjw88v3BRBFEiwApwLevVenD2PJ8eK9kD3iHOW0szrRXPm1-xmZksz2cifbyn4SIiP9R5yyrxoCp6cQAvD_BwE

 

Пом’янемо людину, яка попри важку хворобу допомагала захищати Україну:

ВІКТОР МАКОГОН (1975-2018) — волонтер, учасник російсько-української війни, громадський діяч.

Народився на Хмельниччині, потім родина жила у Києві. Під час навчання в школі займався спортом, здобував призові місця у змаганнях різного рівня (стрільба, легка атлетика, дзюдо, кікбоксинг). Закінчив Київське ПТУ № 5, де здобув професію пекаря-тістоміса й машиніста тістоформуючих машин, потім вивчився за спеціальністю «будівельний столяр та паркетник». Закінчив Київський будівельний технікум за фахом техніка-будівельника.

На протязі 2000—2002 років працював у Празі будівельником, з 2002 по 2009-й — на ПП «Елегант», начальник текстильного виробництва. 2005 року одружився, з дружиною виховували сина та доньку.

З перших днів російської агресії проти України займався волонтерською діяльністю, допомагав 25 ОМПБ, 11 ОМПБ та іншим підрозділам. Здійснив понад 300 виїздів на територію Донецької та Луганської областей, з них 20 бойових, зокрема на Світлодарську дугу. Учасник бойових дій, доброволець. Був керівником Києво-Святошинської районної волонтерської громадської організації «Гайдамацький край».

Коли Віктор допомагав армії, він вже мав важку онкологічну хворобу. Через неї і помер. Похований з військовими почестями на кладовищі с. Петропавлівська Борщагівка.

 

Пом’янемо захисників України, які могли б 26 червня святкувати свій день народження, – якби не російська агресія, яку вони зупинили ціною свого життя.

 

СЕРГІЙ КРИВОНОСОВ (1978-2014) — майор, начальник штабу — перший заступник командира 2-го батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади (позивний «Граніт»).

Народився у родині кадрового офіцера-десантника. Два роки навчався у Миколаївському морському ліцеї («школі гардемаринів»). Після завершення першого курсу Миколаївського національного університету кораблебудування вступив до Одеського інституту Сухопутних військ (закінчив у 2000 році).

Сергій Кривоносов очолював зведений підрозділ ротної тактичної групи, яка охороняла державний кордон з Російською Федерацією в районі населеного пункту Дякове Луганської області. 28 липня 2014 року підрозділ під командуванням Сергія Кривоносова знищив ворожу колону проросійських бойовиків.

Загинув 4 серпня 2014 року під час ракетного обстрілу з території Росії позицій українських військових. Коли ракета влучила у бліндаж, він прикрив собою підлеглих та тим самим врятував їм життя, серед врятованих — капітан Володимир Мурай.

Без Сергія лишилася дружина та син.

 

ОЛЕКСАНДР ШВЕЦЬ (1971-2018) — молодший сержант ЗСУ.

Народився у місті Олександрія Кіровоградська область. Вивчився на слюсаря і продовжив навчання в Олександрійському індустріальному технікумі — за фахом техніка-технолога з обробки металів різанням. Працював слюсаpeм-складальником мeталоконстpукцiй у ТОВ “Електромеханічний завод «ЕТАЛ», згодом майстром з виробничого навчання у ПТУ № 17, з 2013 року — в ТОВ ЗПТУ «Віра-Сервіс Інтермаш». Займатися плаванням та велоспортом.

Захищати Україну пішов добровольцем 2015 року. А згодом підписав контракт – молодший сержант, навідник 2-го мінометного взводу мінометної батареї батальйону морської піхоти 36-ї бригади.

11 березня 2018 року загинув поблизу села Широкине від множинних осколкових поранень — під час виконання бойового завдання із перевезення набоїв та оснащення: на зворотньому шляху вантажівка підірвалась на міні, водій зазнав мінно-вибухової травми, що несумісна з життям.

Без Олександра лишились мама, дружина та дорослий син.

 

БОГДАН ЗАВАДА (1979-2014) — лейтенант ЗСУ.

Народився у Запоріжжі. Службу розпочав 1997 року в полку спеціального призначення «Гепард» Внутрішніх військ МВС України. За рік підписав контракт на проходження служби у внутрішніх військах. Ставши професійним правоохоронцем, за пройшов шлях від солдата строкової служби до офіцера. 16 вересня 2013 року отримав військове звання «лейтенант».

Паралельно зі службою заочно навчався у Запорізькому Національному технічному університеті, який закінчив за спеціальністю «інженер-механік автомобілебудування». Згодом був призначений на посаду командира взводу, а у 2012 році став командиром роти спеціального призначення полку спеціального призначення «Гепард» внутрішніх військ МВС України (з березня 2014 року — у складі Національної гвардії України).

Влітку 2014 року лейтенант Завада зі своєю ротою брав участь в АТО.

16 липня 2014 року блокпост Національної гвардії поблизу прикордонного села Маринівка у Шахтарському районі Донецької області атакували близько сотні бойовиків за допомогою 4 одиниць бронетехніки, зі сторони сіл Степанівка і Тарани. Вони відкрили вогонь, українські військові почали стріляти у відповідь. Несподівано з лісосмуги почалася ще одна атака російських бойовиків, із зелених насаджень виїхали два ворожих БТР. В ході бою з переважаючими силами противника лейтенант Завада відкрив вогонь з протитанкового гранатомета, прикриваючи товаришів по службі. Йому вдалося підбити ворожий БТР і знищити десяток російських бойовиків, що дало змогу перегрупуватися бійцям Нацгвардії на блокпосту. Богдан своїми діями врятував життя гвардійців, але сам загинув від ворожого пострілу.

Могили немає, оскільки тіло залишилося на захопленій російськими бойовиками території і його місце знаходження невідоме. Шевченківський районний суд міста Запоріжжя визнав Богдана Заваду померлим.

Без Богдана залишилися дружина та син.

 

ДЕНИС КОЧУБЕЙ (1997-2017) — солдат ЗСУ.

Народився в селі Криштопівка на півдні Харківщини. Після школи продовжив навчання у професійно-технічному училищі сільськогосподарського напрямку в смт Юріївка на Дніпропетровщині.

Під час російської збройної агресії проти України 15 вересня 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Пройшов підготовку в 169-му навчальному центрі «Десна».

Солдат, навідник-оператор 53-ї ОМБр, м. Сєвєродонецьк, Луганська область. На початку квітня 2017 року у складі свого підрозділу направлений в АТО, виконував завдання на Світлодарській дузі.

9 травня 2017 року загинув на бойовому чергуванні від кулі снайпера під час обстрілу позиції бригади поблизу смт Луганське. Пораненого бійця намагались врятувати, але не встигли довезти до лікувального закладу.

Залишились батьки та молодша сестра.

 

РОМАН МАЛЕЦЬКИЙ (1994-2014) — солдат ЗСУ.

Народився в с. Букова на Львівщині.

Оператор, 703-й інженерний полк.

Загинув 31 серпня 2014-го внаслідок підриву автомобіля під Маріуполем на невизначеному вибуховому пристрої, здетонували міни, які військовики перевозили. Тоді загинули ще п’ятеро захисників України, четверо були поранені.

 

АНДРІЙ ГУРІЧЕВ (1991-2015) — доброволець, командир взводу спостереження і технічних засобів спостереження 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Чемпіон світу з пауерліфтингу.

Із золотою медаллю закінчив Златопільську гімназію, пізніше — Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. З 9-го класу захопився пауерліфтингом. Першу нагороду отримав вже в старших класах, а у 2012 році здобув «золото» на чемпіонаті світу.

Другу вищу освіту здобував на факультеті фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Винниченка. Навчався, працюючи тренером у фітнес-клубі «Зірка», і у віці 23 років вже возив на міжнародні змагання своїх вихованців. Майстер спорту України міжнародного класу, неодноразовий чемпіон України, призер кубків України, чемпіон світу і чемпіон Європи-2012.

На фронт пішов добровольцем. Попри війну продовжував навчання на заочному відділенні. На його сторінці у соціальних мережах назавжди залишився останній статус: «Людина – сталь. А танк – всього лиш шматок заліза”.

5 серпня 2015 року розпочався обстріл ворожою артилерією позицій українських військ та населеного пункту Зайцево із заборонених Мінською угодою калібрів. Виникла необхідність визначити вогневі позиції ворожої артилерії. Зберігаючи особовий склад, лейтенант Гурічев особисто разом із добровольцями вирушив на спостережний пункт який знаходився в зоні розмежування виконувати дане завдання. По спостережному посту було відкрито мінометний вогонь та вогонь із стрілецької зброї, але бійці вступивши в бій, продовжували коригувати вогонь нашої артилерії. Близько 21 години ворожа міна влучила в пункт спостереження, внаслідок чого військовослужбовці отримали важкі осколкові поранення, а лейтенант Гурічев – поранення не сумісні з життям.

Залишилися батьки та молодший брат.

 

РУСЛАН КОТВИЦЬКИЙ (1977-2015) — солдат ЗСУ.

Народився в смт Романів Житомирської області, проживав у селі Карвинівка, де закінчив школу, а згодом одружився.

Призваний за мобілізацією 11 березня 2015-го; солдат 53-ї ОМБр, санітарний інструктор.

Загинув 24 жовтня 2015 року у Донецькій області під час виконання бойового завдання.

Без Руслана лишилися батьки, молодший брат, дружина, дві доньки.

 

СЕРГІЙ СЛОБОЖЕНКО (1981-2014)— солдат ЗСУ.

Народився у Києві.

В АТО – номер обслуги, 2-га батарея гаубично-артилерійського дивізіону, 44-а окрема артилерійська бригада.

16 січня 2015-го загинув поблизу села Одрадівки Артемівського району, коли терористи вели обстріл з «Градів» — снаряд влучив у бліндаж. Тоді ж загинули старший сержант Микола Штанський, солдати Олександр Босий та Віталій Каракула.

Без Сергія залишилися мама, сестра, дружина, син.

 

ІВАН КУРАШ (1985-2018) — старший солдат ЗСУ.

Народився в селі Литвинів на Тернопільщині. З 14 років зростав без матері – вона померла. Закінчив ПТУ № 24 у Підгайцях за фахом муляра-штукатура. Його єдиний брат загинув, рятуючи двох потопаючих дітей в ставку у Калуші — дітей врятував, проте сам вибратися вже не зміг.

2004 року призваний на строкову службу, проходив в артилерійському полку у селі Дівички. Їздив на заробітки з будівельною бригадою. 2016 року помер його батько.

Протягом 2015—2016 років служив за мобілізацією у Львівському прикордонному загоні. 27 грудня 2017 року вступив на військову службу за контрактом; старший солдат, старший стрілець 14-ї бригади. В лютому 2018-го втретє вирушив на фронт.

15 травня 2018 року зазнав смертельного вогнепального поранення внаслідок обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями спостережного посту біля села Катеринівка (Попаснянський район) — куля снайпера влучила в ліву легеню. Помер у шпиталі міста Гірське Попаснянського району.

Був розлучений, лишилась донька, яка проживає з матір’ю та вітчимом.

 

ПЕТРО ЯКОВЕЦЬ (1971-2014) — старшина ЗСУ.

Народився в с. Остапи на Житомирщині.

Командир бойової машини — командир відділення, 30-та ОМБр.

24 серпня 2014-го загинув під час обстрілу опорних пунктів бригади терористами під Червоною Поляною.

Без Петра залишились дружина, діти, сестра.

 

АНДРІЙ ПЛОХИЙ (1983-2014) — капітан ЗСУ.

Народився в с. Первомайське Черкаської області.

Заступник командира роти з озброєння 1-ї окремої танкової бригади (селище Гончарівське Чернігівського району).

Під час виконання бойового завдання по звільненню селища Красний Яр Луганської області від терористів, у складі штурмового танкового взводу, танк № 681 БМ “Булат”, в якому знаходився екіпаж: командир танку капітан Плохой А.В., сержант Мансуров А. С. і старший солдат Нагорний С. М. під час бою у північній околиці села 3 серпня 2014 року підірвався наїхавши на фугас з детонацією боєкомплекту. Весь екіпаж танку загинув.

Без Андрія залишилась донька.

 

АНАТОЛІЙ ОЛІЙНИК (1992-2014) — сержант ЗСУ.

Народився у селі Антонівка на Хероснщині. Обрав професію військового, з 2011 – курсант навчальної роти окремого навчального автомобільного батальйону, смт Десна. З 2013 року – вже став інструктором навчального взводу навчальної роти окремого навчального автомобільного батальйону.

Анатолій ще в мирний час виявив сміливість і спритність. Йшов другий рік його служби у військовій частині селища Десна. Бандити з електрошокерами підійшли до КПП і намагалися пробратися на військову базу, де зберігалася зброя. Анатолый з двома товаришами по службі схопили злочинців і затримали до того часу, поки за 5 км не прибули основні сили.

В АТО – служив водій окремого автомобільного батальйону, 169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ.

16 листопада 2014 року поблизу Дебальцевого на блокпосту «Гостра Могила» — курган між селами Польове та Орлово-Іванівка — на фугасі підірвалась військова вантажівка «Урал»; від розриву міни загинуло четверо захисників України. Сержант Анатолій Олійник поїхав забирати тіла загиблих — і його автомобіль теж підірвався – на протитанковому радіокерованому фугасі.

Без Віталія лишились дружина, донька, малолітній син, три сестри.

 

ГЕННАДІЙ ТОМА (1973-2014) — солдат ЗСУ.

Народився в селі Таранівка Харківської області.

-Гена був дуже збентежений тим, що відбувається у країні. Спершу поїхав у Київ на Майдан, потім – добровольцем  – в зону АТО, – розповідала його дружина.

В АТО він служив кулеметником, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».

21 липня 2014-го загинув при виконанні бойового завдання під Луганськом. Тоді ж полягли Олег Михайлов та Володимир Муха.

Похований в селі Шелестове Коломацького району.

Без Геннадія лишились дружина та дві доньки.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада