Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
22.05.2021

Шановні відвідувачі нашого сайту “Громада Схід”. Через технічні проблеми, тимчасово буде відсутнє відео цієї рубрики. Дякуємо за розуміння.

23 травня:

Цього дня в огляді:

  • видатний закарпатський художник, відомий психологічними портретами гуцулок і верховинок, а також рефлективними пейзажами;
  • легендарний авіконструктор, під керівництвом якого були створені літаки «Руслан» та «Мрія»;
  • художниця, автор чудових гобеленів – надзвичайно гармонійних за композицією та колоритом і дуже складних за технікою виконання;
  • засновник Києво-Могилянської бізнес-школи.

А також вшануємо пам’ять полеглих героїв російсько-української війни.


Починаємо:

 

АНДРІЙ КОЦКА (1911-1987) — живописець, один з основоположників закарпатської мистецької школи.

Народився в Ужгороді у багатодітній родині робітника-візника, де окрім нього було ще семеро дітей. 1927 року став студентом Ужгородської півчоучительської семінарії, де малюнок викладав засновник закарпатської художньої школи Адальберт Ерделі. Талановитого учня було також запрошено до Ужгородської Публічної школи малюнку, у якій викладали Ерделі та Йосип Бокшай. 1931 року Коцка отримав диплом народного вчителя та направлення працювати в село Тихий.

1933 року Андрія Коцку став членом Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі і того ж року Коцка організовує в Ужгороді свою першу персональну виставку творів. 1939 року бере участь у Всеугорській виставці образотворчого мистецтва, де експонує картини із життя селян Турянської долини. У 1940 році нагороджений стипендією для навчання художника в Римській Академії образотворчих мистецтв під керівництвом професора Ф. Феррацці на відділенні монументального живопису. Після виставки стипендіатів, яку відкривав король Італії Віктор Емануїл III, Андрієві Коцці продовжують стипендію до 1942 року для навчання в Реальній Академії Святого Луки.

Після повернення Коцка протягом 1942—1944 років працював вчителем у Сімерській сільській школі. У той самий час брав участь у групі захисту від мародерів та порятунку колекції Ужгородського музею (нині — Закарпатський краєзнавчий музей). Після створення 1946 року Закарпатської обласної організації Спілки радянських художників України Коцка стає її членом-засновником, як і одним із перших викладачів новоствореного в березні того ж року Ужгородського державного художньо-промислового училища (нині — Закарпатський художній інститут). У 1945—1946 років в Ужгороді, Києві та Москві проводяться виставки творів закарпатських митців, на яких до робіт А. Коцки прикута особлива увага.

Наприкінці 1940-х років Коцка зазнав ідеологічного тиску, що полягав у вимогах змінювати свою творчу манеру в русло соціалістичного реалізму. З настанням хрущовської відлиги ставлення художньої критики до творчості митця змінилося на краще. 1956 року серія жіночих портретів пензля майстра завершилася тріумфом «Верховинки», фоторепродукції якої друкувалися в провідних радянських мистецьких журналах, а сама робота була придбана музеєм українського образотворчого мистецтва в Києві, а інший варіант — Державною Третьяковською галереєю в Москві. Особливи успіх мала групова виставка творів Андрія Коцки, Адальберта Ерделі та Федора Манайла, що проходила 1964 року в Москві під назвою «Старе і нове Закарпаття».

До кінця життя Коцка був активним учасником виставок. Найбільш успішними були персональні виставки — в Ужгороді (1981), Москві (1983) та Требішові (Чехословаччина, 1984).

Помер Андрій Коцка 4 листопада 1987 року в Ужгороді та похований на міському цвинтарі «Кальварія».

Твори А. Коцки оригінальні за стилем і відрізняються бездоганним колоритом. Своєрідною візитівкою художника є ряд жіночих портретів «гуцулок» та «верховинок». Його стиль впізнаваний, але в багатьох картинах повторюються однакові мотиви, що відкриває поле для продажу крадених картин або підробок. Протягом 2006—2007 років з музеїв і приватних колекцій було вкрадено декілька його робіт.

Закарпаття на все життя залишилось улюбленою темою митця. Прохолодна голубінь неба і зелень полонини, святкове вбрання горянок дали палітрі Коцки дуже важливі складові елементи. Гори вчили його бачити світ розпростореним і цілісним, гірське повітря наповнює художникові картини живим диханням, народжуючи в них мерехтливе й трепетне сфумато.

Дивитися картини художника:

http://nt-art.net/artist/kockaandrei-2/

ще більше: https://art-nostalgie.com.ua/Kotska.html

 

ПЕТРО БАЛАБУЄВ (1931-2007) — авіаконструктор, під керівництвом якого створено легендарні літаки «Руслан» та «Мрія».

Народився на хуторі Валуйськ, Станично-Луганського району, Луганської області.

З квітня 1954 року після закінчення Харківського авіаційного інституту працює на АНТК ім. О. К. Антонова. Інженер-конструктор, з 1960-го провідний інженер по льотних випробуваннях, з 1961-го заступник головного конструктора і начальник філії ОКБ на серійному заводі в Ташкенті в період запуску в серію найбільшого у світі на той час транспортного літака Ан-22 «Антей».

У 1965 році призначений першим директором Київського механічного заводу, з 1968 року був Головним конструктором під час створення важкого дальнього літака для перевезень великогабаритних вантажів Ан-124 «Руслан». Потім — Перший заступник Генерального конструктора, а в 1984—2005 роках — Генеральний конструктор авіаційної техніки, очолював АНТК.

Професійна діяльність

За його участю та під його керівництвом побудовані літаки: Ан-22 «Антей», Ан-72, Ан-74, Ан-32, Ан-28, Ан-124 «Руслан», найбільший у світі літак Ан-225 «Мрія». Серед останніх розробок пасажирський Ан-140, багатоцільовий Ан-38, середній широкофюзеляжний військово-транспортний літак Ан-70.

Автор понад 100 наукових праць. Розробив наукові основи проектування та практичного втілення в конструкцію важких транспортних літаків суперкритичних профілів крила.

 

ЛЮДМИЛА ЖОГОЛЬ (1930-2015) — художниця, майстриня гобеленів.

Народилась  Києві, вчилася у Львівському інституті декоративного мистецтва. У 1980-ті роки була головою радянської Спілки художників УРСР.

Декілька років була викладачем, керувала в Академії архітектури відділом кераміки. Останні роки завідувала кафедрою художнього текстилю та моделювання костюма в Інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука.

Роботи Людмили Жоголь прикрасили інтер’єри українських готелів «Київ», «Русь», «Москва», «Дніпро», а також київського Будинку кіно. Гобелени Жоголь є в колекціях художніх музеїв різних міст України та Європи.

Твори художниці вражають розмаїттям кольорових сполучень та оригінальністю художнього бачення. Вони сповнені оптимізму. У гобеленах поєднуються фантасмагоричні квіти і декоративно-площинні композиції. Архітектурні мотиви ніби вплетені в композицію гобеленів, зокрема,  впізнані кожному золоті бані Києво-Печерської лаври, Видубецького монастиря, які ніби виринають з квітучого розмаїття.

У монументальних гобеленах майстриня завжди знаходить тонку грань між площинною декоративністю та просторовим баченням, створюючи умовні декоративні твори, які сприймаються як просторові композиції.

Ліричний настрій створює особливий колорит творів – пастельні і яскраві, світлі й приглушені кольори поєднуються майстринею із надзвичайним смаком. Художниця сама  фарбували нитки для для своїх гобеленів.

Подивитися твори Жиголь: http://konshu.org/section/decor/zhogol-ludmyla.html і https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/lyudmyla-zhogol-i-ukrayinskyy-gobelen

 

Привітаємо з днем народження людину, яка чимало доклалася до виховання в Україні генерації цивілізованих бізнесменів.

 

ПАВЛО ШЕРЕМЕТА (1971) — менеджер-економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS), колишній президент Київської школи економіки.

Народився у Львові. Отримав диплом MBA в університеті Еморі (Атланта, США), а також диплом спеціаліста з економіки у Львівському національному університеті ім. Франка. Він закінчив програми управлінського розвитку у Гарвардській школі бізнесу, Інституті Стратегії Блакитного Океану в Бізнес-школі INSEAD, Міжнародній Китайсько-Європейській бізнес-школі, а також Центрі розвитку лідерства при Інституті управління імені Джека Велча.

Павло Шеремета — президент Київської школи економіки та заступник голови Глобальної ради з питань України на Всесвітньому Економічному Форумі. Він викладає стратегію і лідерство у провідних бізнес-школах багатьох країн Східної Європи та Азії.

Павло вів економічну програму «Вільні Люди» на Телеканалі ТВі і пише регулярні колонки для журналу Forbes Украина.

Шеремета – засновник і перший декан Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS) протягом 1999—2008 рр. До цього Павло Шеремета обіймав посаду директора програми MBA Міжнародного інституту менеджменту (MIM-Київ) та працював проектним менеджером в Інституті відкритого суспільства у Будапешті. У 2006 пан Шеремета увійшов до списку 15 найкращих менеджерів в Україні за версією журналу «Компаньйон».

Інтерв’ю: https://graduates.lnu.edu.ua/interview/pavlo-sheremeta/,  і ще кілька: https://graduates.lnu.edu.ua/interview/pavlo-sheremeta/

Сторінка у ФБ: Павло Шеремета

 

Вшануємо пам’ять захисників України, що віддали життя у боротьбі з російською агресією – за незалежність Україні.

 

МИХАЙЛО ІВАНИЧКО (1994-2015) — солдат ЗСУ.

Народився 23 травня 1994 року в с.Карпатське Львівської області. Навчався в Турківському професійному ліцеї, здобув професію «Слюсар з ремонту автомобілів. Машиніст крана автомобільного. Водій автотранспортних засобів категорія С».

Призваний на строкову службу у травні 2013-го, стрілець, 101-ша окрема бригада охорони ГШ, згодом підписав контракт.

16 лютого 2015-го поблизу села Нижнє Лозове під час руху у напрямі смт Луганського БТР з військовими підірвався на фугасі. Вояки прийняли бій та відстрілювались, допоки не закінчився боєкомплект і не було втрачено БТР. Кілька воїнів потрапили у полон. Загинули старший лейтенант Роман Тимошенко, старший солдат Дмитро Барвін, солдат Михайло Іваничко.

Похований в селі Карпатське 27 лютого 2015-го.

 

ВОЛОДИМИР ЛОЖЕШНІКОВ (1962-2014)— солдат резерву, капітан міліції у відставці, Міністерство внутрішніх справ України.

Його батьки були робочими. Народився у Воркуті, 1979 року закінчив школу в Псковській області, служив в РА, з 1984-го в органах МВС СРСР. 1989 року з відзнакою закінчив Талліннську спеціальну школу міліції, 1997-го — Національну академію ім. Ярослава Мудрого.

З 1990 року працював в Черкасах у підрозділах карного розшуку, був замісником начальника відділу карного розшуку Соснівського району Черкас. Після звільнення із міліції займався підприємництвом. Кандидував в депутати до Черкаської міської ради.

Після початку російсько-української війни з іншими волонтерами займався формуванням загонів самооборони в Черкасах.

Доброволець, старший оператор протитанкового взводу, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».

Першого поранення зазнав у Іловайську 18 серпня. Брав участь в «лобовій» атаці на «Таврії» з гранатами танкових підрозділів російських частин. Важкопоранений 29 серпня в Червоносільському Амвросіївського району під час обстрілу російськими терористами. Помер 31 серпня в Кутейниковому, перебуваючи у полоні терористів. Смерть настала не від отриманих ран — від байдужості російських військових лікарів. Ложешнікову не ввели антисептики, почалась гангрена, через дві доби він помер.

Вдома лишилася дружина та троє дітей.

 

МИКОЛА КАБАНЕЦЬ (1973-2015)— солдат ЗСУ, 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Народився в селі Красна Слободка на Київщині.

Після поранення, отриманого 26 грудня 2014 року в бою з російсько-терористичними угрупуваннями переніс операцію на внутрішніх органах, робили в Київському військовому шпиталі. Для реабілітації був направлений в Ірпінський військовий шпиталь. Уночі проти 3 січня 2015-го помер.

 

АДАЛЬБЕРТ КОВАЧ (1978-2015) — солдат ЗСУ.

Народився в м. Виноградів, Закарпатської області. Протягом 16 років працював в Виноградівському Виробничо-Торговельному Швейному Об’єднанні «Гроно».

Учасник боїв за Дебальцеве. Загинув поблизу села Санжарівка, під час бою на висоті 307,5. У цьому бою українським військовим вдалося знищити 3 танки та частину живої сили терористів. Тоді ж полягли смертю хоробрих старший лейтенант Сергій Свищ, старшина Олександр Венгер, солдати Андрій Капчур, Олександр Леврінц, Федір Лопацький, Володимир Питак

Без сина лишились батьки, дружина та двоє малолітніх дітей.

 

ВОЛОДИМИР ТЕРЕЩЕНКО — старший лейтенант ЗСУ.

Народився у м. Звенигородка на Черкащині. Жив в Одесі, працював на Одеській залізниці. Займав активну громадську позицію, підтримував розвій Української помісної церкви, прихожанин УПЦ КП. У часі Євромайдану — активіст Одеської самооборони.

В АТО зголосився добровольцем, заступник командира роти-інструктор з повітрянодесантної підготовки, 80-та окрема бригада.

6 січня 2015-го загинув під час боїв за Піски — великокаліберна куля пройшла крізь бронежилет.

МИКОЛА СОРОЧУК (1997-2020) — старший солдат, командир мінометного відділення 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

Народився в селі Чорниж Волинської області. В березні 2000 року родина Сорочуків переселилась до с. Лище Луцького району. В 2015 році Микола закінчив Луцьке ВПУ будівництва та архітектури за фахом «електрозварник».

22 грудня 2015 року підписав перший контракт із ЗСУ, на три роки. Служив снайпером у 8 ОГБШ, згодом перевівся до взводу вогневої підтримки, працював з АГС. Учасник боїв біля Попасної, Новозванівки, Красногорівки, Мар’їнки, Новотроїцького.

Після повернення з фронту, в січні 2019 року, влаштувався зварником на «Модерн-Експо» та вступив на заочну форму навчання в Академію рекреаційних технологій і права, на факультет правознавства.

16 грудня 2019 року уклав новий контракт із ЗСУ, на пів року. Загинув 22 січня 2020 року, від кулі снайпера.

У загиблого залишились мати, сестра та кохана дівчина – медик Госпітальєрів.

 

МИКОЛА ГУМЕНЮК (1993-2014) — солдат ЗСУ.

Народився в с. Птича на Рівненщині.

Мобілізований у квітні 2014-го, солдат, водій 51-ї ОМБр, ремонтна рота ремонтно-відновлюваного батальйону.

У серпні перебував удома в короткотерміновій відпустці, повернувся до підрозділу. Загинув під час прориву з оточення під Іловайськом, поблизу села Новокатеринівка (Старобешівський район). Перебував за кермом бортового ЗІЛ-131, зазнав поранень у ногу й руку, передав документи воякам, що відходили, сам лишився на соняшниковому полі.

Вважався зниклим безвісти. Тіло підібрала 1 вересня 2014 р. група медиків та військовиків полковника Палагнюка. Був похований 10 жовтня 2014 року на Краснопільському цвинтарі як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований за ДНК й визнаний загиблим слідчими органами. 3 серпня 2018 року відбулось прощання у м. Дубно та перепоховання на кладовищі рідного села Птича.

Без сина залишилась мама.

 

ВІТАЛІЙ КОРОЛЬ (1995-2014) — солдат ЗСУ.

Народився в селищі Власівка міста Світловодськ на Кіровоградщині.

Призваний на службу за контрактом у листопаді 2013 року; командир танку 1-го взводу 3-ї танкової роти 1-го танкового батальйону, 17-та окрема танкова бригада.

Згорів у танку під час прориву з оточення під Іловайськом. Танк Віталія йшов першим в колоні, яка виходила до села, був розстріляний російськими танками, загинув весь екіпаж — механік-водій Василь Милащенко та навідник Віталій Калакун.

2 вересня 2014-го тіло Віталія Короля разом з тілами 87 інших загиблих у Іловайському котлі було привезено до Запоріжжя.

Вважався зниклим безвісти, ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 25 вересня 2015 року відбулося в смт Власівка з військовими почестями.

Без сина лишились батьки.

 

ВАДИМ ТАРАБАНОВ (1991-2016) — солдат ЗСУ

Народився 1991 року в селі Гвоздівка, Одеська область). Закінчив НВК у селі Переселенці.

В АТО — солдат, помічник гранатометника, 54-та ОМбр. Брав участь у боях на Світлодарській дузі.

Загинув 30 квітня 2016 року поблизу смт. Луганське у напрямі Світлодарського водосховища внаслідок гранатометного обстрілу.

Без Вадима лишилися батьки.

 

ЮРІЙ КОВАЛЬ (1972-2016) — старшина ЗСУ.ю командир відділення (14-та ОМБр).

Загинув від кулі ворожого снайпера.

Похований на батьківщині – у місті Ланівці, Тернопільська область.

По смерті залишилися дружина та дві доньки.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада